Вона народилася й виросла в родині педагогів: дідусь, бабуся, мама передали їй усю свою мудрість, любов до знань і мрію продовжити родинну професію. Тетяна Воронкіна — учителька з династії освітян у четвертому поколінні розповіла нам що її так приваблює в професії.
У вересні цього року колектив Брагинівського ліцею поповнився молодою вчителькою. У свої 22 роки Тетяна Воронкіна почала працювати в ліцеї. Паралельно закінчувала навчання на магістратурі в Криворізькому державному педагогічному університеті за спеціальністю українська мова та література, зарубіжна література та додатковою спеціальністю - редактор освітніх видань. Під час навчання в університеті Тетяна мала змогу працювати в дитячому садочку, викладала діткам англійську мову.
Зізнається наша героїня, що ще маленькою дівчинкою мріяла стати вчителькою, оскільки жила в оточенні педагогів. Проте, коли пішла до школи, безліч разів змінювала своє рішення. Але все ж таки в старших класах знову повернулася до мрії стати вчителькою. У школі Тетяна гарно вчилася та захоплювалася українською та зарубіжною літературами.
- Мені дуже подобається українська мова та література, думаю це закладено в мені генетично, бо філологи - це моя династія від прабабусі, бабусі та мами, - розповідає дівчина.
Тетяна народитися в сім'ї вчителів: бабуся Воронкіна Антоніна Петрівна 20 років пропрацювала директором школи, викладала українську мову, літературу та історію. Дідусь Воронкін Іван Федорович був учителем трудового навчання та креслення. Мама Ірина Іванівна працює вчителькою української мови. У дитячий садок Тетяну не віддавали - бабуся та дідусь займалися її вихованням, поки батьки були на роботі. Ще з дитинства їй прищеплювали любов до книг, окрім казок читали твори українських класиків.
- Пам'ятаю, як дідусь Іван читав мені "Наймичку" Шевченка та плакав, - згадує Тетяна. - Дідусь Іван та бабуся Антоніна були вчителями, як кажуть, від Бога. Від них віяло теплом та безмежною любов'ю до людей. Коли я народилася, вони вже були на заслуженому відпочинку, тому про їхню роботу знаю з розповідей інших людей. Завжди всім допомагали, ніколи ні в чому нікому не відмовляли. Я захоплювалася своїми рідними, - розповідає Тетяна.
Бабусі Антоніни Петрівни не стало 10 років тому, а дідусь Іван Федорович пішов з життя минулого року. Тетяна вважає, що для її бабусі й дідуся це було б найбільшим щастям і гордістю знати, що їхня онучка продовжила сімейну справу. Їхню мудрість онучка намагатиметься пронести через усе життя.
Мама Тетяни Ірина Іванівна працює вчителем української мови та літератури. Вона є взірцем для своєї доньки.
- Дивлячись на маму як у школі, так і вдома, я зрозуміла якою має бути справжня вчителька. У неї в класі (ще до дистанційки) завжди було, як у вулику: ціла зграя учнів з різних класів. Хтось приходив просто поспілкуватися, хтось поділитися радістю чи сумом. На уроках завжди панувала невимушена атмосфера, і ніякого остраху отримати погану оцінку, - ділиться з нами Тетяна.
Наразі дівчина викладає українську мову та літературу у восьмих та дев’ятих класах. Формат навчання - онлайн.
- Мені пощастило, що моя педагогічна практика відбувалася очно, а не дистанційно. Ще до того, як влаштуватися до школи на роботу, я спробувала себе в ролі вчительки та зрозуміла, що зробила правильний вибір. Коли бачу вогник у очах дітей, як вони тягнуться до мене, отримую запал натхнення, - говорить Тетяна.
Перший педагогічний досвід нашій героїні доводиться набувати, навчаючи дітей у форматі онлайн. Нові умови диктують свої правила. Навчати дітей онлайн тільки на перший погляд може здаватися легко, насправді ж готуватися треба ретельніше. Але дівчина запевняє, що до всього швидко звикає та знаходить нові підходи.
Як розповідає Тетяна, щоб діти цікавилися предметом, урок не має складатися лише з сухої теорії, такі уроки неправильні та нерезультативні. Але зараз існує безліч інтернет-ресурсів, опанувавши які, буде значно простіше й цікавіше працювати. Та й сучасні діти такі уроки оцінять.
- Місяць своєї роботи працюю з сервісами Learningapps, Рicker wheel. Використовую нестандартні форми роботи: скрайбінг, колоризація, створення резюме письменників. Такий підхід дозволяє розкривати учнів зовсім з іншого боку. Мені подобається, коли діти проявляють креатив на уроках. Учні зараз дуже кмітливі, сучасні, кожна дитина - особистість, - ділиться Тетяна.
Поєднати вчительство із домашніми справами для педагога було непросто, та вона добре загартована із студентських років навчання. Звикла до такого навантаження, встигала й навчатися, і працювати. І все це вдається, якщо ти виконуєш роботу, яка тобі подобається. Тим паче, що молоду колегу підтримує педагогічний колектив Брагинівського ліцею.
- Колектив - це люди, які вчили мене, надихали, підтримували. Завжди прийдуть на допомогу, з розумінням ставляться, підтримують, бо я - ще студентка та навчаюся в університеті. Вважаю, що дуже важливо мати поряд надійних людей. А ще думаю, що працювати вчителем, щоб заробити гроші, це неправильно. Учитель - це в першу чергу покликання серця та душі, - розповідає Тетяна.
Зараз, як ніколи раніше, молода вчителька Тетяна Воронкіна розуміє необхідність доносити до дітей важливість вивчення української мови та літератури.
- Ми бачимо, настільки сильною зброєю у війні є наша українська мова. Треба вміти воювати словом. Мова вміє давати відсіч ворогам. Українська мова, література - це любов, ніжність, підтримка у важку мить. Я пишаюся тим, що уся моя родина з покоління в покоління передає цей скарб нащадкам.
