5 вересня у селі Дмитрівка сталася надзвичайна ситуація, яка сколихнула всю Миколаївську громаду. Близько 11-ї години дня потужний вибух зруйнував одразу кілька будинків, ще десятки осель отримали значні пошкодження — вибиті вікна, побиті дахи, посічені уламками стіни. Дехто із селян залишився просто неба.
Того дня перекривали рух на трасі, аби уберегти автомобілістів від наслідків детонації. Стовп густого чорного диму було видно далеко за межами села. На місці почали працювати рятувальники Петропавлівської СДПРЧ-57, але ліквідувати пожежі вдавалося не одразу — у повітрі ще довго було чути вибухи та гуркіт металу.
Офіційної версії події поки що немає. Сапери проводять обстеження території довкола епіцентру вибуху, а Миколаївська сільська рада надає допомогу тим, хто звертається. Село вже відвідала гуманітарна місія «Проліска», яка передала будівельні матеріали першої необхідності.
«Документи спас і більше нічого…»
Віктор Анатолійович Панасенко— один із тих, чиї будинок та господарство вибух торкнувся найбільше. Його будинок і двір вигоріли вщент.
- Документи спас і більше нічого. Тут три години криші зносило, стіни розбирало. Ми з дружиною тут мешкали. Вона зараз у сестри. А поруч у будинку мама моя жила, її будинок теж згорів. Голуби були, господарство велике. Шістдесят років усе дбали… Машина згоріла, мотоблок згорів. Можна було б тушити, але як все летіло, шматки заліза літали, - згадує чоловік.
Віктор розповідає, як рятував документи, коли вогонь підбирався до хати:
- Я через вікно впригнув, стіна впала на мене. Слава Богу, що диван врятував і в будинку ще не було пожежі. Знайшов сумку з документами. Я дружині казав: якщо документи не врятую — ми бомжі.
Найважче, каже чоловік, було витягти з охопленої вогнем хати 85-річну маму:
- Маму шукали півтори години. Вона була під ліжком, нічого не розуміла. Слава Богу, врятували…
«Голуби бояться. Вони дім ніколи не покинуть»
Окремий біль у словах пана Віктора — це його голубів.
- У мене тут була голуб’ятня на подвір’ї, ще дві стояли на городі. Було понад 400 птахів. Це моє життя, моя душа… А тепер залишилося з десяток. Їх цією вибуховою хвилею всіх убило. У конюшні багато задихнулося. Голуби бояться, вони дім ніколи не покинуть, — каже чоловік.
Він показує одну голубку, що дивом лишилася живою:
- Он сидить. У неї крила обгоріли, ходила по землі, а потім залізла і тепер сидить там на тростині. Так шкода дивитися…
Попри втрати, господар самотужки гасить згарище й укріплює стайню, щоб врятованим птахам було де ночувати. А ще радіє, що собака Жучок врятувався. А життя, каже непередбачуване.
- Я без батька виріс, на шахті працював 24 роки, а дружина – педагог у початкових класах вже 36 років працює. Будували потихеньку, голубів розводив. Немає ні нашого будинку, ні маминого.
«Бджіл врятував»
Серед диму та попелу чоловік знайшов сили подбати і про бджіл.
- Бджіл врятував. Один вулик підгорів, але то не показники. Головне, що живі, — з гордістю додає Віктор.
«Я сиділа на ослінчику — і мене викинуло хвилею»
Будинок Світлани Фролової знаходиться трішки далі від епіцентру вибуху, проте, в сама жінка ледь не стала жертвою, коли стіну у ванній кімнаті пробило залізяччя. Жінка пригадує ті страшні хвилини:
- Я перебирала картоплю в кімнаті біля погребу, сиділа на ослінчику. І мене вибуховою хвилею викинуло звідти. Я так злякалася, почала плакати. Кухня загорілася. Добре, що вдома був вогнегасник, то чоловік затушив полум’я. Все горіло моментально — шафа, стіни.
Жінка розповідає, як вибух налякав її до глибини душі:
- Десь 11-та година дня, як почалося: пах-пах-пах… а потім вибух. Шифер з даху посипався, у двір летіли уламки. А потім і нашу оселю… Я так ревіла, не могла заспокоїтися.
Світлана працює молодшою медсестрою в операційній у Павлоградській лікарні, але, каже, навіть її медичний досвід не допоміг зібратися в той момент.
Вулиці після трагедії нагадують згарище
Сьогодні вулиця, де стався вибух, нагадує згарище. Зруйновані будинки, вигорілі подвір’я, чорні скелети дерев. У деяких місцях ще досі видніється дим, догорає... Місцеві мешканці намагаються розбирати завали власними силами, доглядають вцілілих птахів. Люди допомагають одне одному, підтримують.
Попри втрати, у словах Віктора і Світлани звучить вдячність: за свої врятовані життя, за небайдужість сусідів, за те, що з ними залишилися хоч якісь символи рідного дому — голуби, бджоли та документи.
- Люди добрі допомагають, підтримують, дякую їм. Я приїхав о шостій ранку до будинку, розчистив тут дорогу для пожежної машини, побирав, що міг. Знаєте, рідне є рідне, - говорить з сумом пан Віктор.
Офіційні служби продовжують працювати на місці масштабної пожежі. У селі ще досі оговтуються від пережитого.
- Будинки ще не обходили, причини надзвичайної ситуації встановлюються. Наразі допомогу надала гуманітарна місія. Шифер видаватиме Миколаївська сільська рада. Ми ще не можемо обстежити територію та встановити детально усі пошкодження та руйнації на території села, зможемо це зробити після офіційного дозволу спеціальних служб, - говорить керівниця комунального відділу Миколаївської громади Людмила Гарнатко.
Підтримка від односельців
Донька Віктора звернулася до односельців за допомогою:
"Сталася страшна подія у моїх батьків і рідної бабусі! Війна не пройшла мимо, залишила чорний відбиток на нашій душі, забравши все що було нажито багато років, моє дитинство. Моя родина залишилися без даху над головою, без одягу, взагалі без нічого, але головне, що всі живі. Відкрито збір на допомогу батькам і бабусі. Буду дуже вдячна за допомогу і репости".
Можна підтримати родину донатом.
Реквізити:
Монобанк: https://send.monobank.ua/jar/9LDTBvF17G
Номер карти: 4874 1000 2797 2150
Відео та фото з місця події:
