У 2020–2021 роках проросійські медіа суттєво оновили арсенал маніпуляцій щодо євроінтеграції України. Якщо раніше основний акцент робився на політичних заявах, то в цей період головним майданчиком для поширення дезінформації стали телеканали Медведчука з багатогодинними ток-шоу та «експертами», які повністю ретранслювали російські наративи.
Команда VoxUkraine дослідила, як трансформувались ці меседжі. У хід ішли як старі кліше — «ЄС не чекає Україну», «у Європі нас змушуватимуть відмовитись від суверенітету», — так і нові, адаптовані до контексту пандемії та економічної кризи: «Європа розпадається», «після COVID-19 Україна нікому не потрібна», «краще дружити з росією, бо ЄС скоро зникне».
Про еволюцію цих міфів і механізми їх поширення розповідає Світлана Сліпченко, експертка з протидії дезінформації, заступниця виконавчого директора VoxUkraine.
Еволюція міфів і маніпуляцій про вступ України до ЄС у 2020—2021 роках: що відбувається у так званих проросійських медіа. Можна визначити топ-5 міфів, які активно розповсюджують російські медіа.
- Україна ніколи не стане повноцінним членом ЄС.
- Асоціація вигідна тільки Європейському Союзу, а не Україні.
- Україна втратила російський ринок і не отримала нічого натомість у Європі.
- Угода з ЄС призвела до економічного колапсу України.
- Україна — це сировинний придаток Євросоюзу.
Якщо повернутися до періоду 2017—2020 років, деякі реформи в Україні лише ухвалювалися. Тоді російські медіа намагалися дискредитувати їх на рівні прогнозів і страшилок. Але коли минуло 3–4 роки й реформи показали перші позитивні результати, повторювати старі наративи вже було неможливо. Тоді з’явилися нові тези: мовляв, вступ до ЄС узагалі неможливий, усе це — непотрібно, невигідно й лише погіршить ситуацію.
Змінилась і форма подачі. Наприклад, коли росіяни використовують статистичні дані, порівняння, розрахунки, посилання на соціологію, законодавство, європейські та українські норми. Це ніби звучало солідно і авторитетно. Проте при відкриті офіційних джерел, виявляється, що дані не збігаються. Це помічали лише фактчекери та журналісти, які пояснювали людям: «Зверніть увагу: не все, що говорять по телевізору проросійські медіа з дуже авторитетним виглядом, обов’язково є правдою».
У 2021 році пропаганда сконцентрувалася на простих прийомах, а саме — на провокації деструктивних дискусій. Це те, що зараз називають «what about аутизм». Якщо неможливо переконати аудиторію аргументами, увагу просто відволікають на щось інше.
Наприклад, відбуваються зміни у судовій системі, і замість того, щоб обговорювати позитивні результати, ставлять питання: «А як щодо того, що в Укрзалізниці досі крадуть гроші?» Таким чином увага людини переключається на іншу тему.
Яскравий приклад — військової операції «Павутина». Коли СБУ провела військову операцію з ураження російської стратегічної авіації, ціллю операції стали 5 аеродромів на території РФ. Тобто відбувалася унікальна для світу операція і всі раділи. А потім хтось написав у коментарях: «А як це пришвидшить нашу перемогу?» Це вже спроба переключити увагу: замість позитиву провокується деструктивна дискусія.
Зараз ще один ключовий напрям російської пропаганди — розкол суспільства. Найбільша класика — протистояння Сходу і Заходу України.
Наприклад, людей зі Сходу залякували: «Не їдьте у Львів, там вас можуть побити, вбити за російську мову, вас не візьмуть на роботу чи навчання».
І навпаки — мешканців Заходу переконували: “На Сході одні зрадники і нічого доброго для України не роблять”.
Аналогічно сьогодні поширюють міфи про внутрішньо переміщених осіб, створюючи страх у приймаючих громадах: «Що з ними робити, як вони вплинуть на місцеву культуру і мову?»
— росія завжди знаходить больові точки у нас, українців, — пояснює експертка, — і максимально їх розкручує. Саме на емоціях сьогодні працює пропаганда. Навіщо вагомі експерти та поважні політики, якщо можна тригернути людину через соцмережі?
Вертикальні відео — TikTok, YouTube Shorts, Facebook Watch — зараз набагато небезпечніші, ніж Telegram, який звикли обговорювати останні роки. Російська пропаганда мігрувала далі, вона вже є всюди. Абсолютно на всіх платформах.
За дослідженнями VoxUkraine щомісяця близько 150 унікальних фейкових новин циркулюють у Facebook, Instagram та у Reels, тобто на платформах Meta. Більшість із них — 90% — пов’язані з темою війни, а першоджерелами часто є російські групи, сторінки, медіа, російські «говорящі» голови та інші проросійські джерела.
— Ми досліджували онлайн-медіа шести країн Європи — Польщі, Чехії, Словаччини, Угорщини, Німеччини та Італії — протягом півтора року з 24 лютого 2022 року. Проаналізували понад 90 онлайн-медіа й виділили 27 основних наративів росії про Україну. Лише з цих медіа ми зафіксували 13 тисяч неправдивих повідомлень. І це лише крапля в морі, бо не враховані соцмережі та інші онлайн-медіа, — говорить експертка.
Вплив російської пропаганди двосторонній. В Україні російська пропаганда намагається довести, що Євросоюз — шкідливий і використає Україну, як дешеву робочу силу. У Європі натомість пропагандують: Україна корумпована, неефективна, нелегітимна держава.
— Що зараз робить росія? — пояснює експертка. — Вона змінює наративи щодо вступу України до Євросоюзу: мовляв, ЄС використовує Україну та заробляє на ній гроші. Мовляв, ЄС і Америка завжди заробляли на Україні й тепер хочуть робити те саме. Також поширюються міфи про скуповування земель, «звільнення» територій від «зайвого населення» та про економічний крах України через євроінтеграцію. Усе це — російська пропаганда, міфи.
Це продовження міфів з 2014 року, коли пропаганда розповсюжує, що саме бажання України євроінтеграції спонукало до сотні тисяч могил, знищену економіку, величезний зовнішній борг, втрату території та демографічну яму. І при всьому цьому ані слова про росію — яка вторглася на територію України, анексувала Крим, розпочала війну.
— Російська пропаганда працює і в ЄС, — пояснює експертка. — Через онлайн-медіа, соцмережі та проросійських політиків, таких як Сара Вагенкнехт із партії «Альтернатива для Німеччини». Вона поширює антиукраїнську риторику в Німеччині та Європі. Виступи німецькою мовою спрямовані на німців, а перекладені російською — поширюються в проросійських медіа.
Наступний наратив російської пропаганди стосується того, що у росії нібито більше цінують життя та добробут українців, ніж у Євросоюзі.
— Можна згадати багато страшилок про те, що чекає біженців з України у Євросоюзі, — пояснює експертка. — Це подається як одна із гілок загального наративу: подивіться, українці, які залишилися в Україні, чи хочете ви такого самого жахливого життя, як у тих, хто виїхав? Про них не турбуються. Краще залишайтесь тут і чекайте на так зване звільнення, яке обіцяє росія».
Ще один наратив стверджує, що Україна перетворюється на тягар для Євросоюзу, хоча раніше та ж сама російська пропаганда називала Україну — «сировинним придатком». Теми можуть суперечити одна одній, але мета — засмітити інфопростір, аби у людини не залишалося місця для правдивої інформації.
Популярним лишається також наратив про те, що українці не хочуть вступу до Євросоюзу, а цього прагне лише влада.
— Це підкріплюють фейкові соцопитування, зроблені під виглядом реальних, — зауважує експертка. — Вони виглядають солідно, але дані вигадані.
Російська дезінформація щодо вступу України до ЄС переслідує кілька цілей:
- створити враження, що наближення до ЄС шкідливе для країни та її громадян;
- сформувати стійкі антиєвропейські настрої; — розколоти суспільство;
- легітимізувати російську агресію, мовляв, це наслідок курсу України на Захід;
- підривати міжнародну підтримку.
Головне, російська пропаганда виправдовує війну, стверджуючи, що російсько-українська війна розпочалась через євроінтеграційний курс України. Українці нібито пішли на війну заради членства в ЄС і НАТО. Для Росії це неприпустимо, бо вона не хоче НАТО біля своїх кордонів і втратити Україну як економічно важливу територію.
Особливо активні спекуляції на темі виборів. Мовляв, Україна не може вступити до ЄС через нелегітимність президента Володимира Зеленського. Ти самим вказуючи, що ось хто нібито винен у всьому, що відбувається в Україні.
— Успішність проросійського наративу про президента може бути результатом провалу Українського Уряду у стратегічних комунікаціях про євроінтеграцію. Уже понад 10 років немає повноцінного пояснення, чому Україні потрібен ЄС. Немає щирої розмови з українцями. Люди бояться підвищення цін, бо недостатньо пояснено, як працюють механізми інтеграції. Не розуміють, що об’єднання ринків — це покращення якості продукції.
Чому Україні потрібен Євросоюз, простіше пояснити тим, хто бував у ЄС: бачив європейські дороги, інфраструктуру, міг порівняти й сказати: “Так, ми теж можемо таке зробити”. Європейські автостради в Польщі, Данії, Німеччині, Естонії, Хорватії — це комфорт, безпека, зручність. Ми теж зможемо побудувати такі дороги й отримати вигоду для населення та водіїв. Якщо ж людина не має з чим порівнювати, для неї Європа залишається абстрактною концепцією.
Ще одна поширена маніпуляція — переконати людей, що ЄС «від нас щось вимагає». Насправді, це наші зобов’язання перед ЄС, аби вступити. Тобто Євросоюз не нав’язує нам умови. Україна в більшому плюсі від членства в ЄС, а не навпаки.
— Маленькі кроки і конкретні дії мають велике значення. Це не символічні, а реальні зміни, їх видно, і вони підкріплюють довіру, — додає експертка.
Ще один ефективний прийом російської пропаганди — «інсайди». Коли подають будь-яку інформацію як унікальну, недоступну нікому, що й пишуть проросійські канали. Роль росії при цьому залишається «загубленою»: ніби не росія напала, не ми захищаємося, а уряд хоче в ЄС і мотивує українців на війну.
Також пропаганда широко використовує абсурдні фрази, жарти, карикатури та прізвиська для влади і армії.
— Це можна об’єднати у прийом “хахаганда” — поєднання гумору і пропаганди, — каже експертка. — Через сміх поширюються неправдиві наративи, наприклад, називати Україну “країною 404”. Або росіяни створюють абсурдний образ Степана Бандери як центральної фігури, яка нібито визначає наше членство в ЄС. Цей образ використовують для маніпуляцій, але реальність зовсім інша: ніяких норм, які забороняють вшановувати історичні постаті, у процедурах вступу немає, — додає експертка.
росія дуже добре працює над пропагандою, поєднує абсурд, жарти, хахаганду і міфи. Водночас завдання України — говорити правду, пояснювати конкретні кроки та позитивні зміни, аби протидіяти дезінформації.
На глобальному рівні дезінформація залишається одним із головних ризиків. Вона входить до топу загроз на Всесвітньому економічному форумі, і її актуальність лише зростає.
У 2024—2025 роках Всесвітній економічний форум визначив місінформацію та дезінформацію як одну з головних загроз. Навіть у перспективі десяти років ця проблема залишатиметься актуальною.
Для розуміння:
Місінформація — це коли помилку поширюють несвідомо, без наміру завдати шкоди.
Дезінформація — це свідома брехня з метою нашкодити.
Є термін Foreign Information Manipulation and Interference — зовнішні інформаційні втручання та маніпуляції. Це системніше явище, яке ми звикли називати російською пропагандою. Цей підхід трансформує державну та світову політику протидії ворожому інформаційному впливу.
— Зовнішні інформаційні маніпуляції і втручання — це вже не просто вкиди інформації, — каже експертка. — Це системні дії, які мають на меті поширити спотворену, неправдиву інформацію та завдати шкоди державі. Фактично, це операції.
Архітектура ворожого інформаційного впливу у росії та Китаї починається на найвищому рівні, зокрема з офіційних заяв на державних каналах. Потім інформація підхоплюється контрольованими цими державою медіа. Далі з’являються канали, пов’язані з державою, але не безпосередньо, а через фінансування або людей, які мають зв’язок із владою. І на самому дні айсберга — канали, які важко прив’язати до держави, але їхня риторика співзвучна з тим, що поширює держава.
На прикладі росії це — Міністерство закордонних справ, розвідка, адміністрація президента та інші установи. Контрольовані державою медіа, такі як Russia Today або Sputnik, а також менші канали — Рідовка, Рибар, Царьград — поширюють дезінформацію.
Варто згадати про «операцію двійники». Вона тривала щонайменше три роки. Це коли проросійські творці фейків створювали сайти, схожі на популярні медіа, наприклад BBC, робили підробки логотипів, червону рамку, біжучу стрічку і встановлювали час трансляції, аби відео виглядало офіційно.
— Користувачі в стрічці TikTok бачили нібито BBC-відео, але сюжет був дивним і маніпулятивним, — пояснює експертка. — Це класичний приклад системного ворожого інформаційного впливу, коли зовнішні сили створюють ілюзію авторитетного джерела, аби поширювати неправду.
Наприклад, на німецькому каналі мали показати виступ Володимира Зеленського, а замість цього показали кадри з виставки собак з написом: «Президент Зеленський прибув у Німеччину». Тобто просто висміювали Президента. Зрозуміло, що BBC ніколи не випускало такого відео.
Аналогічно росія діяла й щодо інших медіа, наприклад, розслідувачів Bellingcat. росія сприймає їх як загрозу, і це було частиною операції.
Через створення «двійників» медіа, пов’язаних з росією, складно було встановити точні зв’язки, саме це формує архітектуру системного інформаційного впливу росії на закордон.
Внизу «айсберга» російської пропаганди є ще кілька операцій — зокрема «Портал Кобат» і «Матрьошка».
Операція «Матрьошка» була спрямована проти фактчекерів — журналістів, які розвінчують російські фейки. З фейкових сторінок у соцмережах або з підроблених електронних адрес росіяни надсилали їм численні хибні запити, буквально «завалюючи» повідомленнями й розпорошуючи увагу. Коли в Європі з’являлося чергове велике брехливе інтерв’ю, німецькі фактчекери мали б його перевірити, але їх відволікали іншими запитами. Це був удар по головній слабкості фактчекерів: ресурсів ніколи не вистачає, щоб спростувати всі фейки. Ба більше, спростування завжди читає значно менше людей, ніж бачить оригінальний фейк.
— Операція «Портал Кобат» складніша, — пояснює експертка. — Вона передбачала створення мережі з приблизно 27 сайтів, кожен з яких називався «Правда» і був представлений у різних країнах Європи. На цих сайтах генерували новини з російськими наративами, вигідними для росії. Найбільша небезпека цієї операції — використання штучного інтелекту: він навчався на цих матеріалах і потім відповідав людям на запити.
Операція «Портал Кобат» була спрямована на втручання в роботу програм штучного інтелекту, зокрема OpenAI (ймовірно, ChatGPT), а також частково Google. Тобто, якщо користувач шукав певні теми, він міг отримати результати, сформовані з матеріалів мережі «Портал Кобат» або інших джерел, що просувають російські наративи, замість достовірних фактів.
— Це приклад багаторівневої структури російської пропаганди, — підсумовує експертка. — Це системна дія, спрямована на вплив на конкретну країну — Україну, Німеччину, Францію чи США. Подібні операції аналізує Європейська служба зовнішніх дій, і аналогічний підхід мав Global Engagement Center у складі Держдепу США.
Спростування фейків ефективне частково, але ніколи не вистачить зусиль, аби спростувати всі російські фейки. Більше того, спростування читає менше людей, ніж оригінальний фейк.
Що роблять з фейками українські журналісти?
Є два методи: дебанкінг і пребанкінг.
Дебанкінг — це спростування фейків після того, як вони з’явилися.
Пребанкінг — це попередження виникнення фейків: прогнозуємо, що люди можуть бути вразливими до певної теми, і наперед запускаємо достовірну інформацію в медіа.
Що можуть робити читачі: можна проігнорувати фейк, якщо його поширив акаунт з небагатьма підписниками — тоді ми не дамо йому поширення.
Щодо соцмереж: на Facebook можна поскаржитися. Але скарги працюють тільки, якщо їх достатньо багато. Державні механізми теж можуть застосовувати обмеження. Сьогодні це не просто випадкові вкиди — це система скоординованих дій. Реакція має бути відповідною на державному рівні.
Проблема дезінформації міжнародна. Її визнають у ЄС і НАТО. Підхід до протидії поширений у Швеції та Великій Британії. Відповідати треба системно.
Хто залучений у цей циклічний процес? Журналісти, медіаорганізації, громадянське суспільство та інші стейкхолдери. Визначено навіть у Євросоюзі. Кожен має брати участь на кожному етапі: від моніторингу та вибору підходів реагування до обміну досвідом і застосування його для майбутніх кейсів.
Спроби росії дискредитувати вступ України до ЄС були актуальні багато років і залишаються важливими. Тому сьогодні дуже важливо для журналістів України більше приділяти уваги темі дезінформації, та протидіяти російській пропаганді. Читачам радимо читати перевірені авторитетні українські медіа. У петропавлівців є газета «Степова зоря», яка виходить у друці та сайт Петропавлівка.city, які захистять вас від ворожого інформаційного впливу.
