Сумна, розпачлива звістка сколихнула сьогодні Троїцьке.
До рідного дому повернувся на щиті наш земляк — ОВЕЧКО Сергій Анатолійович (28.06.1976 — 23.04.2025), солдат Збройних Сил України, водій-електрик, який поліг у бою біля Водяного-Другого Краматорського району, виконуючи чергове бойове завдання.
Зустріч Героя
Коли траурний кортеж наблизився до села, люди вийшли з домів, вишикувалися живим коридором, тримаючи в руках квіти та державні прапори. Мовчання розривало тільки тяжке зітхання та плач.
У дворі, де виріс Сергій, чекали батьки.
Мати, побачивши труну, заплакала, і припала до труни, ніби намагаючись зігріти його востаннє. Поруч стояв батько — сивий, схилений, втомлений від горя. Мати лише повторювала крізь сльози: «Синочку… Синочку… Як же так…»
Рідні підходили прощатися, торкалися труни, не вірячи, що це правда.
Поруч дружина, рідні, сусіди, друзі — всі плакали, бо втратили рідну людину.
Сім місяців очікування
Сергій сім місяців вважався зниклим безвісти. Рідні шукали, вірили, молилися. Та, як виявилося, його шлях Героя завершився того дня, на Донеччині, серед вибухів і бою.
На батьківському подвір’ї звучить молитва за воїна. Молитва перепліталася з гірким плачем. Мати схлипувала так, що серце стискалося навіть у тих, хто намагався триматися.
Під час панахиди священник промовив слова, що пробрали до серця кожного присутнього:
- Кожен із нас призначений у цьому житті. Є борг перед батьками, перед дітьми, а є — перед Батьківщиною. Коли Батьківщина покликала воїна Сергія віддати свій обов’язок — він його віддав до кінця. Він показав приклад, що немає любові більшої, ніж життя своє віддати за інших.
Остання дорога
Коли процесія рушила до кладовища, люди йшли за труною мовчки, тримаючи квіти, по переду чоловік ніч портер Сергія.
Староста громади звернувся до людей:
- У черговий раз у нашу громаду прийшла біда. Загинув наш син — Сергій. Молоді чоловіки віддають життя за волю, за те, щоб ми могли жити. Вічна йому пам’ять. А родині — сили пережити цю тяжку втрату.
Односельці, що знали Сергія з дитинства, також поділилися болем:
- Надходять моторошні звістки про загибель тих, хто мав жити. Загинув і наш Сергій… Він міг не служити після поранення, але повернувся й продовжив боронити землю. Ми чекали його сім місяців…
Представник військкомату Сергій Міщенко вшанував пам’ять загиблого побратима:
- Ми вшановуємо пам’ять солдата, водіяелектрика в/ч А4820 — Овечка Сергія. 23 квітня 2025 року він загинув від отриманих травм під час виконання завдання біля Краматорського району. Його подвиг — неоціненний. Пам’ять про нього житиме вічно. Він — взірець відданості військовій присязі. Герої не вмирають. Вічна слава Герою!
На кладовищі, під похмурим небом, коли труну опускали в землю, три салютні постріли прорізали повітря.
Кожен із них ударив у серце, як нагадування: війна продовжує забирати найкращих.
Знову почувся плач матері.
Знову тиша стиснула всіх присутніх.
Знову земля прийняла в себе воїна, який повернувся додому — уже назавжди.
Вічна пам’ять Герою Сергію Овечку.
Низький уклін за мужність, за любов до України, за шлях, який він пройшов до останнього подиху.
Герої не вмирають!
Прощання з захисником Сергієм:
