На передовій війни небо давно стало ареною боїв. Тут літають не лише ракети чи артилерійські снаряди, а й маленькі «пташки» — дрони, керовані руками українських воїнів. Вони працюють тихо, але завдають ворогу нищівних ударів. Вони воюють у небі, хоча самі залишаються на землі. Морські піхотинці з 137-го окремого батальйону щодня піднімають у повітря FPV-дрони, аби нищити ворога точково й безпомилково.
Ми зустрілися з бійцями підрозділу «Гідра», аби почути, як виглядає їхня робота зблизька. Їхні обличчя втомлені, але очі живі й уважні. Представляються одразу — своїми позивними.
— Мій позивний «Вандал». Я служу у 137-му окремому батальйоні, — каже один із них бійців.
— Позивний «Вишня», підрозділ «Гідра», — додає інший.
— А я «Їжак». Теж із 137-го батальйону морської піхоти, з підрозділу «Гідра», — усміхається третій.
Сьогодні Вандал, Вишня та Їжак — це досвідчені воїни, які легко пораються з бойовими «пташками». Одні навички мав ще у мирному житті, інші здобував під час навчання та у боях. Це те спільне, що їх поєднує. Але кожен із хлопців прийшов у підрозділ власним шляхом.
— Я шукав, куди можу піти служити. Питав у знайомих, радився. Хотів займатися саме дронами. Мені запропонували морську піхоту, і я з батальйону прийшов сюди. Оскільки маю технічну освіту, то почав займатися саме цією справою, — розповідає «Вандал».
— Я доброволець і служити хотів саме в морській піхоті. Потрапив у мінометну батарею, після навчання мене запросили стати пілотом FPV-дрона. Погодився — і так уже більше ніж два роки я пілот у «Гідрі». Те, що виходить найкраще, тим і займаюсь, — додає «Вишня».
— Я почав ще на «гражданці», коли FPV-дрони стали допомагати фронту, я займався зборками, відправляв дрони на передову. А потім вирішив, що й самому треба бути тут. Підписав контракт, прийшов добровольцем — і вже тут працюю, — згадує «Їжак».
«Ефпівішники»: цілі та завдання
Бійці називають себе «ефпівішниками» — операторами FPV-дронів. Їхня робота — точкове ураження ворога.
— Найголовніше, наша ціль — знищити якомога більше ворога, — пояснюють хлопці. — Знищуємо все: техніку, особовий склад, бліндажі — все, що можна, — говорить «Вишня».
У руках воїнів — дрони різних типів: ударні FPV та квадрокоптери DJI, які часто беруть на допомогу.
— Ретранслятор потрібен, аби підсилювати сигнал. Територія, де ми працюємо, нерівна. І щоб компенсувати ці перепади, ми запускаємо додатковий дрон. Тоді наші FPV працюють краще, — розповідає «Вандал».
Їхнє «небо» відкривається через FPV-окуляри.
— В окулярах я бачу картинку з дрона напряму, ніби сам сиджу в літаку. З пульта керую польотом, — пояснює «Їжак».
Для простіших моделей підхід інший.
— Там усе легше. Один пульт з екраном — і відео, і управління. Дрон стабільніший. А от FPV втримати в повітрі складно. Тут потрібні навички. Якщо звичайному дрону достатньо кількох годин, щоб навчитися, то FPV треба опановувати місяцями. Дехто так і не може навчитися, — розповідає «Їжак».
Є ще одна важлива особливість — вестибулярний апарат.
— Коли одягаєш FPV-окуляри, втрачаєш орієнтацію в просторі. Це дуже важливо — знати, де знаходиться твій дрон і як ти сам відносно нього, — підкреслює військовий.
Шлях до війська
У розмові бійці згадують, як опинилися у війську та чому саме дрони стали їхньою зброєю.
— Вчився я ще на «гражданці». До армії рік займався FPV, а потім підписав контракт і прийшов у військо теж займатися дронами. Допомагати армії постачанням. А взагалі за освітою я юрист, — розповідає «Їжак».
Ділиться власною історією і боєць «Вишня».
— Збирався їхати за кордон на роботу, але почалася війна. Пів року намагався потрапити до армії — спочатку не брали, а потім все ж таки вдалося. Я хотів саме в морську піхоту, бо я з Одеси. Ну і треба було йти саме туди. Прийшов у мінометну батарею, одразу став пілотом. І ще з самого початку формування підрозділу «Гідра» я був там. Спершу працював у розвідці на «Мавіках», потім робив скиди, а вже після того перейшов на FPV.
Інжеренрна освіта стала у нагоді бійцю з позивним «Вандал», тепер він налаштовує дрони, удосконалює «пташок».
— У мене взагалі освіта інженера. Дуже подобалася техніка, тож вирішив піти сюди й займатися налаштуванням дронів, удосконаленням, аби вони краще працювали, і все це аби якомога швидше наблизити перемогу. Я сам із Львівської області, але доля привела саме в цю команду, — розповідає свою історію «Вандал».
Кожен зі своїми навичками створили гарну команду.
«Камікадзе» та інженерні секрети
Хлопці пояснюють: FPV-дрони часто працюють як «камікадзе».
— Дрон є одноразовим. Він летить в одну сторону і знищує техніку не гірше за ту зброю, яка теж працює по техніці. Це справжній ударник, — розповідає «Їжак».
Вартість такого дрона залежить від комплектації.
— Все залежить від того, які контролери стоять, які камери встановлені. У середньому стартує від 20 тисяч гривень. Є свої нюанси, але в цілому забезпечення непогане, — додає «Їжак».
Дрони, які надходять на фронт, спершу мають лише базові налаштування.
— Вони приходять з мінімальними параметрами, а ми вже робимо їх «під себе», удосконалюємо, щоб хлопці працювали без казусів, — пояснює «Їжак».
В умовах війни все має бути максимально просто: сів за пульт — і дрон полетів.
— У нас іде постійна взаємодія з пілотами. Якщо з’являється якась проблема — ми стараємося її одразу вирішити. Інженери займаються налаштуванням і передачею дронів на позиції. А вже ми, на передовій, запускаємо їх. Їхнє завдання — мінімізувати всі нюанси, щоб дрон вилетів і долетів до цілі без проблем, — кажуть бійці.
Швидкість і взаємодія
Швидкість для пілотів дронів — критично важлива.
— Будь-яка ціль, особливо техніка, може з’явитися і так само швидко зникнути. Потрібно встигнути до того моменту, поки вона сховається. Тому й важливо, щоб FPV був готовий і виліт відбувся без затримок, — додає «Їжак».
У цьому процесі постійно знаходять місце для удосконалень.
— Звісно, кожного дня щось придумуємо. Але ми не патентуємо свої ідеї — просто ділимося з такими з підрозділами, аби все працювало краще, — усміхаються хлопці.
Досвідом також обмінюються з іншими підрозділами.
— Без цього ніяк. Десь ми вчимося, десь хтось переймає щось у нас. Взаємодія обов’язкова, бо всі прагнемо одного — перемогти у цій війні, — пояснюють морпіхи.
Війна дронів
Сьогодні на фронті без дронів не обійтися. Вони роблять усе: допомагають піхоті доставляти провізію, прикривають вихід, ведуть розвідку й завдають ударів.
— Зараз без дронів нічого не працює, — підкреслює «Їжак».
Важко уявити, але все починалося як розвага.
— Хто міг подумати, що ця «іграшка» стане зброєю? Колись дрон купували просто для розваги, а тепер це постачання, прикриття і справжня ударна сила, — говорить «Вандал».
Найяскравіші моменти
Бійці згадують найбільш емоційні моменти своєї роботи.
— Найкайфовіше — це не просто знищити російського солдата, а коли він іде серед поля, ти його «ведеш», він намагається втекти, ховається, а ти все одно його бачиш і даєш зрозуміти, що сховатися йому не вдасться, — розповідає «Вишня». — Бували моменти, коли супротивники кидали у нас портфелі, намагалися бити дрон, стріляли… Але це їм не допомагало. Тікали та здавалися.
Цілі бувають різні.
— Ми нищимо техніку. Танки горять. Було таке, що запустили п’ять FPV у танк, а йому наче нічого. Ми навіть засмутилися. А потім по перехопленнях дізналися, що екіпаж того танку — «двохсотий», і танк у результаті таки згорів. Він їхав ще якийсь час, але потім загорівся і все, — пригадує «Вишня».
Рахунок знищеного
На рахунку підрозділу — десятки одиниць ворожої техніки.
— Багато танків, БТРів, БМП… Точну кількість не скажемо, але найбільше — це особовий склад ворога. Вони йдуть як смертники: по полю, по лісосмугах. Але ми їх завжди дістаємо, — говорить «Вишня».
Робота без перерви
Працювати доводиться майже без відпочинку.
— Удень і вночі. Є камери з нічним баченням, можна й у темряві працювати. Але зазвичай основна активність ворога вдень, тоді й найцікавіше, — розповідають оператори.
Часом відбуваються і справжні повітряні бої.
— Бували моменти, коли «мавікисти» повідомляли, що над нами ворожий дрон. Ми тоді вилітали FPV-шкою, шукали його й збивали. Такі бої трапляються часто, — розповідає «Вишня».
Суперниками бувають не лише «Мавіки».
— «Зали», «Орлани», «Шахеди» теж намагаються працювати. Але й ми маємо свої дрони, — додають морпіхи.
Сигнал і винахідливість
Працюючи з бліндажів, військовим часто доводиться вирішувати проблему зв’язку. Тоді в нагоді стають власні винаходи.
— Коли сидиш у бліндажі, сигнал не добивається до звичайної FPV, — пояснює «Їжак». — Тому використовуємо «матрац» із ретранслятором, який підсилює сигнал і збільшує дальність польоту дрона.
Такі пристрої доводиться вигадувати власними силами.
— Десь щось «позичили», десь доробили самі. Але модель нашого ретранслятора — повністю власна розробка, — кажуть оператори.
Південні напрямки
Найбільше роботи нині — на південних рубежах.
— Загалом ми працюємо по Новопавлівському, Покровському напрямках. Там зараз ворог дуже активний, і найбільше потрібна підтримка дронами, — пояснюють військові.
Дрони рятують життя
Бійці наголошують: чим більше безпілотників буде на фронті, тим менше втрат серед піхоти.
— Дрони — це не просто іграшка. Це дешеве озброєння, яке може принести більше користі, ніж сама піхота. Людина може керувати дроном і лишатися живою. Тому що більше дронів і груп операторів — тим краще, — говорить «Вандал».
Проте визнають: у ворога поки що більше можливостей.
— Росіяни працюють інакше. Вони не б’ють конкретно по цілях, як ми, з розвідкою. Вони використовують «рой», просто запускають десятки дронів у пошуках цілей. І їм не шкода їх втрачати, — розповідає «Вандал».
Українські підрозділи ж намагаються застосовувати техніку максимально ефективно.
— Ми працюємо точково, кожен дрон має конкретне завдання. Але й нам потрібна більша кількість апаратів, аби балансувати переваги ворога, — додають бійці.
Кумедне й складне
Адреналіну «ефпівішникам» вистачає. Та й згадати є що, траплялися казуси, не приховують, але й вони були частиною набуття досвіду.
— Колись дрон під час тесту дав збій і прилетів просто мені в голову. Добре, що без вибухівки... Але враження — ще ті, — сміється «Їжак».
Але найчастіше — це щоденна копітка робота.
— Щодня доводиться вдосконалювати техніку. Багато деталей потребують доробки, і ми практично щодня вирішуємо ці проблеми. Бо головне — аби дрон не підвів у небі й не завдав шкоди своїм. Ми відповідаємо за це, — підсумовує «Вандал».
Війна давно змінила уявлення про фронт. Сьогодні не лише піхота стоїть на передовій, а й ті, хто керує сучасною зброєю на відстані. У підрозділі, де служать хлопці, кожен знайшов своє місце.
— Жодного разу не пошкодували, — зізнаються бійці разом. — Ми відчуваємо, що приносимо користь. І це головне.
Хлопці кажуть, що багато хто помилково вважає: якщо підписав контракт — то ти одразу з автоматом потрапляєш на окоп. Насправді ж армія дає можливість реалізувати різні навички.
— Ідіть служити, — говорять хлопці. — Не всі йдуть у піхоту. Це хибна думка. Якщо маєш здібності — знайдуть роботу, де будеш максимально корисним. Так само з дронами.
У підрозділі навіть жартують: хто не вміє — того навчать.
«Вишня» розповідає, що сам проходив курси за кордоном.
— Я їздив в Естонію, проходив навчання з керуванням FPV-дронами. А от «Мавік» вже сам освоїв. Далі вже досвід: на позиціях, на «інженерці» постійно крутишся з цим. Працюєш і дізнаєшся нове.
Перший досвід, згадує «Вишня», припав на Вугледар.
— Тоді здавалося, ніби якась гра. Я свій перший «Мавік» загубив, пішов шукати. Ледь на міну не наступив, через паркани лазив. Знайшов у дворі якогось заводу. А там через поле вже російські солдати бігали. Ми швидко забрали «Мавік» і непомітно звідти вийшли.
Розповідають хлопці й про трофеї.
— Збирати їх не важко. Просто є речі, які нам не цікаві: наприклад, йти розбирати якусь ворожу FPV-шку, яка може вибухнути. До того ж це може бути пастка: заміноване.
А коли запитуєш їх, що порадили б тим, хто ще думає — відповідь одна:
— Можете написати до підрозділу «Гідра». У нас кожен може знайти своє місце. Будемо раді.
Напрямок розвитку безпілотників, кажуть хлопці, не стоїть на місці.
— Звісно. Ми теж ростемо, набираємося досвіду, удосконалюємося, — пояснюють військові.
Особливою гордістю для бійців є вітчизняне виробництво дронів.
— В Україні є власні виробники. Адже саме тут зародилася тенденція активного використання FPV-дронів, тому їх виробляють масово. Українці можуть навіть скласти конкуренцію закордонним компаніям, — додає «Їжак».
А конкуренції насправді майже немає.
— За кордоном FPV-дрони майже не застосовують, хіба що в Китаї. Взагалі їх спершу створювали для хобі: використовували на перегонах, так само як «Мавік» — для зйомки весіль, — розповідає «Їжак».
Сьогодні ж ця техніка має зовсім інше призначення.
— Колись це було розвагою, а тепер стало зброєю. Так само, як «Мавік» для зйомки свят перетворився на інструмент, аби знищувати ворога, — говорить «Вишня».
Мрії після війни
Попри щоденну небезпеку, бійці зберігають прості мрії.
— Хочу нарешті завести сім’ю. Жити в мирній Україні, — зізнається «Вандал».
— Мене чекають рідні. Мрія одна — аби хлопці менше гинули. А краще, щоб зовсім ніхто не гинув, — каже «Вишня».
— Мене чекають рідні та наречена. Мрію, аби війна закінчилася. Далі планів поки не будую, — додає «Їжак».
Наприкінці розмови хлопці передають вітання додому рідним і додають:
— Щодня стараємося, аби війна якомога швидше закінчилася!
