Село Запоріжжя Миколаївської громади сьогодні, 19 травня, у смутку, жителі громади провели у засвіти земляка, захисника України Волкова Сергія Сергійовича.
Сергій народився 10 червня 1989 року. Проживав в селі Запоріжжя Васильківського старостинського округу. Працював на шахті «Ювілейна».
З перших днів повномасштабного вторгнення став до лав Національної гвардії України. Носив звання старшого солдата та був стрільцем 17 бригади.
Він віддано та відважно виконував бойові обов’язки, ділився досвідом з рекрутами. Побратими звали його Вовком, такий позивний відповідав не лише його прізвищу, а й тому, що мав залізну хватку в бою.
Олександра Бігункова життя звело з Сергієм ще до війни, а потім і в одному підрозділі:
- Працював з Сергієм на шахті «Ювілейна». До нас на дільницю його прикомандировували. Ще з часів спільної роботи на шахті пам’ятаю його, як гарну людину. А потім ми зустрілися на війні, ми виконували бойові завдання, до Сергія ніколи не ставало питань – лише відмінне виконання. Згодом нас «розкидали» у різні підрозділи. Звістка про загибель побратима мене засмутила. Він був гарною людина, найкращим бійцем, бо виконував завдання на плюс, - пригадує Олександр.
Сергій Голуб’ятников, начальник військового стрільбища 17-ї бригади Національної гвардії України познайомився з Сергієм у травні 2023 року, саме тоді бійця з позивним Вовк приєднали до групи.
- Сергій – веселий хлопець, відмінний боєць. Справу, яку ми робили, він виконував добре. Ніколи назад не відходив. Захищали країну на Сумщині. Останнім часом Сергій допомагав новобранцям у загладжені: відпрацьовував з хлопцями бойові завдання. Чого тільки нам не довелося робити: і бліндажі копали, і стріляли, геть усе робили. Гарний хлопець, - згадує начальник.
Під час виконання чергового бойового завдання Сергій отримав поранення.
- Сергій отримав поранення під час бойового завдання, коли вже виходили з позицій. І ніби було безпечно, але ворог атакував хлопців. Наш Вовк отримав тяжке поранення. У стабпункті його стабілізували й відправили до лікарні. Лікарі боролися за його життя. Хлопці навідалися до Вовка в лікарню. Кажуть, що він їх впізнав по голосу, ще й сказав: «Заберіть мене, не хочу тут бути»… На ранок повідомили, що йому трішки краще стало. Але це було хибне покращення, - згадує начальник Сергій Голуб’ятников.
Захисник Сергій Волков боровся за життя, усі щиро вірили в його одужання. Але 16 травня 2025 року, серце Героя зупинилося.
Живий коридор, квіти, синьо-жовті прапори – таким був останній шлях додому для Героя Сергія.
Відчинені ворота до подвір’я маминої хати, де посивіла жінка чекала на свого сина.
Шлях траурного кортежу устелився квітами, а на подвір’ї чутно плач невтішної матері, бо не дочекалася від сина обіймів, вже не дочекається ні слова, ні онуків…
Останній раз Герой в своєму домі, довкола зібралися друзі, односельці, рідні.
Військові капелани Юрій та В’ячеслав (панотець храму Святого Великомученика Георгія в Петропавлівці) запросили усіх присутніх на молитву.
- Ми проводимо в царство небесне нашого воїна. Захищаючи нас з вами він виконав заповідь про любов Христову. Помолимося, це найменше, що можемо дати нашому Герою: молитву, смуток і вдячність, - сказав капелан В’ячеслав
- Капелан Юрій: сьогодні як і кожного дня плаче наша ненька Україна, бо кожного дня вона проводжає своїх синів до небесного воїнства. У народі кажуть, що Господь забирає найкращих. Тому що там, на небі точиться не менш запекліша війна – добра і зла. Коли ви рано вранці прокидаєтесь, обіймаєте своїх дітей, сідаєте за стіл і робите собі чашку запашної кави, згадайте про тих, хто віддали своє життя за кожен такий прожитий вами день. Помоліться за них, помоліться за хлопців, які стримують орду. Допомагайте нашим захисникам, бо тільки там ми здобудемо мир і перемогу, - промовив капелан Юрій.
Після молитви живою ходою односельці рушили до останнього місця спочинку захисника. Оркестр Національної гвардії України супроводжував останній шлях захисника. Селом лунала мелодія «Плине кача» та Національний Гімн України.
- 16 травня став ще одним страшним днем в історії нашої громади. Прийшла звістка, що Сергія немає в живих. Я вдивлялася в його світлину, де він справжній воїн, мужній, сміливий. А жовтоблакитна стрічка біля серця вказує, що він був патріотом і свідомо йшов захищати нашу Україну і нас з вами. Обірвалося життя, не здійсняться мрії й плани. Ми маємо про це пам’ятати та з покоління в покоління передавати нащадкам, що Сергій боровся з ворогом, який нищив нашу націю, що ніколи російський народ не стане для нас другом, - сказала у промові секретар Миколаївської сільської ради Тетяна Лесюк.
Синьо-жовтий прапор урочисто передали мамі полеглого захисника. На честь Сергія Волкова пролунали три салютні постріли.
- Ми кажемо: «Герої не вмирають». Це так! «Герої йдуть до війська Небесного». Йдуть до Христа. Вони вже не раби, бо їх Господь навчив всьому. Христос називає їх своїми друзями, бо вони захищати країну – і виконували найбільшу заповідь любов до своїх ближніх. Воїн Сергій цю заповідь виконав повністю. Ми йому вдячні, бо маємо ще один день аби жити. Молимося за нашого захисника, просимо царства небесного, хоч він там уже є. Моліться за тих, хто нині боронить нашу країну, вони відчувають нашу молитву. Бо це звичайні люди, які до війни працювали на підприємствах, обробляли землю, але коли прийшов лютий ворог, взяли до рук зброю і стали на захист. Вони не професійні воїни, не вчилися цьому, але вони захищають нашу країну як леви, - говорив капелан В’ячеслав.
Вічна слава Герою, захиснику України Сергію Волкову!
Прощання з Героєм:
