Антоніна Павлівна пропрацювала 43 цікавих та різноманітних роки вчителем початкових класів у Троїцькій середній школі (зараз Троїцький ліцей). За цей час учителька здобула великий педагогічний досвід і пройшла неймовірний шлях від молодої спеціалістки до професійної вчительки, яка вже йде на заслужений відпочинок.
Антоніна Павлівна
Пані Антоніна родом з Новомосковська. У рідному місті прожила дитинство, там навчалася в школі. Ще коли вчилася в молодших класах, мріяла стати вчителькою, але довгий час не могла визначитися, який предмет хоче викладати для маленьких учнів. Шкільні роки промайнули, і настав час обирати майбутню професію. Антоніна вирішила вступати на вчителя початкових класів до Бердянського педагогічного інституту.
- Провчилася я чотири роки, і мені дали направлення працювати в Петропавлівський район, - говорить Антоніна Павлівна.
Почала свою педагогічну діяльність жінка в Троїцькій середній школі, де пропрацювала до цього року. Свій перший клас Антоніна Павлівна отримала в 1979 році, і з того часу вивчила 11 випусків четвертих класів.
Антоніна Павлівна, 1979 рік
Свій перший день у школі та свій перший клас пам’ятає дуже добре, адже з тієї миті почався великий педагогічний досвід.
- Найбільше запам’яталася та мить, коли я тільки-но приїхала до села Троїцького. Вийшла з автобуса, був серпень, мене тоді полонив аромат повітря. Я з міста, тому сільське повітря мене вразило. Ішла до школи, глибоко вдихаючи це смачне повітря, а в школі на мене чекали мої перші учнів 3-го класу, - згадує перші відчуття вчителька.
Перший клас вчительки
Перших учнів пані Антоніна пам’ятає й досі, як говорить сама вчителька: «Запам’ятала, як перше кохання».
- Мої перші учні були такі непосидючі, активні й допитливі. Якось дуже просилися на екскурсію до соснового лісу. Я в селі новенька, місцевості не знала, то діти стали мені екскурсоводами. І ось тільки зайшли до лісу, одразу натрапили на гриби. Усі 28 дітлахів одразу розбіглися понад соснами й повертаються з грибами. А я навіть не розуміюся на них. Потім колеги навчили мене готувати гриби, і ми насмажили зібраний моїми учнями лісовий урожай. Таких смачних грибів я ніколи більше не їла. А ще в мене був дуже спортивний клас. Хлопці взимку з дому приносили ковзани, щойно на стадіоні замерзне вода, на перервах бігли на ковзанку й грали в хокей. Перерва тривала 15-20 хвилин, вони встигали добігти до стадіону, перевзутися, пограти в хокей і вчасно повернутися з перерви за парти, - згадує пані Антоніна.
Перший клас, який вела жінка, складався з 28 учнів, зараз таких об’ємних класів у Троїцькому немає. У 80-х роках кількість учнів у класі була близько 30 дітлахів, наразі ж середня кількість учнів 10-15.
- Останні роки в мене було по 7 учнів у класі. Нас називали, як у казках, «Білосніжка та семеро гномів», а потім «Мама коза та семеро козенят», - з посмішкою згадує Антоніна Павлівна.
Випускний клас, 1988-1992 роки
Навчала пані Антоніна й своїх двох доньок Олену та Ларису, які завжди ображалися, що мати ставиться до них, як до учнів.
- Мені довелося вчити своїх дітей, і це було найважче. Бувало старша донька казала мені: «Хіба ти мама? Комусь поставила п’ятірку, а мені ні!» Для мене всі учні були рівними, для доньок у школі я була вчителькою, а вдома - мамою.
Зараз старша донька Олена закінчила Криворізький педагогічний інститут, кілька років працювала вчителькою, а зараз працює в Петропавлівській виконавчій службі. Молодша Лариса закінчила школу із золотою медаллю, вступила до Дніпропетровського гірничого університету, деякий час працювала в банку, а зараз у відпустці по догляду за дитинкою.
Пані Антоніна зізнається, що до роботи в школі була готова з першого дня, тому перші уроки були неважкими.
- Я прийшла з любов’ю до дітей у школу, тому мені було легко з ними працювати. У мене не було любимчиків, усі однакові, ніколи нікого не виділяла. Бешкетників завжди намагалася вгамувати сміхом та жартами. Скільки пропрацювала в школі, майже ніколи не писала зауваження в щоденник, завжди залагоджували ситуацію самі. Намагалася не покаранням вирішити проблему, а в розмові достукатися до дитини, - говорить жінка.
Антоніна Павлівна - учителька початкових класів, тому викладати кожного дня вона мала по кілька різних предметів.
- Щоб зацікавити дітей, потрібно завжди вигадувати щось нове. Наприклад, на уроках «Людина й світ» ми проводили досліди з повітрям, водою, ґрунтом. А на математиці заохочувала дітей до групових завдань, і ми вивчали предмет у формі гри, - розповідає пані Антоніна.
За 40 років педагогіка, шкільне життя, викладання предмету, поведінка та зовнішній вигляд учнів значно змінилися. Пані Антоніна всі ці зміни відчула на власному досвіді.
- Раніше обов’язковою була шкільна форма. У дівчаток - сукня, у хлопчиків - костюми, біленькі комірці, манжетики. Зараз учні можуть одягатися так, як їм зручно та комфортно. Навчальна програма радикально не змінилася, а от викладання предмету так, бо останні роки працюємо в дистанційному форматі. Раніше було більше освітнього процесу, велись групи продовженого дня, проводилася виховна робота. Діти були більш спортивними, а зараз вони жвавіші, більше бешкетують, - розповідає вчителька.
У цьому році пані Антоніна випустила свій останній клас, з яким їй довелося опановувати Нову українську школу (НУШ).
- Це був перший клас, з яким почали працювати за програмою НУШ, і це було дуже важко. У нас не було ні підручників, ні зошитів. Усе писали та малювали від руки, щоб дітей було чим зайняти та навчити. Втримати їх увесь день без підручника було найтяжче, - говорить пані Антоніна.
На цьому випробування випускного класу не закінчилися, адже додалося ще й дистанційне навчання.
- Онлайн навчання було для нас важким. Не у всіх є гаджети та інтернет, не було навіть зв’язку інколи з дітьми, але ми продовжували вчитися та робити завдання, - каже вчителька.
Пишається педагогиня й своїми випускниками. Троїцьку школу велика кількість учнів закінчила із золотими медалями. Наразі багато випускників працюють на високих посадах, а ще захищають країну від ворога.
- Мої учні обрали гарні професії: Андрій Руденко працює в місцевому самоврядуванні, Сергій Пилипенко - досвідчений адвокат, Олександр Міцкевич - співробітник поліції, Олена Гайдук працює в кримінальній поліції. Коли бачу, які вони мають досягнення, то радію, як за власних дітей, - зізнається вчителька.
Цього року Антоніна Павлівна вирішила залишити стіни рідної школи та пішла на заслужений відпочинок.
- Школа - це моє життя, мій другий рідний дім. Я вже сім років, як на пенсії, а все одно працювала. У цьому році вже вирішила не брати перший клас, адже в сьогоднішніх умовах дуже важко працювати. Вирішила поступитися своїм місцем молодим спеціалістам. У них більше сил та енергії. Звісно, дуже сумую, що вже не викладатиму, але настав час трохи відпочити, - каже Антоніна Павлівна.
Перші НУШівці Антоніни Павлівни
Цікаво, що все ж таки значить професія вчителя для людини з 43-річним досвідом навчання та виховання дітей.
- Учителька – це не просто викладач, це людина, яка завжди поряд з дітьми. Ми навчаємо, пожаліємо, допоможемо розібратися, витремо сльози й розрадимо в сумну хвилину, підтримаємо. Я серцем відчуваю своїх учнів. Бувало випустила своїх четвертоклашок, перейшли вже до п’ятого класу, а все одно бігали до мене за допомогою. Я люблю кожного свого учня, без любові до дітей не буде й любові до вчителя, - зауважує педагогиня.
Антоніна Павлівна пройшла багаторічний педагогічний шлях і дала знання багатьом троїчанам. Обожнює свій колектив та до професійного свята, Дня вчителя, передає слова вітання для своїх любих колег.
- Хочу привітати вчителів з нашим святом. Я бажаю вам, колеги, здоров’я, наснаги, терпіння й обов’язково любові до дітей!
