Миколаївська громада в скорботі – війна забрала життя нашого земляка, захисника України Володимира Петровича Астапчука.
Односелець-захисник України
Володимир народився 29 жовтня 1981 року в смт Васильківка Дніпропетровської області. Згодом його родина переїхала до села Миколаївка, де він закінчив школу, виріс та став частиною громади.
13 травня 2025 року він став на захист України, служив солдатом Національної гвардії, оператором-навідником. Його шлях воїна виявився надзвичайно коротким – 1 вересня 2025 року Володимир загинув під час ворожого артилерійського обстрілу поблизу села Мала Шапківка Куп’янського району на Харківщині.
Володимир був взірцем людяності та сили духу
5 вересня Миколаївська громада зустріла свого Героя на щиті. Живий коридор з односельців і побратимів простягнувся до рідного дому Володимира. Біля подвір’я зібралися рідні, друзі, сусіди та всі небайдужі, аби віддати шану воїну.
Молебень за упокій душі Героя прочитав капелан В’ячеслав, настоятель храму Святого Великомученика Георгія. Після цього жива хода провела Володимира в останню путь – до місця вічного спочинку поруч із батьками.
Володимир мав ще двох братів Ігоря та Олега, якими опікувався після смерті батька Петра та матері Вікторії. Односельці згадують Володимира як доброго, роботящого, завжди привітного хлопця, який дбав про братів.
Учителька та волонтерка Лариса Панченко зі сльозами на очах згадувала:
- Володимир був добрим і працьовитим хлопцем. Після смерті батьків він узяв на себе опіку над братами, підтримував їх у всьому. Найменший, Олег, завжди «хвостиком» ходив за ним, Вова був для нього взірцев. Він сам у житті бачив небагато добра, але завжди намагався дати його іншим.
Згадують, що Володимир працював у поліції, потім працював у місцевих фермерів, роботи ніколи не цурався.
- Вова намагався заробляти аби хоч трішки братів підтримати. Бо коли майже один за одним пішли у засвіти мама й тато, то головою сім’ї став Вова. Спокійний і завжди привітний, - згадує Лариса Панченко.
Учителька, Вікторія Безверха, під час поховання наголосила:
- Ми ніколи не забудемо його. Він був нашим учнем, сусідом, другом, але найбільше – нашим захисником. Володимир віддав життя, щоб ми могли жити, працювати, мріяти і бути вільними.
Подвиг Володимира – у любові до України
Капелан В’ячеслав у своєму слові зазначив:
- Володимир став до небесного війська. Подвиг військового у тому, що він поклав життя не за себе – а за нас, за Україну. Він боронив рідну землю, своїх братів, свій народ. Його жертва – це прояв найвищої любові.
Капелан закликав односельців молитися за воїнів, які боронять нашу землю, бо молитва на війні відчутна.
Процесію супроводжував оркестр Національної гвардії України.
На цвинтарі братові загиблого було передано державний прапор, під три прощальні залпи та державний Гімн у виконанні військового оркестру, відбулося прощання з ще одним воїном Небесного війська.
Пам’ять, що житиме вічно
Володимир залишив по собі добру пам'ять, людяність і відвагу. Його брати Ігор та Олег тепер продовжують шлях, який він для них освітлював. Для громади він назавжди залишиться символом любові до Батьківщини, прикладом відповідальності та самопожертви.
Вічна пам’ять та слава Герою – Володимиру Астапчуку!
Прощання з полеглим Героєм України:
