У залі ще пахне борошном і теплим тістом, а на столах уже народжуються маленькі символи дому — косички, рогалики, сердечка, булочки із літерами «ЗСУ», мішечки «зі щастям» і навіть кумедні фігурки, виліплені під сміх жінок. У Миколаївській громаді відбувся захід у межах проєкту «Ділимось хлібом» — зустріч, що об’єднала дружин, матерів і рідних військовослужбовців навколо простого, але дуже важливого заняття: разом приготувати випічку для тих, хто нині на передовій.
Тут цього дня говорили не лише про хліб. Тут говорили про підтримку, про чекання, про силу жінок, які тримають тил, поки їхні чоловіки й сини тримають фронт.
Захід розпочався із незвичної вправи. Фасилітаторка Таїсія Руда попросила жінок стати у коло й взятися за руки.
Одна за одною вони передавали «вогник» — легкий імпульс долонь, який символічно запалював цю зустріч теплом і єдністю
На столах уже чекало готове тісто, мисочки з маком, родзинками, шоколадом, кунжутом. Поряд — борошно і простір для фантазії.
Спершу жінки почали… малювати. Просто на столі, посипаному борошном. Хтось виводив сонце, хтось — квіти чи гілочки. З’являлися усміхнені смайлики, сердечка, хмаринки з дощем.
— Це не сумний дощик, — усміхається одна з учасниць. — Просто весна без дощу не може.
Вікторія Безверха виводить кумедного бешкетника.
— Хочеться, аби навіть під час війни залишалося місце для радості й сміху, — каже вона.
Ніна Романюк намалювала велосипед. Каже: саме він став для неї символом руху вперед і вміння жити попри війну.
— Треба жити тут і зараз. Весна, поїздки велосипедом — це про життя, про рух. Коли їду, то відчуваю себе саме «тут і зараз». Це допомагає хоча б трохи переключитися й відчути життя, — ділиться жінка.
Дар’я Одоєвцева обрала для свого малюнка квітку.
— Для мене це — процвітання, зародження чогось хорошого і світлого. Інколи ми цього не помічаємо, але краса й добро все одно є поруч із нами, навіть зараз, — говорить вона.
За цим столом немає професійних кухарів чи кондитерів. За столами — освітянки, працівниці шахт, домогосподарки, мами й дружини військових. Усіх об’єднує одне — війна, яка увійшла в їхні домівки, і люди, яких вони щодня чекають із фронту.
Поки чоловіки та сини боронять країну, ці жінки виховують дітей, працюють, волонтерять, організовують збори і тримають родини.
Цього дня вони вперше разом ліпили смаколики для військових.
Поруч із жінками працювала команда місцевого кафе Grill bar. Саме вони підготували тісто й взяли на себе випікання.
Невдовзі приміщення наповнив запах здоби — теплий, домашній, той самий запах, який у багатьох асоціюється з дитинством і родиною. У руках жінок шматочки тіста поступово перетворювалися на щось особливе: косички, плетені булочки, рогалики, маленькі скриньки, серденька.
Хтось старанно викладав кунжутом візерунок, хтось загортав усередину шоколад чи родзинки.
— Хочеться, щоб хлопці там, на фронті, відчули: про них пам’ятають, їх чекають, — лунає за столом.
Із таких простих речей тут народжувалося значно більше, ніж випічка. Народжувалося відчуття дому, яке так важливо зберегти навіть за сотні кілометрів від нього.
Коли останні булочки вирушили до печі, жінки нарешті сіли за великий спільний стіл. Пили чай, ділилися історіями, враженнями й думками.
Учасниці заходу зізнаються: для них це була не просто кулінарна зустріч, а можливість хоча б на кілька годин відволіктися від тривог, відчути підтримку одна одної й передати тепло тим, хто нині далеко від дому.
Вікторія Шевченко прийшла на захід із особливими емоціями. Каже: такі зустрічі потрібні родинам військових, бо допомагають триматися.
— Моя родина теж живе війною, бо чоловік на війні та брат воює. Хочеться їм більше тепла передавати. Разом із дівчатами наготували смаколиків, які поїдуть нашим хлопцям на схід, — говорить жінка.
Інша учасниця, Вікторія Безверха, зізнається: давно мріяла потрапити на «Ділимось хлібом». У свої вироби, говорить Вікторія, вкладала не лише старання, а й емоції.
— Я вклала в цей хліб усю душу, усе тепло і любов. Сподіваюся, хлопцям смакуватимуть ці смаколики, бо там — підтримка і побажання триматися. А ми тут теж тримаємо свій фронт — у школі, у волонтерстві, у повсякденному житті. Війна так чи інакше торкнулася кожної родини. Усі переживають за своїх дітей, чоловіків, братів, знайомих. У мене чоловік військовослужбовець, батько також служить. Думаю, майже кожного це зачепило. Україна переживає дуже важкий період. І такі ініціативи — це можливість об’єднатися, побачити, що ти не одна, що поруч є люди, які також проходять через ці переживання.
Попри втому й хвилювання, жінки намагаються не втрачати віри.
— Тримаємося з вірою в те, що все буде добре. Працюємо, розвиваємося і чекаємо перемоги, — додає Дарія Одоєвцева.
Надія Ковальська - учасниця заходу говорить: ця зустріч стала для неї можливістю хоча б трохи відволіктися від постійного хвилювання за чоловіка.
— В такій акції беру участь уперше. Враження — просто чудові. Трішки відволіклися від робочих моментів, від переживань, — говорить жінка. — Мій чоловік зараз проходить навчання, він військовий. Хочу передати йому величезний привіт і сказати, що дуже чекаємо його вдома. Смаколики готували з особливими думками. Для наших неймовірних хлопців. Дуже дякуємо їм за те, що маємо можливість сьогодні ось так зібратися разом у теплій атмосфері, - говорить Надія.
У цій теплій атмосфері було багато щирих усмішок, але й тихого розуміння, чому такі зустрічі сьогодні особливо важливі.
Бо іноді підтримка — це не гучні слова.
Іноді вона пахне свіжоспеченим хлібом.
Проєкт «Ділимось хлібом» започаткований Фундацією імені князів-благодійників Острозьких, компанією ДТЕК Енерго та Центром громадської активності Західного Донбасу. У Миколаївській громаді захід провів місцевий осередок Центру громадської активності Західного Донбасу за підтримки Миколаївської сільської ради та компанії ДТЕК Енерго.
Як пройшов захід дивіться у нашому відео:
Більше світлин:
