Далекий вересень… Прохолодні ранки бентежать ароматами айстр і чорнобривців, а голосистий шкільний дзвоник сповіщає про новий навчальний рік.
Серед цього різнобарв’я, різноголосся святкового першовересневого чудодійства, у самісінькому центрі шкільного всесвіту, стояло розпашіле дівчисько з оберемком осінніх квітів. У білявих кісках пурхали бантики-метелики. Широко відкритими зеленими очиськами дівча дивилося на жовто-багряний світ, ловило кожен його порух, найніжнішу мелодію бабиного літа.
У променях осіннього сонця дівчинка нагадувала тендітну квітку, що й сама була схожа на маленьке сонечко.
Стояло дівча й не знало, що Доля-пустунка вже простелила для неї стежку-мережку, що зозулі в гаю вже накували долю… Учительську долю!
То було давно… Тепер її пізнають здалеку. Висока, струнка білявка зі срібною памороззю на скронях впевнено простує до школи давно втоптаною, знайомою стежкою.
Горда постава, знайомі очі, у зелені яких ще й досі скачуть веселі бісики.
Тепер її величають Світланою Михайлівною! Гідний окремого твору портрет Світлани Михайлівни Деревенець.
Вона – учитель математики, заступник директора з навчально-виховної роботи Новопавлівського ліцею. У минулому мамина радість, татова втіха, сьогодні – звичайна жінка з непростою долею. У далекому дитинстві раділа, коли за відмінні оцінки батьки «нагороджували» її кільцем ковбаси.
Сьогодні радіє успіхам своїх учнів.
Вона не працює задля слави. Трудиться заради успіху надій, що покладає на дітей. Неповторність Світлани Михайлівни в тому, що вона має таку талановиту натуру, яка навіть у сьогоднішньому шаленому світі залишається зразком витримки, самодисципліни. Педагогиня не сухо розповідає про виникнення катетів і гупотенуз, не просто задає вчити гіперболи та параболи, а створює про геометричні фігури та математичні дії цікаві історії. Вона не лякає складними формулами, а доступно пояснює.
Креативність, нестандартність мислення привели її на обласний етап конкурсу «Учитель року», після якого Світлана Михайлівна увійшла до десятки кращих педагогів області.
Талановита особистість, повелителька сучасних гаджетів, вимоглива до себе й колег. Вона користується авторитетом в учнівському та педагогічному колективах.
Кажуть, що талановита людина - талановита в усьому. Геометричні фігури у візерунках оживають у її вишитих рушниках.
До цього чародійства на полотні вона привчила своїх доньок Аліну та Інну. Вони - мамина гордість, розрада та підтримка.
І хоча доля не була ласкава до жінки – рано пішов із життя чоловік – та все ж Світлана Михайлівна не зламалася, не зігнулася під тягарем життя. Горе зробило її сильною, витривалою. Сьогодні вона продовжує справу свого покійного чоловіка – пасічникує. Адже бджола – той ще математик…
Медом із власної пасіки пригощає рідних, знайомих, колег.
А ще вона - витончена ласунка: обожнює чорний шоколад і смачнющу каву, закохана в музику та цікаву книжку.
Їй подобається подорожувати та відкривати для себе незнані куточки рідної країни. У повсякденному житті це турботлива донька, гарна мама, дбайлива господиня та просто хороша людина.
Її робота не закінчується дзвоником з уроку. Те, що діти отримують у спілкуванні з нею, стає частиною їхньої особистості. Своїх колег Світлана Михайлівна переконує в тому, що ключ до всіх духовних багатств світу – у нього, шкільного наставника. Тому й колег намагається виводити на нові орбіти саморозвитку та самовдосконалення. Бо вчительська доля особлива. У ній немає місця лицемірству, осуду, фальші. Кажуть, що доля вчителя – одна з найважчих, що педагоги, немов святі. Даючи путівку в життя, вони моляться за долі своїх випускників. Тож нехай педагоги вчать дітей не просто знань, а життя у відкритому світі. Бо, як писав Л.М. Толстой: «Якщо вчитель поєднує в собі любов до справи та до учнів, він – досконалий учитель». І таким еталоном для учнів та колег є Світлана Михайлівна Деревенець.
Людмила ЛИСЕНКО
