Село Хороше Брагинівської громади у смутку – знову тяжка звістка з фронту: загинув захисник України Востріков Костянтин Олександрович!
“Костя не був людиною війни, він мріяв про мир, любив працювати та допомагати людям. Але такий час настав, що не міг стояти осторонь”...
Так починає розповідь про свого рідного брата Світлана Вострікова. На своїй сторінці в соцмережах дівчина написала: “Загинув брат Костя. Коли зупиниться війна”.
Світла пам’ять братові. Розповідь про Костянтина — воїна, сина, брата, друга
- Костя був життєрадісним хлопцем із дитинства. У дитячому садочку, у школі — завжди усміхнений, щирий, лагідний до батьків. Його всі знали як "золоту дитину". Він ріс у звичайній трудовій родині, де з малих років його вчили до роботи, — починає розповідь про брата Світлана Вострікова.
Світлана жартує, що братика собі “замовила” в батьків. Дуже хотілося мати рідну душу.
- Ми з Костею — рідні брат і сестра. Я старша за нього на вісім років. Пам’ятаю, коли він йшов у перший клас, я була в одинадцятому. Навіть водила його на комісії. Усі говорили: “Яка молода мама”. А я відповідала: "Я його старша сестра". Я виховувала його з пелюшок, просила батьків: подаруйте мені братика. І коли він народився — стала для нього, як друга мама, — згадує Світлана.
Костянтин народився 7 листопада 1991 року в Павлоградському районі в селі Варварівка. Згодом родина переїхала до села Хороше. Костянтин проживав з батьками та сестрою, де пройшло його дитинство, де навчався. Мати й батько — Антоніна та Олександр Вострікови влаштувалися на роботу, і Костя пішов у школу.
- Навчався Костя спочатку посередньо, але в старших класах дуже змінився. Вчителі його хвалили — був відповідальний, допомагав усьому класу, робив усе, що просили. Любив жартувати, був душею класу.
Життя складалося, як у більшості хлопців: навчання, строкова служба, праця…
Після школи Костянтин вступив до Західнодонбаського училища в Павлограді, де здобув професію столяра-будівельника. Працював у цій сфері, а потім пішов служити в армію — у в десантно-аеромобільні війська в Житомирі.
- Після армії Костя допомагав мені з донькою Ангеліною — став їй найкращим другом, не дядьком, а справжнім товаришем. Вони були друзями — на одній хвилі, з одним почуттям гумору, — говорить Світлана.
Костянтин почав працювати на шахті "Дніпровська" — спочатку охоронцем, потім навчався і став працювати під землею: ремонтував обладнання, займався системами відкачування води з надр підприємства.
Мирне життя, мирна робота перервала повномасштабна війна.
- З початком повномасштабного вторгнення Костянтин із другом Олександром Міщерським (який зник безвісти) отримали виклик до військкомату, ще навіть повісток не отримували.
1 березня 2022 року Костянтин був призваний на службу до лав ЗСУ.
Костянтин одразу потрапив на Харківський напрямок. Перші місяці — Харківщина: Барвінкове, Близнюки. Блокпости, мости, охорона об’єктів. Потім — Бахмутський напрямок.
- Він важко це переживав. Батьки, і я, ми всі були на нервах, — розповідає Світлана.
Після Бахмута — Херсонщина. Там Костя пройшов курси з розмінування. Звідти — Покровський район, «трикутник» між трьома областями: Дніпропетровською, Донецькою та Запорізькою. Там облаштовували укріплення, готувалися до нових етапів.
Потім — знову Харківщина, а далі — Донбас: Дружківка, Костянтинівка. Гарячі точки та запеклі бої.
Під час служби пройшов навчальні курси у Кам’янець-Подільському — саперні курси. У квітні цього року пройшов навчання з тактичної медицини. У званні солдата, став сапером інженерно-саперного відділення 127-мої окремої бригади територіальної оборони 226 батальйону.
- Костя завжди казав: "Йду на роботу", коли вирушав на позиції. Так ніби маму заспокоював.
Зі Світланою Костя спілкувався часто. Але з кожним тижнем — усе коротше. Дрони, обстріли, пересування — не до розмов.
- Я йому щось своє розповідала, а він відповідав: “Я не можу від дронів увернутися”, — каже Світлана. — І так і загинув. Від дрона.
18 травня 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу села Стариця Чугуївського району на Харківщині, солдат Костянтин Востріков загинув.
Напередодні загибелі Костянтин надіслав рідним відео, де він вирушає з побратимами на завдання.
- Останній раз ми говорили з Костею 13 травня, на мій день народження. Він привітав мене, побажав багато хорошого. Я сказала: «Мені треба тільки, аби війна закінчилась і ти живий повернувся…» Уже в суботу він прислав відео — казав, що йдуть на завдання о 3 ночі. А в 4:50 сталося непоправне — дрон скинув вибуховий пристрій. Загинув і Костя, і його напарник, який у відео ще махав рукою…
Яким був Костянтин: спитати можна кожного, хто його знав і всі скажуть: любив природу, жартувати і ніколи не скаржився на життя…
- Костя мав позивний "Гусь". Це через те, що любив жартувати його так прозвали. Він мав багато друзів, допомагав усім. Любив рибалку, майструвати — усе подвір’я в нас зроблено його руками. Працював у полі, з мотоблоком, допомагав сусідам. Йому подобалося спокійне сільське життя, — говорить Світлана.
Костя не встиг створити власної родини, лише в блокноті мама з сестрою знайшли ім’я дівчини — Дарина. Певно був закоханий… Усі плани знищила війна.
- Ми нічого не знали про те завдання, — тихо каже Світлана. — Командир потім сказав: загинув від невідомого вибухового пристрою, скинутого з дрона…
Він не любив жалітися, навіть коли втомлювався, ніколи не говорив про це. Завжди зібраний, спокійний, працьовитий. Допомагав усім. Його пам’ятають у селі, на шахті, у бригаді.
Він усвідомлено пішов на війну. Не шукав шляхів "відкосити". Вважав це своїм обов’язком.
- Костя бачив втрати, переживав кожну дуже боляче. Особливо смерть свого друга Саші, який зник безвісти. Був дуже втомлений останнім часом. Костя не був "людиною війни" — він мріяв про мирне життя. Мріяв після війни зробити закордонний паспорт, поїхати кудись відпочити. Але не встиг, — розповідає Світлана.
Після загибелі Костянтина залишилися тільки голосові повідомлення до мами, фотографії, шеврон із написом «Гусь» для племінниці… І порожнеча, яку вже не заповнити.
У засвіти пішла світла людина, найкращий син, брат, друг.
21 травня село Хороше завмерло. Героя проводжали в останню путь.
Живий коридор простягнувся від Петропавлівки до села Хороше. Люди ставали на коліна, притискали до серця жовто-блакитні прапори, клали на землю живі квіти.
Віддати останню шану прийшли всі: рідні, друзі, побратими, односельці.
Прощалися з Героєм вдома... Свого захисника у рідному подвір’ї зустрічали вбиті горем мати, тато, сестра та всі найрідніші.
Заупокійну службу провів отець Андрій. А далі траурна колона рушила до місця спочинку Костянтина.
З прощальною промовою виступив голова Брагинівської громади Василь Сінгур.
- Наша громада втратила дитину... Мати, тато, сестра... Всі рідні з нашого села втратили дитину. Рідна вулиця, на якій виріс Костянтин, втратила в цій війні всіх хлопців, гарних, чесних та працьовитих. Страшне сповіщення сколихнуло нашу громаду. Хлопчина 30 років загинув захищаючи нас. Ми навколішки сьогодні в останнє зустрічали вдома Вострікова Костянтина. Ми зустрічали в селі хлопця, якого так чекала вдома мати, яка вбита горем кричала отримавши сповіщення про загибель своєї надії... Ми завдячуємо Костянтину за захист, за мужність, за душу, за силу... Він захищав школи, дитсадки, наших діток... Дякуємо, Герою. Вічна пам’ять захиснику Костянтину Вострікову!
Зі співчуттями до рідних звернулася староста Хорошівської сільської ради Ніна Руденко.
Синьо-жовтий прапор, що супроводжував Героя в останню путь, передали його матері як знак вічної пам’яті та вдячності за його подвиг.
Три салютні постріли пролунали на честь Героя від побратимів…
Вічна пам'ять Герою!
Прощання з Героєм:
