- Війна так несподівано прийшла в нашу країну, так несподівано вогнем охоплена була рідна земля. Уже буквально на другий день я дізналася, що Наталя хоче організувати волонтерський пункт і допомогти військовим, годувати їх. У мене тоді вже жила переселенка, жінка, яку я прихистила. Я її взяла із собою, і ми з перших днів війни почали тут працювати. А вже потім протягом кількох тижнів почали долучатися жінки, і ми варили борщі та другі страви. Перші 4 місяці я пекла вдома у першу зміну, а на другу ходила в Чумацький Шлях готувати. Разом зі мною в кафе прийшов і мій чоловік. Я зараз працюю по змінам, а він постійно без вихідних та відпочинку. Хотілося б висловити велику вдячність господарям цього закладу, які згуртували нас, і сьогодні, дякуючи Наталії та Анатолію, ми сюди поспішаємо не тільки як на роботу, а й як у рідну домівку. Ми знайшли тут друзів, однодумців, ми сумуємо один за одним. Одного разу я захворіла, і будучи вдома, переймалася думками, а чи є ж там кому борщ зварити, або побігти у швидку погодувати хлопців. Це вже як священний наш обов’язок, і без цього ми не можемо жити. Я дякую хлопцям, які охороняють нашу землю, ми з ними до перемоги.
