На щиті: знову таку сумну звістку має Брагинівська громада, знову біль і сльози дружини, матері, рідних… Загинув захисник України Юдін Едуард. Він був світлою людиною, дуже любив родину та свій край. Майже рік на війні він був водієм, а потім прийняв рішення служити в штурмовій бригаді, бо вважав, що замало робить для Перемоги… Сьогодні, 12 квітня, краяни прощалися з сином, чоловіком, татком, побратимом, земляком…
Мав два рідних села: Осадче та Хороше…
Едуард народився 8 серпня 1986 року в селі Осадче. Навчався в місцевій Осадченській середній школі. Після закінчення школи, з 2004 по 2006 рік навчався в Дніпропетровському технікумі, де здобув спеціальність електромонтера. Працювати за спеціальністю Едуарду одразу не довелося, бо у свої 20 років став на військову службу в Десні, навчався на танкіста. Служба швидко промайнула і Едуард повернувся до звичного життя. Зупинився в Дніпрі, там влаштувався водієм у приватне підприємство.
2015 року у Дніпрі зустрів свою долю. Її звали Ельвіра і знайома була йому дівчина ще зі шкільної парти. Потім доля їх розлучила, а через роки знову поєднала. Едуард та Ельвіра одружилися, згуляли весілля з усіма традиціями та білою пишною сукнею. Жити молода пара вирішила в рідному селі Осадче, куди й переїхали. Едуард влаштувався працював водієм у ТОВ «Еліта». Через два роки переїхали молода родина переїхала в село Хороше, до рідного села Ельвіри. Чоловік продовжував працювати водієм у товаристві. Дуже любив свою дружину, а від того кохання завилося двоє синочків – Роман та Ярослав. Зараз Роману 7 років, він пішов до першого класу, молодшому Ярославу – 5 років. Родина мала все для власного щастя: будинок, двох діток, роботу, друзів. Було все, допоки не прийшла велика війна…
Призвали в перші дні великої війни…
1 березня 2022 року Едуард був призваний на війну. Досвід водія одразу визначив, де буде захисник нести службу. Едуард потрапив у 783 спеціальний полк охорони. Він був водієм та мав свої завдання. Едуарду одразу присвоїли позивний Снікерс, бо дуже полюбляв ці шоколадки.
Едуарду здавалося, що він замало робить для перемоги, тож прийняв рішення стати до лав штурмової бригади. Після навчання, Едуард став стрільцем-сапером в окремій штурмовій роті військової частини Т0920.
За рік війни Едуард вдома був зо п’яти разів. Недовгі візити до рідних. А потім цілих дев’ять днів дали. 1-2 квітня Едуард та Ельвіра знову зустрілися. Він був на навчанні в Новомосковську, готувався до служби в штурмовій бригаді, а Еля їздила його відвідати. Це було останнє побачення…
Він говорив, що має бути на війні…
Не стало Едуарда 7 квітня на Донеччині, село Храмове. Це було перше бойове завдання, згодом рідним повідомлять, що захисник загинув під час виконання бойової служби від мінометних уламкових поранень. Під час бою десять захисників поранило, один загинув – це був Едуард.
- Останній розмова з Едуардом була 6 березня: він поговорив, а потім сказав, що буде лягати відпочивати. Більше на зв'язок не вийшов… Нічого не став повідомлять, хоча обіцяв сказати, коли він буде виходити на позиції. Беріг нас. Уже з вечора 6 квітня вже не було з ним зв’язку. 7 квітня ми почали телефонувати його побратимам і нам повідомили, що вже немає нашого Едуарда. Сказали, що був мінометний обстріл: 10 солдат поранених, один загиблий і це наш Едуард. Була вибухова хвиля, уламки уразили життєво важливі органи... – згадують рідні.
Напевно щось відчував Едуард. Рідним постійно говорив, що йому треба на війну. Останнім часом був дуже спокійний, про себе не хвилювався.
- Говорив нам: «Я поїду і дуже скоро повернуся до дому, все дуже швидко закінчиться. Тільки вірте в мене і чекайте. Усе буде добре. Головне, щоб зі мною не трапилося, не знімайте обручку з пальця, вона для мене навічно», - розповідають рідні.
Утратила любого чоловіка й стала молодою вдовою Ельвіра, не мають тепер татка синочки Роман і Ярослав. А хлопчики й досі чекають свого татка-героя вдома.
- Татка Рома і Ярослав дуже любили, він для них був Героєм. Удома хлопці вдягали плямистий одяг, як татко. Звикли, що татко щоденно телефонує, а зараз телефон мовчить. Синочки запитують: «Мам, чому татко не телефонує, чому телефон недоступний, я хочу його почути. Може татко захворів і йому ліки треба». Про загибель татка вони не знають, - говорять рідні.
Прощання з Героєм
Прощання з Героєм захисником України Едуардом Юдіним відбулося 12 квітня. Зустрічали захисника у селі Хороше, люди вишикувалися живим коридором, з квітами та державними прапорами. Попрощалися вдома, де він проживав зі своєю родиною. Поховали Едуарда на кладовищі в рідному селі Осадче, як він того й хотів.
Траурний мітинг на честь загиблого захисника прощальною промовою розпочав Василь Сінгур, голова Брагинівської громади.
- Сьогодні ми прийшли провести в останню путь Юдіна Едуарда Васильовича, який віддав своє життя за наш спокій. Едуард виріс гідним чоловіком, закінчив школу, відслужив у армії, у мирному житті працював водієм. У нього є мати, дружина та двоє маленьких синів і саме заради їх захисту він пішов на війну... Сьогодні хочеться вити від болю за наших захисників… У нашу громаду не вперше прийшло таке велике горе, ми втрачаємо наших кращих героїв. Усе село сьогодні зібралося, щоб віддати шану нашому земляку та односельцю Юдіну Едуарду. Навіть дідусі та бабусі стали навколішки перед дитиною та прихилили коліна, як вдячність, що можуть спокійно спати. Вічна та світла пам'ять герою України. Я дякую кожному захиснику за наше життя, ми не чуємо звуки вибухів і це завдяки вам.
З прощальною промовою до рідних захисника звернувся і представник військової частини.
- Едуард Васильович запам’ятався частині, як гарна людина та надійний військовослужбовець. Кожен з нас має пам’ятати, що він віддав своє життя за свободу і незалежність нашої держави. Війна забирає кращих…
Майже рік Едуард служив у 783 спеціальному полку охорони. Побратими дуже поважали Едуарда, на поховання приїхали цілою командою, лише на день їх відпустили зі служби, аби попрощатися із побратимом. Своїми спогадами про Едуарда поділився з нами Завалипіч Віктор Володимирович, лейтенант, командир 4-го взводу 2-ої роти 3-го батальйону військової частини Т0920, 783-го полку охорони.
- Уперше з Едуардом ми зустрілися на плацу, нас тоді збирали в екстрених ситуаціях, ще були перші дні великої війни. Я тоді був 21-річним молодим командиром, мені підпорядковувалось 26 чоловік, яких мені потрібно було везти на війну і я розумів, як це тяжко. Ми тоді навіть не знали, що нас чекає далі і у яку частину нас відправлять. Пам’ятаю, як після зборів ми пішли у їдальню і там у якусь мить чую, що хтось вигукує: «О, знову млинці!» Це був Едуард. Я ще тоді йому сказав: «Друже, вони тобі ще набриднуть», а він відповів: «Та ні, це ж млинці». Тоді ми познайомились з ним, а потім разом служили. Едуард за час війни був у різних місцях, зокрема і на посту у Барвінкове. Наш полк охоронний і нашим завданням було охороняти стратегічно важливі об’єкти, а Едуард був нашим водієм. Він був дійсно першокласним водієм, останній час возив нас на об’єкти охорони. Нещодавно захотів перейти до штурмової бригади. Мені так хотілось його відмовити, адже він водій з великим досвідом, але я знав, якщо Едик прийняв таке рішення, він від нього не відмовиться. Вони з побратимом разом навчалися та пішли служити у штурмову бригаду. У моїй пам’яті Едик залишився світлою та наполегливою людиною. Він наполягав на будь-якому своєму рішенні, робив усе по-своєму, але вмів визнавати, якщо був неправий. Назавжди у спогадах залишаться миті, коли ми хоч трохи намагалися відволіктися від війни та побути дітьми навіть там, де пекло. Останнього разу Едик з побратимом жартома боролися зі мною, так намагалися підіймати собі настрій, не завжди сумувати, - говорить командир Віктор Завалипіч.
На кладовище в Осадче прийшло багато людей. Віддати шану прийшли люди з якими Едуард жив, працював, служив. Три салютні постріли в небо сповістили край про втрату одного з кращих синів України.
Вічна пам’ять Герою України Едуарду Юдіну!
Як прощалися із Едуардом Юдіним дивіться у відео:
