Мала честь представляти «Степову зорю» на тренінгу «ЄС: Просто про складне. Одещина». Два дні розмов, дискусій і прикладів із життя — і тепер хочу поділитися з вами тим, що дізналася.
Часто ми чуємо про Європейський Союз як про щось далеке й бюрократичне. Але насправді ЄС — це цінності, правила та конкретні проєкти, які вже сьогодні змінюють життя українців. В Одесі ми говорили і про історію Союзу, і про його інституції, і про шлях України до членства. І знаєте, чому цей процес триває роками? Бо в Європі рішення ухвалюють не поспіхом, а зважено, щоб врахувати інтереси всіх.
У цій статті розповім: чому Україні потрібен ЄС, які кроки ми вже зробили, і що ще попереду. Але почну з найважливішого — з історій, які стоять за великими словами «європейська інтеграція».
Історія формування Європейського Союзу та принципи його роботи
Дві важливі теми: історія Європейського Союзу та принципи й процедури ухвалення рішень у ньому. Про це детально розповів журналістам експерт Костянтин Ромашко.
Друга тема особливо цікава, адже в суспільстві інколи лунають нарікання на те, що ЄС довго ухвалює рішення. «Скільки ж можна отак усе обговорювати?» — кажуть люди. Але важливо розуміти, чому цей процес відбувається саме так і чому він, зрештою, є добрим.
Витоки ідеї європейської єдності
Почати варто не з підписання перших договорів, а з подій після Другої світової війни. Європа лежала в руїнах: мільйони загиблих, економічна розруха. На цьому тлі виникає ідея створення певної федерації, спільноти держав, яка мала б запобігти новим війнам і водночас стимулювати економічний розвиток.
Провідником цієї ідеї став міністр закордонних справ Франції Роберт Шуман.
Особистість Роберта Шумана
Роберт Шуман — одна з ключових постатей європейської історії. Народжений у Люксембурзі, він у 1919 році отримав французьке громадянство, після того як частина територій відійшла до Франції. Під час Другої світової війни був активним учасником Опору, потрапляв у полон, але зумів утекти й три роки переховувався від нацистів.
Після війни займав важливі політичні посади: міністра юстиції, міністра закордонних справ, а згодом став першим президентом Парламентської асамблеї, що стала попередницею сучасного Європейського парламенту.
Роберт Шуман разом із Жаном Моне, одним із головних ідеологів інтеграційного процесу, запропонував створити спільну основу для економічного зростання.
«Європа не буде створена відразу або за єдиним планом. Вона будуватиметься через конкретні результати, створюючи спочатку фактичну солідарність», — наголошував Шуман у своїй відомій декларації.
Французький уряд тоді запропонував об’єднати виробництво вугілля та сталі Франції й Німеччини під контролем спільного вищого органу. Це мало зробити війну між історичними суперниками не лише немислимою, але й матеріально неможливою.
Паризький договір 1951 року: про створення Європейського співтовариства вугілля та сталі
9 травня 1950 року Шуман виголосив свою декларацію, а вже у 1951 році в Парижі було підписано договір про створення Європейського співтовариства вугілля та сталі (ЄСВС).
До нього увійшли шість країн-засновниць: Франція, Західна Німеччина, Італія, Бельгія, Нідерланди та Люксембург. Їхньою метою було:
- створення спільного ринку вугілля та сталі;
- розвиток економіки;
- підвищення рівня зайнятості й добробуту громадян;
- запобігання війнам у Європі.
Були створені перші інституції: Рада міністрів, Суд справедливості та Парламентська асамблея.
Римські договори 1957 року
Наступним кроком стали Римські договори, підписані у 1957 році. Вони започаткували Європейську економічну спільноту (ЄЕС) та Європейське співтовариство з атомної енергії (Євратом).
Основними завданнями стали:
-
поступове створення спільного ринку, заснованого на чотирьох свободах — руху людей, капіталів, товарів і послуг;
-
зниження митних зборів і формування митного союзу;
-
узгодження спільних політик у сільському господарстві, торгівлі та транспорті;
-
створення Європейського інвестиційного банку.
Власне, Європейська економічна спільнота стала тим фундаментом, на якому будувався сучасний Європейський Союз.
Ще в своїй декларації Шуман підкреслював, що майбутня європейська федерація буде відкрита для нових членів.
Розширення Європейського Союзу та ключові інтеграційні процеси
У 1973 році відбулося перше розширення — до ЄС приєдналися Великобританія, Данія та Ірландія.
Наступною приєдналася Греція. Її історія особлива. У 60–70-х роках у країні існував авторитарний режим так званих «чорних полковників». У 1974 році стався невдалий переворот на Кіпрі, що призвів до турецької окупації частини острова. Після падіння диктатури Греція змогла приєднатися до Європейського співтовариства у 1981 році. Таким чином кількість членів зросла до дев’яти.
Шенгенська угода 1985 року
Окремо варто згадати про Шенгенську угоду — важливий вимір європейської інтеграції. Вона була підписана у 1985 році, а в 1990-му оформлена Шенгенською конвенцією. У 1995 році вона набула чинності.
Нині до Шенгенської зони входять 29 країн, включно з Ісландією, Норвегією, Швейцарією та Ліхтенштейном. Близько 450 мільйонів людей живуть у цій зоні, а мільйони щодня перетинають внутрішні кордони без контролю. Це забезпечує швидку логістику, зменшення витрат і зростання торгівлі.
Єдиний європейський акт
У 1986 році ухвалюється Єдиний європейський акт. Його мета — внести зміни до Римських договорів і створити умови для повноцінного функціонування спільного ринку.
Раніше ухвалення рішень у Європейській спільноті часто блокувалося, адже кожна країна могла накласти вето. Тому було запроваджено принцип голосування кваліфікованою більшістю: деякі рішення ухвалювалися одноголосно, інші — за підтримки більшості. Це дало змогу уникнути паралічу в ухваленні рішень.
У тому ж 1986 році приєдналися Іспанія та Португалія.
Їхня історія також показова. У Португалії найдовший в Європі авторитарний режим Салазара тривав із 1932 по 1974 рік. Після його падіння країна розпочала інтеграцію й була прийнята до Європейських співтовариств. В Іспанії правління Франсіско Франко завершилося у 1975 році, що також відкрило шлях до вступу. Цікаво, що Іспанія подавала заявку ще в 1972-му, але через відсутність демократії її не прийняли.
Маастрихтський договір 1992 року
Ключовим кроком став Маастрихтський договір 1992 року. Він заклав підвалини сучасного Європейського Союзу.
Європейське економічне співтовариство трансформувалося у політичний союз.
Договір ґрунтувався на трьох «стовпах»:
-
Європейські співтовариства (митний союз, єдиний ринок, у майбутньому — євро).
-
Спільна зовнішня і безпекова політика.
-
Співпраця у сфері правосуддя та внутрішніх справ.
Було запроваджено процедуру спільного ухвалення рішень: Європейський парламент і Рада ЄС отримали рівні повноваження. Тепер рішення можна було ухвалити лише за умови, що обидві інституції погоджуються. Це дало можливість говорити одним голосом!
Проте варто пам’ятати: це був час геополітичних змін. 1991 року розпався Радянський Союз, звільнилися країни Центрально-Східної Європи, Балтії. Водночас у Перській затоці відбувалася операція «Буря в пустелі», а в Югославії спалахнули війни.
Один із керівників Європейської комісії тоді згадував:
«Розпадається Радянський Союз, вибухає війна в Югославії, триває конфлікт у Кувейті. А Європейський Союз взагалі не знає, що сказати. У нас немає єдиного голосу».
Саме для подолання цієї слабкості Маастрихтський договір і створив підґрунтя для нової, політично сильної Європи.
Розширення Європейського Союзу та етапи його становлення
Серед політиків початку 90-х звучали питання: “Що ми будемо робити з тими країнами, які вийшли з-під радянського впливу?” Ця невизначеність підштовхнула держави Європи до підписання Маастрихтського договору. Одним зі стовпів документа стала спільна зовнішня і безпекова політика, що дозволила країнам говорити на міжнародній арені єдиним голосом.
Почалося запровадження елементів політичного союзу — спільна зовнішньополітична лінія та громадянство ЄС.
Громадянство стало третім важливим стовпом: воно передбачало участь громадян у виборах до Європарламенту, можливість бути обраними та користуватися політичними правами в межах Союзу.
Уявіть: громадянин Франції чи Греції є не лише громадянином своєї держави, а й громадянином Європейського Союзу. Це передбачає й боротьбу з корупцією, організованою злочинністю, нелегальною міграцією та торгівлею людьми.
У 1995 році до Союзу приєдналися Швеція та Фінляндія.
Союз розширюється. Особливим стало найбільше розширення 2004 року.
Приєдналися Балтійські країни: Латвія, Литва, Естонія. Далі — Польща, Угорщина, Чехія, Словаччина. Дві острівні держави: Кіпр і Мальта. І одна балканська країна — Словенія. Разом десять!
Величезне розширення спричинило потребу в оновленні договорів. З’явився проєкт Конституції ЄС, який мав об’єднати країни та узгодити політику. Проте на референдумах у Франції та Нідерландах 2005 року його відхилили.
Тоді європейські чиновники дійшли висновку: давайте не змінювати старі договори, а просто доповнимо їх.
Лісабонський договір 2007 року
Так виник Лісабонський договір. Він заповнив прогалини у попередніх угодах і задовольнив як країни-члени, так і наднаціональні інституції.
Саме тоді створили посаду президента Європейської ради та високого представника ЄС із закордонних справ і безпекової політики. До 2007 року таких посад просто не існувало. Тепер нам звично бачити президента на всіх зустрічах лідерів: поруч із Меркель чи Макроном завжди стоїть президент Європейської ради.
Ще одна важлива зміна стосувалася механізму голосування у Раді ЄС.
Раніше будь-яка країна могла заблокувати рішення, навіть якщо інші 24 його підтримували. Це була одноголосність. Лісабонський договір запровадив принцип кваліфікованої більшості, що дозволило Євросоюзу діяти ефективніше.
Лісабонський договір передбачив і право виходу з Євросоюзу: Цим правом скористалася єдина країна — Британія у січні 2020 року. До того часу вихід з ЄС не було прописано.
Чи може Велика Британія повернутися в ЄС? Хоч механізму «повернення» не передбачено, але Європа не закриває двері. Наразі 52% британців підтримують ідею повторного вступу до ЄС, проте цей процес буде дуже довгим.
Розширення ЄС продовжилося. Болгарія та Румунія стали передостаннім розширенням, а Хорватія — останнім на сьогодні. Чому так? Бо тодішній голова Єврокомісії Жан-Клод Юнкер прямо сказав: «Не буде більше розширення. Ми і так маємо 28 країн-членів — це занадто». На противагу цьому нинішня голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн говорить інше: наша мета — щоб до 2029 року Євросоюз знову розширився. І серед пріоритетів — Україна та Молдова.
Сьогодні Європейський Союз — це понад 448 мільйонів людей. Це 24 офіційні мови. Це найбільший єдиний ринок у світі. Саме тому Україна підписала Угоду про асоціацію, глибоку та всеосяжну зону вільної торгівлі. Для нас це вигідно, але й означає, що ми повинні трансформуватися та приймати європейські правила.
Отже, Європейський Союз сформувався на економічних підвалинах і для того, аби запобігти новим війнам. Головна мета була і є — поліпшити життя людей у країнах-членах ЄС. Через договори та розширення ми маємо ЄС у тому вигляді, яким він є зараз.
Ми всі чекаємо дня, коли Україна стане повноправним членом Європейського Союзу. Але важливо пам’ятати: це не магічна дата в календарі, а щоденна праця — держави, громад, журналістів і кожного з нас. ЄС — це не лише про нові можливості, а й про спільні цінності: свободу, солідарність, гідність. Саме за них ми боремося. І якщо сьогодні шлях здається довгим, то завтра він стане нашою новою реальністю.
Європейський Союз: шлях України крізь складні інституції та політичні рішення
Європейський Союз — це не лише спільний ринок і відкрите небо, а складна система органів і процедур. Від Європейської ради до парламентських комітетів — кожна інституція відіграє свою роль. Для України розуміння цієї структури є ключем до майбутнього членства: від голосу одного міністра чи президента може залежати доля нашого євроінтеграційного курсу.
Структура ЄС
Європейський Союз має досить непросту структуру. Зокрема є:
- Європейська рада
- Рада (міністрів) ЄС
- Європейська комісія
- Європейський парламент
Європейська рада і Рада Євросоюзу — це різні інституції та повноваження.
Почнемо з головного органу — Ради міністрів ЄС. Це міжурядовий орган, де рішення ухвалюють країни-члени. Рада разом з Європейським парламентом ухвалює закони, затверджує бюджет, укладає міжнародні договори. Існує процедура — со-decision — спільного ухвалення рішень. Європейська комісія подає законодавчі пропозиції, а далі їх паралельно розглядають Рада ЄС і Європарламент: дискутують, узгоджують, і тільки після цього ухвалюють остаточне рішення.
Як працює Рада ЄС: від комітетів до ухвалення рішень
Якщо говорити в розрізі Ради ЄС, це відбувається приблизно так: спускається рішення, в Раді ЄС працюють національні професійні урядовці з країн-членів. Вони оцінюють законодавство: чи відповідає воно вимогам Євросоюзу, чи треба щось допрацювати. Таких комітетів у Раді ЄС приблизно 150.
Якщо все гаразд, рішення йде далі — на так званий Coreper (Committee of Permanent Representatives). Це фактично посли країн-членів ЄС, які також розглядають документ. Лише після того, як документ проходить процедуру звірки між комітетами і Coreper’ом, його відправляють на голосування в Раді ЄС. Там уже збираються міністри країн-членів і ухвалюють законодавство.
Існує два рівні Coreper: Coreper I і Coreper II. Перший складається із заступників постійних представників, другий — безпосередньо з послів. Саме вони готують остаточні рішення, які потім виходять на рівень міністрів.
Що ж таке сама Рада ЄС? Це засідання профільних міністрів. Якщо мова йде про торговельну політику, то збираються всі міністри країн-членів, відповідальні за цей напрям. Якщо питання зовнішньої політики — міністри закордонних справ.
Для порівняння — це як засідання Кабінету Міністрів України, тільки в європейському масштабі. Міністри збираються, аби обговорити й затвердити питання, які вже підготували амбасадори.
Важливі рішення для України
Саме на рівні Ради міністрів ухвалюються найважливіші рішення.
Без Ради ЄС Україна не вступить до Євросоюзу. І тут у рішеннях потрібне ухвалення всіх 27 країн-членів. Наразі, згадаймо прем’єр-міністра Угорщини Віктора Орбана, який блокує рішення щодо вступу України до ЄС. А це рішення потребує одноголосності — кваліфікованої більшості для голосування тут не достатньо.
Ще одна особливість роботи Ради ЄС — ротаційне головування. Кожні півроку одна з країн бере на себе роль головуючої. Тобто вести засідання, формувати порядок денний, представляти Раду ЄС у відносинах з іншими інституціями. Кожні 13,5 років країни повторно потрапляють у цю роль. Діє також принцип «тріо»: країна, що головує зараз, працює разом із наступними двома для узгодженості рішень.
Наприклад, зараз головує Данія. Далі — Кіпр, потім Ірландія. Данський прем’єр взяв на себе ініціативу допомогти розблокувати рішення щодо вступу України в ЄС. Це їхня місія як країни-голови.
Європейська рада
Європейська рада загалом — це зібрання всіх президентів або голів урядів країн-членів ЄС, залежно від форми правління в державі. Вони визначають загальний політичний напрям руху Європейського Союзу. А впроваджує ці рішення вже Європейська комісія.
Європейська рада не видає політично зобов’язувальних рішень, вона формує політичну рамку.
Європейська рада збирається чотири рази на рік — у березні, червні, вересні та грудні. Додатково можуть проводити позапланові зустрічі — extraordinary. Після початку повномасштабної війни в Україні саме такі позапланові засідання давали політичну рамку подальших дій ЄС.
Тобто різниця проста: Рада ЄС — це рівень міністрів, які ухвалюють правозобов’язуючі рішення. А Європейська рада — це рівень президентів і прем’єрів, які визначають політичний курс. Вони дають рух політикам Європейського Союзу.
Європейська комісія
Європейська комісія — це виконавчий орган ЄС. Вона виконує рішення, ухвалені Радою ЄС та Європейським парламентом. Вона складається з колегії та президента. Колегія — це 26 комісарів і президентка Європейської комісії — наразі це Урсула фон дер Ляєн. Кожен єврокомісар відповідає за певну сферу політики.
Комісарів номінують країни-члени, але після призначення вони працюють не в інтересах своєї держави, а відстоюють інтереси всього Євросоюзу:
Це дуже сильні урядовці, які глибоко знаються на конкретних політиках. І саме з ними Україна веде перемовини про вступ у межах кластерів.
Окрім того, саме Європейська комісія має право законодавчої ініціативи: пропонує нове законодавство, яке мають ухвалити Європейський парламент і Рада ЄС, управляє бюджетом (пропонує парламенту бюджет, розподіляє кошти). Наприклад, макрофінансова допомога Україні — це теж сфера і відповідальності Єврокомісії.
Європейський парламент
Європейський парламент — це орган, який захищає інтереси громадян Європейського Союзу. Це єдиний орган, що обирається прямим голосуванням. Вибори відбуваються кожні п’ять років у країнах-членах. Громадяни голосують за партії або кандидатів, і вже вони представляють інтереси виборців на рівні ЄС.
Система виборів у парламент пропорційна, із рекомендованим порогом у 5%, але в деяких країнах цього бар’єру немає.
Європейський парламент — це виразник інтересів людей та партій. Він разом із Радою ЄС ухвалює законодавство. Європейська комісія пропонує законопроєкти, а парламент і Рада ЄС їх розглядають і ухвалюють.
Як працює Європейський парламент та Єврокомісія
Зараз у Європарламенті 720 депутатів, є вісім політичних груп плюс позафракційні. Найменше місць у парламенті мають Мальта, Кіпр, Люксембург, найбільше — Німеччина і Франція, далі йдуть Італія та Іспанія. Це називається принципом «дегресивної пропорційності.
Також працює 26 комітетів. Комітети складаються від 23 до 90 депутатів і виробляють політику: оцінюють пропозиції, які надсилає Єврокомісія.
Окрім комітетів, діють і парламентські делегації. Наприклад, є делегація з відносин з Україною: депутати приїжджають, обмінюються досвідом, беруть участь у спільних заходах.
Також є Європейська служба зовнішніх дій, створена у 2011 році. Це наймомлодша дипломатична структура, яка керує представництвами ЄС у світі. Має дипломатичне представництво у 145 країнах світу. Наше представництво в Україні — це посольство ЄС у Києві на вулиці Володимирській, 101. Воно є підрозділом цієї служби.
Найцікавіша особливість в структурі ЄС — це роль Високого представника ЄС із закордонних справ і безпекової політики. Високий представник поєднує дві ролі: є віце-президентом Єврокомісії і водночас працює в структурі Ради ЄС. Тобто ця людина зважує інтереси країн-членів і наднаціональні інтереси Комісії. Фактично — це медіатор.
Отже підсумуємо: Європейська рада і Рада ЄС представляють інтереси держав-членів Євросоюзу. Європарламент — громадян, адже його депутати обираються безпосередньо. А Єврокомісія — інтереси самого Євросоюзу.
Хто керує ЄС: президенти, комісари та складні процедури
Президент Європейської комісії
Президенткою Єврокомісії є Урсула фон дер Ляєн.
У Єврокомісії 27 членів: 26 комісарів та президентка. Кожна країна має лише одного представника, тож якщо президентка — з Німеччини, то іншого німецького комісара вже не може бути, — наголошує спікер.
Президент Європейської ради
Головою Європейської ради є Антоніу Кошта. Це посада, яку очолює саміти ЄС. Саме Європейська рада визначає політичний курс і дає поштовх багатьом рішенням.
Президент Європейської ради обирається на 2,5 роки простою більшістю голосів самих членів Європейської ради — тобто голів держав і урядів.
Президентка Європарламенту
Президентка Європейського парламенту — Роберта Мецола. Також обирається на 2,5 роки. Оскільки строк роботи парламенту — 5 років, за цей час можуть змінитися два президенти.
Віцепрезидентка
Ще є Висока представниця ЄС із закордонних справ та безпекової політики — віце-президентка Європейської комісії Кая Каллас.
Складність роботи ЄС
Європейський Союз — надзвичайно складне утворення. Спочатку він створювався як економічне об’єднання для пожвавлення економіки, але з часом набув політичного та правового виміру. З огляду на всю структуру, яку ми розглянули, розумієте, наскільки складно ухвалюються рішення: інтереси громадян, які представляє Європарламент, інтереси наднаціональні, якими займається Єврокомісія, і національні інтереси, які відстоює Рада ЄС.
Одна країна може заблокувати рішення, і тоді все зупиняється. Тому нам в Україні важливо будувати добрі відносини з сусідами: з Польщею, Угорщиною, Словаччиною, Румунією… Бо один голос «проти» — і рух Україні до Євросоюзу зупиняється.
Звісно структура Євросоюзу виглядає громіздкою, але саме вона гарантує баланс інтересів усіх учасників.
Для України двері до ЄС відкриті
Попереду на Україну чекає непростий шлях, адже вступ до ЄС — це не лише виконання технічних критеріїв, а й мистецтво дипломатії, пошуку компромісів і зміцнення довіри з усіма країнами-членами. Та, попри складність процесу, саме ця система балансу інтересів гарантує стабільність, розвиток і захист спільних цінностей. Для України двері до ЄС відчинені — залишилось довести, що ми готові стати повноправною частиною європейської родини.
