Тетяна Чернокнижна, с. Миколаївка: "Мріяла про музичну освіту. Самотужки освоїла акордеон, баян і трубу-альт"
У музику була закохана з дитинства. Відвідування Будинку культури було святом для мене. Відкриваються куліси – і на сцені хор! Аж дух захоплювало, коли я в дитинстві чекала виступу хорового колективу. Пам’ятаю те особливе почуття очікування, коли в залі збиралися люди, розсідалися, з нетерпінням чекали початку дійства. Я так мріяла про те, щоб бути там, на сцені.
У 5-му класі я вже точно знала, що хочу працювати в клубі. У мене був брат Іван Ковальов, він добре грав на гармошці і голос у нього був хороший. Коли будувався новий клуб, я приходила до своєї тьоті Марії Колодяжної, яка працювала штукатуром і спостерігала за її роботою. Пам’ятаю, як було відкриття нового клубу.
Вирішила я вступати після школи в училище. І злякалась! Побачила інших абітурієнтів з нотами, серйозними музичними інструментами. Розгубилася, та й завалила екзамени. Вивчилася на швачку. Працювала. Вийшла заміж. А мрія грати на музичних інструментах не полишала. Чоловік Валентин Григорович, гармоніст, знав про мої бажання. Ось одного разу він і приніс додому акордеон.
Почала вчитися. У той час перейшла працювати нянею у дитячий садок. Важко було з музичними керівниками. Завжди їх не вистачало. Лише на свята могли запросити музиканта. Почала я підігрувати під час репетицій музичних номерів. А потім був відкритий захід для працівників садків району. А керівник делегації й запитує: а хто у вас акомпаніатор, а вихователь їй відповідає: наша няня.
Вони здивувалися й запропонували: переходь працювати музруком. Почали мене вмовляти. З того дня я пропрацювала 25 років музичним керівником в садочку. Купили мені в садок баян. Я думала, що не зможу, - та все ж навчилася грати й на баяні.
Продовжувала працювати нянею й проводила музичні заняття для діток. Діти дуже любили співати, танцювати й просто дивитися. Бувало, ще прибираю, а діти смикають за поли халату: "Ходімо співати!".
Приємно працювати з дітками, бачити, як їм подобається розучувати нові пісні.
Дуже раділа, коли мене запросили співати в хор. Завідувала тоді Будинком культури Любов Григорівна Рибалко, художнім керівником працювала Пашук Валентина. Акомпаніаторами були Валерій Єрмаков, Євгеній Марков.
Спогади про наш хор оповиті таким душевним теплом! Це неймовірні почуття, коли звучить хорова пісня, і твій голос вливається в один єдиний потік. Чи може бути щось гарніше за хоровий спів. Це єднає, це підносить душу до неба.
Зараз я співаю в вокальному колективі "Горлиця". Наш художній керівник Оксана Конюшенко теж мріє створити хоровий колектив, і ми цього хочемо також
Співаю я і в церковному хорі, дуже люблю церковний спів. Це надзвичайний стан душі, коли співаєш у церкві.
Мою любов до пісні перейняли мої онучки – а їх у мене четверо. Донька Юля працює в школі і теж грає на музичних інструментах. Хочу, щоб у них ця любов лишилася на все життя. Мені вона допомагала долати буденні клопоти й життєві негаразди.
Про що з дитинства мріялося – те і здійснилося. Дякую Богу і долі.
