З вечора 24 жовтня і до самого ранку 25-го Петропавлівська громада перебувала під ворожим вогнем. Російська армія атакувала селище Петропавлівка, що на Дніпропетровщині, ракетами та ударними безпілотниками, спрямованими на цивільні об’єкти. Що побачили журналісти Петропавлівка.Сity на місці ворожої атаки та як пережили люди цю страшну добу в нашому репортажі.
Один з мікрорайонів Петропавлівки на ранок після обстрілу виглядає, ніби давно покинуте місце. Проте, це реалії нашого життя: це наслідки війни, яка так близько ступила на Дніпропетровщину.
Один із «шахедів» влучив у багатоквартирний житловий будинок. Вибуховою хвилею пошкоджено сусідні споруди, магазини, кав’ярню, приміщення автостанції та кілька закладів харчування. У навколишніх будинках вибиті вікна й двері, понівечені фасади.
На ранок після обстрілу довкола ще чутно запах горілого, попри те, що вночі йшов дощ. Під ногами хрустить скло. На подвір’ях — обгорілі гілки, зірвані віконні рами, рештки шиферу, брусів з даху та обірвані електродроти. Із розбитих вікон вітер роздмухує занавіски. У дворах — розбиті авто, драбини, відра, якими вночі носили воду гасити пожежу.
Люди оговтуються після пережитого: хтось провів у під'їзді цілу ніч, комусь вдалося виїхати з епіцентру обстрілу. Але на ранок люди вдома: прибирають уламки, замітають скло, лагодять, що ще можна поремонтувати.
Ворог цинічно руйнує цивільну інфраструктуру, залишаючи після себе розбиті домівки, магазини й місця, де ще вчора кипіло мирне життя.
«Півкриші нема, квартира згоріла, але головне — живі»
Житель постраждалого будинку Андрій Король показує журналістам свою оселю. У напівтемряві у квартирі йдемо по розбитому склу. Андрій пригадує моменти після кожного удару.
— Хлопці не могли двері відкрити, через вікна вистрибували, — згадує чоловік, підсвічуючі ліхтариком у квартирі. — Перший прильот стався ще звечора, вже тут поруч були хлопці-пожежники. Потім — другий удар десь поруч пролунав, третій — ще ближче до нас. А далі шахед прямо на дах нашого будинку впав. Півдаху немає, другий поверх почав горіти — ми з сусідом Геною самі тушили, бо спецтехніка не могла під’їхати.
Родина Андрія не постраждала, тішиться чоловік дружина у батьків була, донька навчається у Львові. Але от серед сусідів — втрати.
— Тітка моя постраждала, зараз у Дніпрі в лікарні. І Іринка Тимофієва… Там одразу… смерть. Усе сталося миттєво. Ще чимало людей з пораненнями були.
Чоловік зітхає й додає тихо:
— Головне, життя. А дім… дім потім відбудуємо.
Бабуся вижила дивом, а від квартири лишилось згарище
Квартира родини Кириченків постраждала найбільше — саме в дах їхньої квартири прийшовся удар шахеда. На той момент оселя пустувала. Від неї тепер — лише чорні стіни, обвалена стеля та попіл. Поверхом нижче жила їхня бабуся, якій 85 років.
— Як перший вибух був неподалік будинку, бабуся наша лежала на ліжку, її рамою привалило. Ми приїхали, пожежники вже були — бабуся сиділа під сходами чекала, її вивези рятувальники. Ми її відвезли в лікарню, — розповідає жінка.
Поки родина збирала речі й допомагала сусідам, над будинком знову пролунали вибухи.
— Ще один шахед прилетів у дах, в нашу квартиру, другий поверх загорівся. Ми з хлопцями кинулися тушити, а потім нас рятувальники вивели звідти, то ще літали шахеди, було небезпечно.
Бабуся, на щастя, жива — лише забої. Але її квартира, як і вся будівля, залишилася без вікон і дверей.
— Вікна вибиті скрізь, двері зірвані, балкони зруйнований… А моя квартира зверху — там уже нічого немає, — зітхає Надія Кириченко.
Батьки дивом вибігли з палаючої квартири
Родина Оксана й Артем Погосян кинулася рятувати своїх батьків, щойно почули про вибух у їхньому будинку.
Її батьки знаходилися в залі, коли стався вибух.
— Мама сиділа в кріслі. Вибух — і все, миттєво відбувалося. Пожежники прибігли: “Швидко виходьте з квартири!” — то вони босі, мама в одному халаті, просто вискочили надвір.
Незволікаючи Артем та Оксана поїхали до батьків.
— Ми знали, що стався вибух, тоді ще тільки перший. Сіли в машину й поїхали до них. Батьки стояли під деревами, роздягнені, перелякані. Газ шурує - порвало газопровід, — згадує Оксана. — Після першого прильоту ми їх забрали, посадили в машину. Мама вся труситься, тиск підвищився. Я кажу: “Мамо, заспокойся, бо й швидку не викличемо — ніде не проїдеш”. Потроху відійшли. А тоді знову вибух і дзвінок: другий прильот… Я їй уже нічого не сказала, щоб не лякати.
Родина повернулася до будинку, аби зрозуміти, що з квартирою.
— Приїжджаємо — будинку немає. Ну, можна сказати, все. Усі вікна вибиті, балкон знесений, лишилася діра. Батьки навіть не зрозуміли, як це все сталося, — каже Оксана.
Батьки Оксани, вдивляючись у розбиті вікна, прибирають бите скло...
— Дім зруйнований, але батьки живі. Це головне, — каже Оксана й додає: «Русскій мір — у руїнах нашого дому».
Піцерія, де робили суші, піцу перетворилася на купу уламків
Під час атаки на Петропавлівку пошкоджені магазини, кав'ярня та заклади харчування довкола. Один з вородих ударів стався біля піцерії.
Аня Вітюк — одна з працівниць піцерії, що постраждала під час нічного обстрілу.
Уранці разом із колективом вона прибирала розбите скло, виносила з-під завалів усе, що вціліло: продукти з холодильників, напої, посуд — те, що можна було врятувати. Піцерія, де робили суші, піцу й шашлик, перетворилася на купу уламків.
Аня детально згадує ніч:
- З обіду почали збивати дрони-шахеди. Ввечері я була вдома (живу не так далеко) почула перший вибух. Відкривали вікна, перейшли в коридор, потім пролунав другий вибух.
Аня з родиною вибігли у двір і вишикувалися біля літньої кухні:
- Стояли під стінкою, почули ракетний удар — відразу зрозуміли, що це поблизу піцерії.
Зранку колектив піцерії повернувся, аби врятувати бодай частину майна:
- Тут був жах, просто жах. Все, обладнання, посуд, меблі пошкоджені. Що вціліло, ми виносимо: продукти, напої з холодильника… Наше кафе в купі уламків і пилу.
Найважливіше для працівниці — що ніхто не постраждав:
- У нашому колективі постраждалих немає, це головне. Я думаю, що всі будуть працювати, все відновиться.
Магазинчики та кафе нашого селища відновлюються після ворожої атаки. У всіх одна біда: зруйновані вікна, дахи, втрачені продукти харчування. Власники та працівники закладів наводять лад після нічних атак, розбиті не лише вітрини, а й надії. Як буде далі ніхто не знає.
Власники дитячого магазинчику іграшок, який поруч зі зруйнованим будинком, з сумом говорять: “Це певно закінчення для нашої сімейної справи”.
А от власник продуктового магазину “Новий”, каже: “Відновимося, бо перш за все це робоче місце для жителів Петропавлівки”.
Тікали з квартир, ховалися під сходами, грілися ковдрами…
Один з ворожих ударів лишив вирву зовсім поруч з житловим будинком. Вибухова хвиля вдарила по всіх будинках довкола. Розбиті шибки, балкони, пошкоджена покрівля у всіх будинках довкола, як багатоквартирних, так і приватних. У всіх цих будинках на моменти атак спокійно проживали цивільні люди. Пережили ніч і оговтуються: плачуть, розповідають як тікали з квартир, як ховалися під сходами, як кутали в ковдри стареньких батьків, бо будинок вночі залишився без вікон. Пригадують, як визволяли сусідів з квартир, бо двері деформувалися, як гасили пожежі, і як бачили загибель знайомих людей.
Сергій Ляхімець порається в квартирі батька, збирають бите скло, наводять лад. Таткові 72 роки, він саме був на праці, бо водій карети швидкої допомоги.
- Оце такі наслідки нічної атаки на наш мікрорайон Петропавлівки. Повибивало всі двері, вікна. У сусідів на другому поверсі навіть плити перекриття пробило. Для дітей ніч була жахлива. Мої діти досі в коридорі сидять, бояться, хоч ми далі від цього місця живемо.
Сергій приїхав до батькової квартири вночі після першого вибуху.
- Прилетіла перша ракета. Я приїхав до квартири, а тут вже ні вікон, нічого. А потім шахед вдарив навпроти будинку, он там вирва через дорогу, і третій вже влучив у дах будинку. Батько саме чергував, йому довелося виїздити на виклики до своїх же сусідів: Іринку він бачив під завалами, інших з пораненнями віз до лікарні.
“Я бачив, що мій дім горить, але мусив рятувати людей”
У будинку, в який влучив ворожий шахед живе Віктор Ляхімець. У його квартирі пораються діти й племінники — прибирають уламки, бите скло, забивають вікна. Сам Віктор у ту ніч чергував — він водій карети “швидкої”.
- Я бачив, що наш дім постраждав, але що я міг зробити? Робота є робота — треба було їхати. Поранення у людей дуже серйозні. Одну жінку привезли у тяжкому стані, відразу на Дніпро повезли, борються за її життя, вся бліда, крові багато втратила, — каже Віктор.
Квартира пошкоджена, але Віктор їхав на виклики.
- Їздили всю ніч, чергував з Наталею Руденко. У цю ніч повірив, що маю Янгола охоронця, бо виїхали на помилкову адресу, а потім вибух біля мого будинку, і виявляється, що саме там має бути наш екіпаж. Все іскриться, димить. Наташа Руденко кричить: ‘Пиши координати, тільки що вибух!’ — і ми туди. Якби раніше виїхали — могли б самі потрапити під удар.
Після кожного вибуху медики думали — чи доживуть до ранку. Але їхали на виклики, бо треба рятувати.
Перші цивільні втрати в Петропавлівці від ворожих ударів
На ранок після обстрілу говоримо про чотирьох загиблих людей та шістнадцять — дістали поранення різного ступеня тяжкості. Серед загиблих - рятівник та вчителька.
Селище відновлюється після ударів
На місця ворожих атак вже зранку працювали комунальні служби, прибирали уламки, розчищали дорогу. Працювали екстрені служби, зокрема працівники газової служби лагодили газогін, який пошкодило вибухом. Працівники РЕМу відновлювали електропостачання. Поліція фіксувала наслідки ворожої атаки: пошкодження й руйнування. Розбирають і завали.
Працювала комісія з надзвичайних ситуацій від Петропавлівської селищної ради. Як зауважив заступник голови Петропавлівської селищної ради Іван леонов: обстежили пошкоджені багатоквартирні будинки, оселі приватного сектору і комунальні заклади. Гуманітарна місія “Проліска” цього дня надала допомогу з матеріалами першої необхідності.
Петропавлівська громада оговтується, оплакує загиблих, підтримує потерпілих і продовжує жити.
Більше світлин з місця ворожого удару:
