Під прицілом російських безпілотників опинилося місто Шахтарське, що на Дніпропетровщині. У ніч проти неділі, з 18 на 19 жовтня, ворог цинічно вдарив «шахедами» по житлових будинках. Один за одним вибухи пролунали після півночі. Вогонь охопив п’ятиповерхівки, у дворах палали припарковані автівки. Пошкоджено близько півтори сотні квартир. Поранено 11 людей — більшість і досі залишаються в лікарні.
Місто після обстрілу
Міська голова Шахтарського Оксана Вінницька розповіла, що внаслідок атаки постраждало 11 людей — усім їм надається необхідна медична допомога.
На місці працюють гуманітарні місії, серед них — організація «Проліска», яка допомагає постраждалим з будівельними матеріалами. Комунальні служби від ранку прибирають територію, лагодять мережі та розчищають завали. Зі слів очільниці громади, лише одна сім’я звернулася з проханням виїхати з міста — у них зруйноване житло, а в родині є маленькі діти. Решта мешканців тимчасово перебувають у родичів або знайомих. Усі служби працюють безупинно — електрики, газовики, рятувальники. Найбільше проблем нині з водопостачанням, але його обіцяють відновити найближчим часом.
Обходжу місце прильотів. У дворах ще пахне гаром, на дитячому майданчику, клумбах — скло й уламки металу. Люди зранку розбирають завали, прибирають попелища, прибивають до вікон OSB-листи, аби бодай тимчасово захистити помешкання. Волонтери розгорнули пункт допомоги — роздають воду, пледи й будівельні матеріали. Поліцейські приймають заяви про зруйноване майно. Комунальники збирають розбиті віконні рами. У місті немає води й частково — світла та газу, але аварійні служби працюють без перепочинку.
У коридорі з дітьми просиділи до ранку
Олена живе неподалік, через парк від епіцентру удару, пригадує ніч ворожої атаки, як усе почалося:
- Як летів шахед на будинок, чула після перших вибухів. З дітьми сховалися в коридорі між стінами. Було страшно, діти плакали, ми просиділи до шостої ранку. Меншій дитині 11 років, старшим 13 і 15 — це дуже важко, словами не передати.
Зранку, попри безсонну ніч, Олена вийшла на роботу — працює у комунальній службі, допомагає прибирати руїни.
- Нам подзвонили, всіх викликали на роботу. Прибираємо — у нас тут три найбільше понівечені будинки, усі, що поруч, також постраждали. Дуже сильно, - пояснює жінка.
Мене так трясло, що не могла говорити
Пані Люба стоїть біля розбитого вікна на своїх кухні, у квартирі вибухова хвиля вибила всі двері й шибки. Вона приїхала до Шахтарського пів року тому з Костянтинівки, тікаючи від війни. Тепер каже — знову мусить збирати речі.
- Мене так трясло, що племінниця тримала мене, повторювала — “заспокойтеся”. А воно само по собі трусить. Було дуже страшно, я сама в квартирі. Ховалася в туалеті. Усе в квартирі попсовано: меблі, двері, все повилітало. Зараз позабиваємо вікна й двері, а я поїду до родичів. Думаю, з одного пекла виїхала — в інший потрапила. У Костянтинівці я жила, теж ж саме було, ми вже це раз пройшли через обстріли.
Жінка розповідає, що сподівалася перезимувати тут, але в будинку ні води, ні світла, ні газу.
- Тут нічого немає. І опалення ще не включали. Писали, що 20-го опалення запускатимуть. А тепер — яка вода?..
Ми вже це переживали — у Покровську
Допомагають пані Любі родичі. У Шахтарському теж опинилися, тікаючи від війни.
- Ми з Покровська, - каже чоловік. - Там у нас був і приватний будинок, і квартира. Приліт у двір наш там був, у Покровську навіть фундаменту нема від нашої оселі. Виїхали. Минулого року, 10 квітня, в Шахтарське приїхали. А тут — знову пережили обстріли. Поки живемо на дачі. Дров запасли. А далі — як Бог дасть.
Мама дивом залишилася жива
У квартирах постраждалого будинку чути стукіт молотків, звук дрелі — хтось кріпить віконну раму, хтось підтягує дріт. Усе довкола нагадує вулик: кожен мешканець щось лагодить, підбиває, підмітає.
На кухні, де вікно вибите вибуховою хвилею, молода жінка наливає ароматну чорну каву в чашки. Ставить їх на столик біля підвіконня, де ще вчора висіли штори, а тепер — самі уламки скла. Сідає, обережно робить ковток і дивиться у двір крізь розбите скло. Обличчя втомлене, на очах — сльози, але руки вже не тремтять.
— Для кого кава? — запитую.
— Для хлопців, що допомагають лагодити мамине вікно, — відповідає тихо. — І собі теж. Бо треба триматися. Кава — як допінг. Без неї зараз ніяк.
Ліза готує каву у маминій квартирі. Щойно обстріли ущухли вона прибігла до розтрощеної квартири своєї мами. Говорить тихо, але кожне слово — крізь сльози.
- Це квартира моєї мами. Учора вона дивом залишилася жива. Квартира — вщент, а на ній ні подряпани. Там, де вона стояла, був один квадратний метр, де не було уламків, скла — от там вона й врятувалася. Коли я приїхала й побачила машини, що просто приклеєні до вхідних дверей під’їзду, зрозуміла, що мама не могла вийти з квартири, довелося вилазити через вікно... Звичайна людина такого не переживе. Я не знаю, як вона витримала з її серцем. Я забираю її до себе. Ми все це переживемо.
Грілися в гаражі
Сиділи в гаражах, грілися, собаку на руках тримала всю ніч. Про пережитий обстріл згадує й пані Олена. Її квартира опинилася в епіцентрі вибуху. Жінка показує на четвертий поверх будинку, там її квартира, а потім на свій двір: там — гурт сусідів, які цілу ніч провели в гаражах.
- Сусідів у наш гараж скликали, грілися там. Нам давали воду, пледи... Люди по гаражах сиділи, під деревами лежали, хто де, тільки не в ліжку. Хто мав машини, їхали в з міста та ночували в лісосмугах.
Олена зізнається, панікували…
- Яку б тривожну валізу не пакували, а в паніці все одно береш не те. Я схопила паспорт і телефон, усе. Вибігли з квартири. Коли все свистіло, летіло, важко зберігати спокій.
Пес Бублик — символ двору
Поруч із чоловіком біжить песик у чорно-білому окрасі, весело махав хвостиком, ніби вітався з усіма, хто стояв серед уламків скла й пилу. І раптом кілька жінок водночас вигукнули: «Бублик!» — і в голосі їхньому бриніло полегшення, наче повернувся хтось рідний. Серед завалів і зруйнованих осель дивом зберігся добрий дворовий пес Бублик — улюбленець усіх мешканців. Його довго шукали, а потім раптом він сам прибіг назад, у свій двір.
- Це ж усіх спільний улюбленець, Бублик. — каже Олена. - От Сергій іде — він, як би, господар, але пес живе у дворі. Бублик — як душа нашого двору. Тієї ночі його шукали, кликали, думали, що не пережив вибухів.
Незламні мешканці Шахтарського
Попри страх, втому й втрати, люди не здаються. Двори гудуть від роботи — хтось прибиває фанеру, хтось прибирає уламки скла, хтось варить чай для сусідів.
І біля розбитого під’їзду знову гавкає пес Бублик. Наче нагадує всім: попри все, Шахтарське живе. І його люди — незламні…
Відео з місця ворожої атаки:
Фото з місця ворожої атаки:
