У Петропавлівці по вулиці Урожайній місцева жителька б’є на сполох — її приватну ділянку перетворили на стихійне сміттєзвалище. За словами Олени Павлівни Мороз, люди роками звозять все — від побутового сміття до мертвих тварин.
Наприкінці вулиці Урожайної простягаються зелені луки. Навпроти них мешкає Олена Павлівна. Біля її будинку — на подвір’ї та навіть на городі — росте багато квітів; усюди чисто й охайно, територія доглянута. Натомість у луках навпроти будинку утворилося сміттєзвалище.
Олена Павлівна звернулася до редакції вже через відчай: стихійне сміттєзвалище зросло на її ділянці. Колись оформили землю, планували будівництво, але не будувалися, за луками доглядали. Сміттєзвалище утворили сусіди з вулиці, які вивозять в луки побутове сміття, будівельні рештки, перегній, навіть мертвих тварин. Розмови із сусідами не дають результату — їх просто ігнорують. Тим часом сміттєзвалище, яке жінка намагається впорядкувати власними силами, лише зростає.
— Приїжджають сюди і викидають усе, що хочеш. Тут і перегній, і баночки. скляночки, найбільше побутове сміття. Це ділянка у нас оформлена, і документа маю. Та ніхто не реагує на це. Сміття все одно везуть, подалі від власних будинків, — обурюється господарка.
Жінка розповідає, що ця ситуація триває вже давно: попри зауваження, люди й далі вивозять туди відходи.
— Возять, возять і хоч кажи, хоч не кажи — результатів мало. Я вигрібаю, випалюю все, порядок роблю. Гілля з дерев, хоч попалити можна, а от що робити з будівельним матеріалом, перегноєм, воно все це біля моєї хати, і запахи стоять неприємні, і я на все це дивитись не можу. Проте й розгрібати чуже сміття вже немає сил. — каже Олена Павлівна.
Особливо обурює те, що сміття викидають відкрито, навіть не реагують на зауваження.
— Учора на мене дивиться, кажу: «Миколо, я звернуся до поліції». Він нахабно робить щось своє. Каже: «Я туди далі викину». Та яка різниця: далі чи ближче. Тут же не сміттєзвалище!
А на ділянці ще й проблема з антисанітарією. Адже люди викидають померлих тварин.
— Везуть дохлих собак і котів. Ну уявіть, як на це дивитися. Просто викинули — і лежить. Я ходжу й закопую, бо так не можна.
Господарка підкреслює: сама сміття не викидає, а утилізує належним чином.
— У мене сміття сортується. Окремо у мішок складаю банки та склянки. Сміттєвоз у нас їздить по вулиці по графіку і я виношу це сміття, оплачую послугу. А «добрі люди» на мою ділянку зносять весь непотріб.
Жінка змушена самостійно прибирати територію, незважаючи на вік.
— Мені 74 роки. Я перебираю тут сміття, щось спалю, щось перебріблюю, щось закопаю. А сусід ще ж молодий — і возе аби подалі від дому.
Ситуація, зі слів жінки, доходить до абсурду — навіть великі уламки та бетон почали звозити. Бідкається, що скоро тут може утворитися справжнє сміттєзвалище.
— Уже й булижники привозять, бетон везуть. І вже бачу з обочини сміття з'явилося, певно їдуть, бачать що сміття тут і своє додають.
Окрім антисанітарії, проблема створює дискомфорт у повсякденному житті.
— Не можу відкрити форточку — як вітер сюди, це кошмар. Тут поруч у нас орендують будинок, так стидно перед людьми — а такий бардак.
Жінка неодноразово просила сусідів і тих, хто звозить сміття, прибрати територію, однак реакції немає.
— Я вже пропонувала толоку організувати, вигребти все тут разом, і щоб більше не везли. Але ніхто не хоче.
Проблема почалася з малого, але швидко переросла у масштабне стихійне звалище.
— Цей бардак набридає. Я не люблю такого. Нехай би було тут чисто, зелено, красиво. Проте доводиться мені в чужому смітті порпатися.
«Терпіння не залізне»
Олена Павлівна найбільше хвилюється через те, що не може достукатися до людей. Адже це ж саме сусіди, жителі селища, таке роблять. Ніхто не приїхав і не насмітив. Свої ж…
— Найобразливіше, що це сусіди роблять. Не хочеться сваритися. Проте терпіння не залізне. І до совісті не достукаюся, — говорить жінка.
Жінка розповідає, що намагалася самостійно впорядкувати територію.
— Я ж усе це вигрібала, прибирала — у мене тут, на луках, завжди була зелена трава, чисто й гарно. А потім спиляли сухе гілля, принесли й кинули. Хоч ці гілки можна було б використати на опалення. Я й далі прибираю, бо це моя ділянка, пояснюю це всім, але ніхто не звертає уваги.
Попри те, що вулицю обслуговує комунальна служба і сміттєвоз приїжджає регулярно, люди й далі викидають відходи будь-де.
— Вранці проїхав сміттєвоз о 8-й. А вже о 12-й сусід везе цілу тачку і висипа тут на ділянку. Машина ж під’їжджає, сміття забирає. На що це сюди вивозити? Прошу по-доброму: не везіть сюди. Мене ігнорують або навіть лають.
«Я борюся за чистоту, а вони смітять»
Домовитися з порушниками, з її слів, неможливо. Попри постійні спроби прибрати територію, достукатися до сусідів ситуація повторюється знову і знову.
— Я палю, палю, палю, гребу, гребу. Під’їхали знову — вивалили. Ніякі перемовини не дають результатів. Тому прошу допомоги у розголосі. Прошу аби депутати селищної ради звернули увагу на це сміттєзвалище. Допомогли мені його прибрати, а з сусідами провели бесіди. або ж покарали штрафами. Бо так жити не можу, і не хочу. Я одна живу, в мене немає нікого. А мені на голову сідають, — говорить Олена Павлівна.
Олена Павлівна та її сусідки Ольга Степанівна Шевченко та Галина Павлівна Новожилова, які приєдналися до розмови, кажуть, намагаються зробити простір доглянутим і красивим.
— Невже душа не болить, подивіться як в нас тут гарно, луки зелені. Діти тут гуляють. Терен цвіте, так красиво. Квіти садимо, щоб красиво було. У кожної клумби, ділимося паростками, у луках косимо, прибираємо. У нас дуже гарна і затишна вулиця. Дивіться, яка краса довкола. Птахи прилітають. Садила і дерева, і квіти. Любимо, аби чисто було, красиво. Тюльпани квітнуть, троянди посадила — приймаються. Оце будуть айстри тут. І хочу, аби так було довкола. І серед цієї краси — оця ділянка зі сміттям, — говорить Олена Павлівна.
Ольга Степанівна Шевченко з гордістю показує своє подвір’я — саме зараз тут пік цвітіння нарцисів і тюльпанів. Її клумби вражають різноманіттям:
— На моїй клумбі немає квітів, що повторюються — різні сорти, різні кольори, — розповідає жінка. — Крокуси вже відцвіли, вони найпершими починають квітнути. Тут у мене ціла колекція. Я люблю квіти: і вдома, і на роботі вони завжди були, багато маю й кімнатних. Усі знають про мою любов до квітів.
Ми пройшлися подвір’ями господинь. У пані Ольги — справжнє море квітів. У саду, серед фруктових дерев, які саме зараз квітнуть, розквітли тюльпани, нарциси, а також «гадючки» (так їх називають у народі, хоча вони надзвичайно гарні й зовсім не відповідають своїй назві). Про кожну рослину господиня може розповісти окрему історію і милується нею, як єдиною та неповторною.
— Ми живемо в красі й хочемо, щоб інші хоча б не засмічували те, що довкола, — додає пані Ольга. — Ми доглядаємо луки: косимо, прибираємо. Влітку тут навіть проводять фотосесії для молодят. Тому я підтримую свою сусідку — проблема зі сміттєзвалищем серйозна, і її потрібно вирішувати вже жорсткіше, ніж просто умовляннями.
Жінки продовжують доглядати територію та висаджувати рослини. Олена Павлівна наголошує, що готова боротися за чистоту на своїй території, навіть йти до суду, аби зупинити зростання сміттєзвалища та неповагу до її особистості.
Ми ж від імені жительок вулиці Урожайна звертаємося до людей, які вивозять на цю ділянку сміття: припиніть смітити! Долучайтеся до толоки і приберіть разом усе, що насмітили. Також прохаємо депутатів Петропавлівської селищної ради розібратися в ситуації. Крапки в цьому питанні не ставимо, поки на вулиці Урожайна не зникне сміттєзвалище.
