У великому вестибюлі пахне тканиною, чаєм і добром. Тут, між афішами й дитячими малюнками, створили особливе місце — волонтерський пункт «Незламна Петропавлівка». За назвою — ціла історія людської єдності, щоденної праці й безмежної любові до тих, хто нині тримає небо над Україною.
Початок незламності
Коли у лютому 2022 року росія розпочала повномасштабне вторгнення, у Петропавлівці, що на Дніпропетровщині життя зупинилося лише на мить — аби потім початися заново, уже в новому форматі. У будинку культури одразу організували пункт збору гуманітарної допомоги для вимушено переміщених осіб: збирали одяг, речі першої необхідності, посуд, ковдри. Згодом тут почали виготовляти окопні свічки для фронту, а потім — плести маскувальні сітки.
Усім у волонтерському пункті опікується Зоя Корнєва, яка стала душею волонтерського руху селища. Під її керівництвом у залі виросли саморобні стелажі для плетіння сіток, на них натягнуті основи, поруч — рулони тканини, ножиці, коробки з відрізаними стрічками. Люди приходять, аби плести — разом із думками, молитвами, надією.
- Ми стараємося виконувати всі замовлення. Зараз сітки — це життя, це безпека. Погода змінилася, листя опало, треба ховати техніку, бліндажі. Плетемо й дякуємо кожному, хто донатить — бо без людей ми б не змогли купити навіть матеріали. Рулон тканини коштує понад 3 тисячі гривень, основа — 9 тисяч. Ми сплітаємо один рулон тканини за тиждень, — розповідає Зоя Корнєва.
Альона Лебедєва: руки, що тримають фронт
Попри важливість донатів, пані Зоя каже: «Руки тут на вагу золота». І справді — одна з тих рук належить Альоні Лебедєвій, яка з перших днів і до сьогодні невтомно плете сітки у волонтерському пункті. Сітки, «кікімори», технологія плетіння — усе це її заслуга.
- Ми плетемо чергову сітку. Зеленого кольору використовуємо менше, тепер додаємо жовте й коричневе. Плетемо не так щільно, бо сітки потрібні постійно, тож і рук завжди не вистачає. Є постійна команда, але допомога дуже потрібна. Наші сітки відправляються на різні напрямки — Покровський, Харківський, Запорізький. Вони завжди в попиті. А з настанням холодів ще й просять окопні свічки», — розповідає волонтерка.
За словами волонтерки, за тиждень команда може сплести до трьох сіток на день — якщо вистачає людей. Коли ж бракує робочих рук або закінчуються матеріали, процес зупиняється.
- Сітки як завжди потрібні на «вчора». Маємо замовлення — і одразу до роботи. Найбільша, яку ми плели, була 24 на 24 метри. Зазвичай робимо стандартні — 7 на 8 метрів. Ось така, як зараз», — додає Альона.
Нещодавно команда волонтерського пункту поповнилася, цьому тішиться Зоя Корнєва.
- До нас приєдналася ціла сім’я. Спочатку просили нас плести сітки для їхніх синів. Ми дві сплели, але нас, волонтерів, зараз мало: хтось захворів, хтось виїхав, більше немає кому плести. І вони приїхали всією родиною. Ось зараз ми робимо маскувальну сітку на замовлення від волонтера Олександра Бороданьова, і родина також тут з нами. Нас небагато, але ми стараємося замовлення всі виконувати.
Родина, що плете для своїх синів та онуків
Коли ми завітали до волонтерського пункту, працювала ціла родина з села Самарське: тато, мама, дві доньки, бабуся й тітка. Вони приїхали, аби плести сітки — для своїх синів, які нині на фронті, служать операторами БПЛА.
68-річна Тетяна Олексіївна Матвієнко — бабуся, говорить, не зупиняючись руками:
- Онукам треба маскувальна сітка. Немає кому в’язати — ми родиною прийшли. У мене восьмеро онуків і шестеро правнуків. На фронті четверо онуків і син Євгеній. Онуки — Антон, Іван, Олексій і Денис. Спілкуємося, але вони мало що розповідають — кажуть, усе добре. А сітки треба. Я плету не швидко, але треба, бо хто їм допоможе, як не ми. Мені 68 років, хвилююся за всіх, бо вони ж мої рідні. Коли приїжджають, я їм частування готую. А зараз плету для них сітки, донька Олена сказала: «Треба допомогти синам». Значить, треба. Ми зібралися й приїхали.
Поки брати захищають батьківщину — допомагають плести сітки у вільний час сестри Ліля і Вероніка. А ще сестра пані Тетяни — Любов.
Материнська гордість і тривога
Донька Тетяни Олексіївни — Олена Юклинчук-Рибальченко — говорить спокійно, але в кожному слові звучить сила:
- Воюють сини — Іван і Олексій. Замовляли сітку, а тепер ще треба. Ми вирішили всією сім’єю приїхати. Нам сподобалося і ми продовжуємо: ми своїм і не своїм плетемо сітки, бо усі вони наші. Дві сітки вже передали синам, тепер допомагаємо підготувати захист іншим.
Олениним синам: Олексію — 26, Івану — 27 років. На захист країни стали 25 лютого, з перших днів війни. Зараз захищають країну на Лиманському напрямку.
- У перший же день поїхали у військкомат, приїхали й кажуть: «Мамо, збирай нам тормозок — це на два тижні». А я знала: на довше... Не бачились сім місяців. Коли приїхали — худющі… Вони пережили багато: багато побратимів загинуло, пройшли Херсон, Кривий Ріг, Запоріжжя, Бахмут. Старший син має три контузії, лікувався.
Наразі сини працюють з FPV-дронами. Молодший — командир підрозділу, дрони особисто впорядковує, готує їх до бою. Старший — у нього в підпорядкуванні (їздить на позиції, нищить ворожу техніку та піхоту).
За час війни, говорить Олена, сини змінилися, і дім вже там — де війна.
- Кажуть сини: «Ми там удома. Там наш дім, поки йде війна». А коли до нас їдуть — кажуть: «Їдемо до батьків». Нагороди мають — і за визволення міст, і за знищену ворожу техніку. Пишаюся своїми синами, як кожна мати. Командування навіть подяку прислало мені за них — плакала, коли читала. Сини ж навіть коли вдома бувають, нічого не просять, кажуть все є, а от маскувальні сітки — то найкраща підтримка.
Тато, Олександр, додає коротко, але щиро:
- Сини наші герої. Настрій у них бойовий. Ми ними пишаємося. Хочеться, аби війна вже скінчилася і всі повернулися додому. Плетемо сітки, вчимося, чим можемо — допомагаємо. Було б більше людей — усім би хлопцям допомогли.
Ті, хто не можуть стояти осторонь
Серед волонтерів і Ганна Коль із міста Шахтарське. Плете сітки від початку війни.
- Лежала вдома на дивані й думала: ну як так? Треба щось робити! Почала плести маскувальні сітки — спочатку в Шахтарському, а потім переїхала до Петропавлівки, ось тепер плету тут сітки, постійно. Погано тільки, що мало людей долучається. А хлопці просять сітки і влітку, і взимку, треба працювати. Нехай приходять усі охочі плести сітки. Навчимо всіх! Треба — аби швидше закінчилася війна. Нам потрібна Перемога.
У волонтерському пункті панує особлива атмосфера єдності та турботи. Тут щодня працюють учительки, які нині на заслуженому відпочинку. Вони не можуть стояти осторонь — нарізають тканину на стрічки, з яких волонтери плетуть сітки.
Це Ольга Степанівна Бородіна, Наталя Олександрівна Євтушенко, Олена Юріївна Нікітіна, Тетяна Петрівна Василенко — разом вони приходять сюди, як на роботу, відкладаючи домашні справи, бо відчувають: треба допомагати.
- У наш час найголовніше — допомога нашим хлопчикам і дівчаткам, нашим ЗСУ. Зараз вирішується доля нашої країни, доля кожного. Дуже хочеться хоч трішки допомогти нашим воїнам. Хотілося б, щоб ця допомога була від кожного. Ми розуміємо, що люди багато зробили, але нам би дуже хотілося, щоб приєдналося більше молодих земляків — тоді ми зможемо швидше сплести сітки. Погода змінюється, а сіток потрібно багато. Давайте прийдемо і захистимо наших воїнів. Вони захищають нас, а ми — їх. Ми знаємо, як важко і боляче, коли гине цвіт нашої нації. Боляче згадую наших учнів, які загинули... Тому для нас це важливо — допомагати, — говорить Ольга Степанівна Бородіна.
Вузлики віри й любові
У просторому вестибюлі — імпровізована ширма, на якій натягнута основа для сіток. У кутку — нарізані стрічки, їх заздалегідь підготували. Тут постійно чути тиху розмову, сміх, іноді — сльози. А руки безупинно вплітають стручку за стрічкою в майбутню маскувальну сітку. Ходять ті, кому небайдуже.
Часто тут можна побачити маму полеглого захисника Олександра Руденка. Олена втратила сина на війні й вона теж тут — плете сітки. Бо це її спосіб продовжити його справу.
- Ми даємо нашим захисникам не просто сітку — ми даємо їм оберіг, — каже Зоя Корнєва. — Кожен вузлик — це частинка нашої душі. І ми запрошуємо всіх долучатися. Навіть година на день — це велика допомога. Не проходьте повз наш пункт незламності. Разом ми сильні і це робить нас незламними.
Для рідних захисників та інших волонтерів — це не просто плетіння, це важливість підтримати усіх, хто боронить Україну.
- Сестра Алла зателефонувала мені й сказала, що немає людей на плетінні сіток. Ми поговорили з сім’єю: бабуся й тьотя Люба на пенсії на пенсії, городи прибрані, вирішили їхати плести сітки. Бабусям між людей добре. Чи сидіти вдома, то краще добре діло робити. Приїхали півдня попрацювати і легше якось, як ніби я з медалями до дому приходжу. Якось легше, коли не просто чекаєш синів, а плетеш сітки. І колектив мені тут подобається. Усі за одне, як кажуть разом до перемоги, — говорить Олена Юклинчук-Рибальченко.
Куточок вдячності і пам’яті
У волонтерському пункті «Незламна Петропавлівка» є особливе місце, яке місцеві називають куточком вдячності. На одній зі стін, поруч із великим вікном, акуратно розвішані подяки, грамоти та відзнаки — свідчення того, що праця цих людей цінується не лише вдома, а й на передовій.
Тут — листи від військових частин, сертифікати, подяки від командирів і навіть відзнака від редакції сайту «Петропавлівка.City». Волонтери не раз ставали учасниками місцевого конкурсу «Людина року Петропавлівщини», бо їхня діяльність — це щоденна праця заради життя.
Під стіною стоять порожні гільзи, ящики з-під боєприпасів, які військові передають як символ вдячності. На деяких — стрічки та наліпки з підписами підрозділів. Над ними розгорнуто прапор України, списаний побажаннями, підписами й словами вдячності від захисників. Цей прапор — наче жива книга фронтових історій, кожен рядок якої нагадує: усе, що робиться тут, — не марно.
— Коли наші захисники приїжджають у відпустку, вони заходять сюди, залишають свої підписи на прапорі. Пишуть: «Дякуємо за сітки, за тепло, за віру». І ми щоразу розуміємо, що це — найвища подяка, — говорить Зоя Корнєва.
Серед відзнак — чимало подяк за виготовлення маскувальних сіток, серед яких є і рекордна — 20 на 20 метрів. Така сітка колись накривала військову техніку на передовій, і досі її згадують із вдячністю.
Поруч із прапором стоїть іграшкова Мінні Маус — символ дитячої підтримки, яку приносять місцеві школярі. Адже навіть наймолодші жителі громади долучаються до плетіння маскувальних сіток і розуміють: саме тут — тепло, що зігріває наших захисників.
Мить завершення — разом до Перемоги
Робота добігала кінця. Сітка, яку лише починали плели, нарешті була готова. Волонтери, що стояли пліч-о-пліч біля ширми, обережно зняли її з основи. Усі разом — і молоді, і старші — тримали величезне полотно, немов символ спільної сили.
Шурхіт тканини, лагідні усмішки, коротке «Тримай з того боку!» — і вже за кілька хвилин готову сітку скрутили в тугий рулон. Хтось поправив краї, хтось міцно перев’язав стрічкою, а хтось просто погладив долонею щойно сплетене полотно — з тихою гордістю і вдячністю.
Це була не просто робота — це був спільний акт віри, любові та надії. У кожному вузлику — частинка душі тих, хто стоїть за наших воїнів. Сітку акуратно відклали до купи таких же сплетених сіток, аби відправити на фронт, і робота знову продовжилася. Волонтери знову поринули в роботу з думкою, що цей день прожито не дарма.
Плетемо сітки з «Незламною Петропавлівкою»: відеорепортаж
Петропавлівка незламна — бо її люди незламні
Пункт «Незламна Петропавлівка» існує вже понад три роки війни. З його стін вийшли сотні маскувальних сіток, тисячі окопних свічок... Тут шиють навіть адаптивні футболки та спіднє для шпиталів, збирають теплі речі для передової.
- Я дякую усім. хто донатить нам на матеріали для маскувальних сіток, для окопних свічок (їх знову почнемо виготовляти). Бо без вашої підтримки, ми б тут не працювали. Ми починали з гуманітарного пункту, а стали — пунктом незламності. Ми робимо те, що потрібно. І будемо робити, доки є потреба. Бо це наш фронт, — каже Зоя Корнєва.
У кожному вузлику — віра, у кожній сітці — захист, у кожній людині, що приходить сюди, — частинка великої любові до України. Поки в Петропавлівці плетуть сітки, можна бути певним: наш тил — надійний. Аби робота волонтерів не зупинялася, допомагайте хто чим може: своїми руками і донатами, бо без вас цієї допомоги не було б.
Донати на матеріали для маскувальних сіток можна переказати на карту:
4149 5001 1064 8444
