Галина стала засновницею благодійного фонду, адже почувши про війну, вирішила, що її місія -допомагати країні до перемоги й тоді почала шукати варіанти волонтерства.
- 24 лютого ми всі були вдома в рідному місті. Спочатку відчули ступор, адже все ж таки почалася війна, і ніхто не знав, що робити далі. Декілька днів усі усвідомлювали останні події. Пройшло кілька днів, і ми з сином поїхали записуватися до ТРО, - про перші дні війни згадує Галина Донська.
Відтоді Галина вирішила потроху почати гуртувати навколо себе людей, збирати кошти, продукти харчування та відправляти захисникам. Але минуло трохи часу, і жінка зрозуміла, що це не така допомога, треба робити щось більше.
- Тоді я подзвонила Павлу, він зателефонував Максиму, і почали усі збиратися. Я повідомила команді, що треба відкривати офіційно свій благодійний фонд, і мене моя група підтримала, - каже пані Галина.
Згуртувавшись разом, волонтери створили фонд, деякий час працювали неофіційно. Займалися евакуацією людей, відправляли гуманітарну допомогу, робили все те, що було в їх власних силах та можливостях.
- З 90-х років я працюю сама на себе, і усе життя моя діяльність постійно змінювалася. Я ніколи не боялася починати щось нове. Мама в мене була заступником директора шахти, тому з дитинства в мені виховувався характер керівниці та командирський тон. За весь свій життєвий шлях я багато чого пережила. Але кожного разу вставала з попелища та починала знову, - розповідає Галина.
24 лютого бізнес Галини був закритий, тому за покликом серця жінка віддала себе волонтерству.
- Так, я втратила свою справу, але зараз я розумію, що благодійність у моєму житті - тепер постійна діяльність, від цього неможливо вже піти. Це був поклик серця, і цій справі потрібно приділяти весь свій час.
Засновниця фонду зізнається, що перші кілька місяців працювали без вихідних і падали від втоми. Але кожного разу опановували себе та продовжували допомагати. І перше, що команда зробила, це повісила прапор України на будівлі фонду.
- Так сильно ми пишалися нашим прапором, він майорів, і кожен, хто повз проходив, постійно підіймав погляд на нього. Ми ніколи не приховували свій патріотизм і вважаємо, що нагадувати про цінність наших символів дуже важливо. І одного дня зранку, прийшовши працювати, ми побачили, що в нас вирвали прапор. Ми звернулися до поліції, де нам сказали, що він же ж коштує небагато. Але справа не в грошах, він безцінний, він - наша гордість. Це ж прапор нашої сильної та непереможної України, - обурюється Галина.
Тоді, щоб більше таких випадків з українським прапором не траплялося, у фонді вирішили зробити свій власний прапор.
- Маємо ми свій прапор з логотипом – це кулак, символ нашої сили, адже наша назва «В єдності наша сила». Цю назву ми обрали майже одразу, і вона дуже влучно описує нашу справу та нашу команду. Когось війна роз’єднала, а когось дуже об’єднала. У нашій команді є люди, яких ми й досі не бачили, але ми дуже плідно працюємо.
Кожен волонтер у колективі має свою цікаву історію. Разом вони - сила, кожен поодинці б не впорався з такою місією.
- Ми б не змогли бути один без одного. Приєдналися до нас навіть давні друзі, рада, що добра справа змогла об’єднати нас усіх у такий прекрасний та дружній колектив. У нас перевірена досвідом та роками команда, - з гордістю про свою команду розповідає Галина Донська.
