Ніна Семенівна Сербена, 1939 р.н., с. Миколаївка
Багато чого пам’ятаю. У нас в хаті поселилося німецьке начальство, а нас приютила у себе
Батько Семен Ілліч працював на залізниці, його залишили в тилу. Завдяки йому ми й вижили. Гуляти ходили до залізниці, там поїзда стояли. Пам’ятаю, біжимо, а хтось кричить: "Дивіться: гітара в небі!" ми побігли в іншу сторону. А то літак падав й на частини в повітрі розкрився. Були малі, страху не було.
Стояли у нас на постої італійці, самі їли, бувала й нам, дітям, давали. Взяв один зі столу консерву й дає нам на піч, де ми сиділи, мамі показує на нас: "Кіндер!"
А по селу загрібали все що бачили: крали телят, лошат, корів і різали. У баби Тупичихи підсвинка схопили й тягнуть до себе, а вона за ними, кричить, хоче відібрати. А він їй: "Пух-пух!" показує, що буде стріляти.
Нас бабуся ховала в ямці та накривала дошками зверху від солдат. А я вилізла, хотіла побачити, що робиться. Вскочили солдати, шукають яйця, бабуся плаче: "У мене ж діти!". Все одно відібрали.
