Анастасія Щербак – учителька англійської мови в Хорошівській гімназії. Має вже гарний досвідом вчителювання. На її адресу колеги й батьки говорять: «Учителька від Бога, яка любить свою справу й школу, а діти її просто обожнюють». Напередодні Дня освітянина Анастасія розповідає нам про свої вчительські будні.
Анастасія Щербак навчалася в Краматорському економіко-гуманітарному інституті на філологічному факультеті. Зараз цього вишу немає, будівля дуже постраждала під час артобстрілів окупантами: навчальні корпуси розбиті. Але саме цей інститут подарував їй гарну путівку в майбутнє. Студентів факультету китайської та англійської філології Краматорського інституту відправляли на стажування до Китаю. І Анастасія була однією з тих, хто потрапив до чайної країни. П’ять років Анастасія жила й працювала в Китаї – навчала маленьких китайців англійської мови.
Анастасія зізнається, що чайна країна дуже гарна й комфортна, проте мріяла про повернення додому, до України. Наразі вже 3 роки вона працює в Хорошівській гімназії вчителем англійської мови та веде класне керівництво в 6-му класі. Має вже й загальний стаж вчителювання - 6 років.
Певно, що професію вчительки Анастасія собі напророчила.
- Це була моя давня мрія ще з дитинства. Про неї нагадала моя перша вчителька Самарської школи (я там навчалася перший рік) Тетяна Миколаївна Фоменко. На зустріч випускників вона зробила нам плакат про наші мрії, і виявляється, я хотіла стати вчителем», - згадує Анастасія.
В Україні саме розпочалося дистанційне навчання через епідемію COVID-19, коли Анастасія влаштувалася на роботу. Тож разом з колегами опановувала нову форму навчання.
- Було трохи тяжко звикнути до такого формату навчання, особливо, коли працюєш у маленькій сільській школі, де немає навіть мінімальних можливостей для цієї форми. У деяких дітей не було навіть телефону, не кажучи вже про спілкування через інтернет. Тривав довгий процес опанування форми онлайн навчання. На третій рік вже й діти з батьками, і вчителі влилися в новий формат та зрозуміли, що дистанційний спосіб – це наше майбутнє. Якось стали більш серйозно ставитися до онлайн навчання, стали розбиратися у всіх «фішках», - розповідає Анастасія.
Уроки з молодшими класами вчителька проводить у ігровій формі, у неї є багато своїх індивідуальних розробок. Діти на її уроках дуже люблять танцювати, тому Анастасія влаштовує музичні перерви та розминки, дозволяє дітям побешкетувати. Такі вправи вчителька влаштовувала й у стінах гімназії.
- Коли діти приходили до закладу, музичні перерви ми часто проводили на уроках, і дітям було дуже весело. Іноді із сусідніх кабінетів приходили вчителі та просилили займатися тихіше. Старшим учням, це теж діти, колись запропонувала таку розминку для 2-го класу, їм сподобалося, просять знову й знову провести. Сумуємо за офлайн форматом. Уже хочеться нормального спілкування, пройтися коридорами гімназії, подивитися як діти бігають по закладу. Особливо мій клас неспокійний, але все одно вже скучила. Усе пізнається в порівнянні» - жартує Анастасія.
А от у розмові про війну Анастасія ледве стримувала сльози. Настільки важко переживає.
- Прокинулася о 7-ій ранку, телефон був у режимі без дзвінка, дивлюся, багато пропущених дзвінків від керівництва школи. А ще навіть не знала нічого, не дивилася новин. Передзвонила, мені кажуть, що переходимо на дистанційне навчання. На моє питання чому, мені кажуть: «Почалася війна…..». Ця фраза застрягла в моїй голові назавжди. 2014-ого року я все це пережила в Китаї, знову ті самі відчуття, але тепер усе набагато серйозніше. Телефоную дітям та плачу, діти розпитують мене, а я навіть не знаю можна їм казати, чи ні. Трішки заспокоїтися допомогло волонтерство. Пізніше пішли разом з мамою Любою на волонтерський пункт допомоги (діставали та видавали гуманітарку), там і відволікалася весь цей час, — згадує Анастасія.
Вона й зараз часто з мамою волонтерить. А от поєднання вчителювання з домашніми справами для Анастасії - вічна головна проблема.
- Окрім домогосподарювання та роботи я нічого не бачу. Навіть літом написала список, що я від себе хочу. Наприклад, хочу згадувати китайську мову та продовжувати її вчити, іти на якісь курси, пообіцяла вдень читати 10 сторіночок книжки… Але окрім жіночої роботи та комп’ютера на список справ часу не вистачає. Зранку сідаю за комп’ютер і веду уроки. Після них треба нагодувати сім’ю, вимити посуд, і знову за комп’ютер, бо треба готувати матеріал на завтрашній день. Коли отак цілодобово у власній кімнаті, то це дуже важко, Хочеться ходити на роботу до школи» - розповідає Анастасія.
Педагогиня завжди заохочує учнів вивчати іноземну мову, пояснюючи її важливість, і діти з нею погоджуються.
- Я раніше сама цього не розуміла, а зараз наголошую на важливості вивчення іноземної мови. Коли ти розмовляєш з іноземцем, і він тебе розуміє, без різниці хто він і з якої країни. Головне, щоб він знав англійську, це настільки захоплює. Відчуваєш себе на висоті від того, що розумієш і тебе розуміють. Ти можеш спілкуватися з ким завгодно в будь-якому куточку світу. Англійська — це головна мова світу. Якщо б у світі всі розмовляли українською, усі вчили б українську. Розмовляли б іспанською — вивчали б іспанську. Наразі саме англійська мова є міжнародною. Так, мова важка, нелогічна, заплутана, іноді немає сенсу в поясненнях, але її знає весь світ, і якщо ми хочемо спілкувати зі світом, то нам треба її вчити, — розповідає Анастасія.
Згадує вчителька, що свого часу навіть своєму рідному брату не могла розтлумачити англійську. А ось із чужими дітьми їй дуже подобається працювати, викладати та доносити матеріал, гратися.
- Коли дитина сама іде на контакт із учителем, вона стає тобі просто другом, - зізнається Анастасія.
Учительство для жінки — це й професія, і стан душі, і спосіб життя. Навіть її друзі не вірили, що вона стане вчителем. А Анастасія стала та дуже пишається професією.
