Скорботна звістка з фронту знову надійшла до Богинівської громади. У бою за Україну загинув житель села Хороше — Юрій Кунда. Йому було лише 32 роки. 27 лютого Героя провели в останній шлях.
Він любив футбол і рибалку, мріяв про власний дім і сім’ю, але війна змінила його бажання… Він став солдатом, думки змінилися на інші: придбати хороший шолом для захисту, турнікети. Юрій Кунда із села Хороше провів на передовій лише 20 днів. Після виходу на позиції зв’язок із ним зник на півтора року: родина жила між надією і страхом, шукаючи сина всюди, де тільки можна. Аж поки ДНК-експертиза не підтвердила: 99,9% співпадіння. Юрій загинув.
Юрій Геннадійович Кунда народився 22 вересня 1992 року в селі Хороше. Тут минуло його дитинство, тут він зробив перші кроки в доросле життя. Навчався у Хорошівській школі, закінчив 10 класів. Після вступив до Дніпровського технікуму зварювання та електроніки імені Патона. А після технікума поїхав у Запоріжжя, розпочав навчання у Запорізькому машинобудівному інституті. У Запоріжжі й залишився жити.
Працював: спочатку заробляв на життя вантажником, а згодом став менеджером із закупівель. У Запоріжжі Юрій зустрів свою кохану Інну. Вони жили разом, будували плани на майбутнє.
Юрій працював на одному з підприємств міста, не цурався жодної роботи, прагнув стабільності й розвитку. Але повномасштабна війна змінила все.
У 2024 році його мобілізували. Юрій одразу пройшов базову військову підготовку та став на захист України.
20 днів на «нулі»
Юрій Кунда служив солдатом, стрільцем 2-го стрілецького відділення 1-го стрілецького взводу 3-ї стрілецької роти 114-го окремого батальйону у складі 110-ї окремої бригади територіальної оборони (ТРО) Запоріжжя.
Перше завдання виконував поблизу села Приютне Пологівського району Запорізької області. Там українські військові тримали оборону на передових позиціях.
- Після навчання їх одразу відправили на позиції до села Приютне. Син 20 днів на нулі відбув… І не вийшов… — зі сльозами розповідає мама, пані Ольга.
«Ми тільки листувалися»
Коли Юрій вирушив на «нуль», зв’язок став мінімальним.
- Син вийшов на позиції, ми вже не розмовляли, тільки листувалися. Писав, що російська війська дуже близько, 200 метрів від них. Що стріляють без упину… Казав тільки: “Не голодний , не хвилюйся”.
Опинившись на фронті Юрій бачив небезпеку, просив передати йому тільки необхідне спорядження.
- Шолом кращий просив, одяг. Турнікети — оце все. Казав: “У мене все спорядження погане, треба все купити”. Вже й домовилися, що як тільки вийдеш — все закупляємо й привеземо…
«Не переживай, я буду на другій позиції»
Перед виходом на бойове завдання Юрій написав матері, що їх відправляють на позиції.
- Він мені ще сказав: “Не переживай, я буду на другій позиції”.
Та згодом усе змінилося.
- Я питаю: “Ну де ти, сину?” А він каже: “Я на нулю”. Питаю: “Як на нулю? Ти ж казав, що будеш на другій лінії”. А він відповів: “Те, що мені казали, те і я тобі казав…”
Після того, як підрозділ зайшов на передові позиції, Юрій більше не виходив на зв’язок.
Позиції тримали двадцять днів. Потім зв’язок із Юрієм зник. Із 20 вересня 2024 року його вважали зниклим безвісти.
Родина здала ДНК-матеріали і чекали...
День народження, на який чекали
22 вересня Юрію мало б виповнитися 32 роки. Родина чекала цього дня. Але замість радісного дня за тиждень прийшла сумна звістка.
- Нам уже через тиждень сказали, що наш син із 20-го числа рахується безвісти зниклим. Казали, їх було четверо на позиції… - розповідає мама.
Півтора року невідомості
Родині вручили сповіщення: “Юрій зник безвісти”. Далі — довге очікування.
- Півтора року — нічого. Абсолютно нічого. Шукали всюди, де тільки могли. Заяви на гарячі лінії, і на полон, і кругом. Все, що можна було — все.
Півтора року між надією і страхом. Півтора року без відповіді на головне питання: де син.
«У морзі з 2024-го року»
На опізнання пані Ольга не їздила. Слідчий повідомив деталі.
- Тіло сина у морзі з грудня 2024-го року в Одеській області. Про результати експертизи повідомили нещодавно. Зателефонував слідчий і сказав, що ДНК співпало 99,9% зі мною і з чоловіком.
Півтора року невідомості завершилися офіційним підтвердженням.
Позивний зі школи — «Перець»
Повноцінного військового шляху Юрій пройти не встиг. Свій позивний він узяв ще зі шкільних років.
- На нього казали Юрчик-пурчик. І в школі називали між собою Перець. Так він собі і на війні взяв позивний Перець. Речі його прислали додому, а там на формі написано: “Перець”.
Футбол і рибалка — те, чим жив
Юрій із дитинства був активним, спортивним.
- Дуже любив рибалку. І футбол. Футбол — це для нього було все. У школі грав у футбол, брав участь у змаганнях, які організовувалися, їздив на турніри, і в Дніпрі, і в Запоріжжі був у команді.
Із коханою Інною вони прожили разом близько п’яти років. Планували одружитися, Юрій мріяв спершу стати на ноги: придбати власний дім, а потім створювати власну родину. Не сталося…
Двоє синів. Двоє на війні
У пані Ольги двоє синів — Юрій і молодший Віктор. Молодший нині на війні. Пішов служити добровільно, підписав контракт у червні 2024 року. Різниця між братами — чотири роки, з дитинства були близькі і мали дуже сильний зв’язок.
- Новину про загибель старшого брата Вітя сприйняв дуже тяжко. Але вирішив залишитися на службі, воювати тепер за двох: за себе, і за брата. А вдома на Вітю чекають дружина і маленький син, - говорить мама Ольга.
Останній шлях захисника
27 лютого Юрій Кунда повернувся до рідного села Хороше «на щиті». Жителі громади зустрічали Захисника живим коридором — із квітами та державними прапорами. Уздовж дороги стояли друзі, рідні, односельці, побратими.
Біля рідної батьківської хати Героя зустрічали вбиті горем батьки та брат. Вони стояли, не стримуючи сліз, проводжаючи сина й брата в останню дорогу.
Кохана Інна у розпачі не відходила від труни — ніжно торкалася, ніби намагалася зупинити мить прощання, і лише тихо повторювала: «Не хочу тебе відпускати…»
Прощальну літургію над загиблим воїном провів отець Олег, настоятель храму Святого мученика Іона Воїна в селі Слов’янка.
Після цього похоронна процесія рушила до місця останнього спочинку.
Зі словами співчуття до родини звернувся голова Брагинівської громади Василь Сінгур.
- Сьогодні ми прощаємося з справжнім воїном, нашим захисником, Кундою Юрієм. Дякую всім, хто прийшов підтримати сім’ю Кунди з приводу трагічної загибелі. Кажуть: герої не вмирають. А я скажу трохи по-іншому: герої вмирають, але героїв пам’ятають. Герої — це наші діти, наші внуки, наші батьки, які пішли захищати нас. Дитина — 31 рік. Два дні Юрій не дожив до дня народження. Два дні — і було б 32. Що він бачив на цій землі?Практично нічого. Але розуміючи, що є мама, є тато, є родина, він пішов туди. Мама два роки плекала надію, що дитина повернеться. Кожна мама хоче, щоб дитина повернулася додому. Але сьогодні вона востаннє відкрила ворота, щоб заїхав її син… і більше нічого не може зробити. Батьки не повинні хоронити дітей. І від імені всіх присутніх хочу сказати родині: ми не рід, але ми родина. Ми прийшли підтримати вас у тяжку хвилину. Дякую, мамо і тато. Дякую, Юрію, за те, що ти нас захистив. А батькам — за те, що виростили такого сина. Вічна пам'ять Герою!
Прощальні слова промовила й староста Хорошівської сільської ради Ніни Руденко.
- Сімнадцять місяців надії й очікування, безсонних ночей і молитов. Батьки вірили до останнього… Та сталося найгірше. І ось сьогодні Юрій повернувся до рідного села. Стоячи на колінах, село Хороше зустріло свого люблячого сина, брата, вірного друга. Юрій був відкритим, щирим, веселим, із теплим і добрим поглядом. Водночас — рішучим і наполегливим. Мав багато друзів, був душею компанії. Мріяв про спокійне життя, власну родину, будував плани на майбутнє… Але ці плани безжально зруйнувала війна. Сьогодні ми прощаємося з воїном, який віддав найдорожче — своє життя — заради кожного з нас, заради нашої землі, нашого майбутнього. Він назавжди залишиться у наших серцях як відданий захисник і світла людина, яка дарувала радість і усмішки. Нехай Юрій спочиває з миром. Нехай його родина знаходить силу в любові, підтримці громади та світлих спогадах про нього. Ми завжди пам’ятатимемо його подвиг. Вічна пам’ять і шана Юрію — справжньому синові України, який жив і загинув, захищаючи кожного з нас.
На кладовищі пролунали салютні постріли від побратимів — як остання військова шана. Прозвучали співчуття від представника військкомату Олександра Міщенка.
- Ми зібралися, щоб вшанувати пам’ять та провести в останній шлях солдата, стрільця Кунду Юрія Геннадійовича. Його серце перестало битись, але пам’ять про нього житиме вічно. Висловлюємо щирі співчуття родині і близьким. Ваша втрата є непоправною, але пам’ять про нього житиме в серцях кожного з нас. Юрій назавжди залишиться прикладом відданості військовій присязі і високих моральних принципів. Герої не вмирають, вони завжди залишаються в наших серцях. Вічна пам’ять і слава українському воїну, який захищав Батьківщину та кожного з нас. Герої не вмирають. Слава Україні!
Державний Прапор України, яким була вкрита труна, урочисто вручили матері — як символ вдячності за сина, який віддав життя за Батьківщину.
Село Хороше попрощалося зі своїм Героєм.
Світла пам’ять Юрію Кунді!
Прощання із захисником Юрієм Кундою:
