Мати Ірина зустріла сина Олексія на "нулі" напередодні Нового року. Побачила автомобіль, що саме вивозив пораненого бійця з поля бою. Водія впізнала по очах: “Син!” Серце билося так швидко, а сама щосили бігла слідом за автівкою. Але обійняти змогла сина лише тоді, коли Олексій передав пораненого бійця медикам. Отоді вже мама обіймала свого сина-Героя, свого улюбленця Льошу... То була остання зустріч матері з сином, були останні теплі обійми, бо в перший день нового року мама Іра отримала страшну звістку — Олексій загинув...
Сьогодні, 7 січня, жителі Петропавлівки прощаються із захисником України Олексієм Ігоровичем Колясою.
До Збройних Сил хлопець пішов ще 2014 року. 25 лютого 2022 року Олексій Коляса був призваний на захист України знову. Він був солдатом-розвідником 2-го розвідувального відділення розвідувального взводу. Загинув 1 січня 2023 року під час виконання бойового завдання поблизу Бахмуту на Донеччині. У Олексія лишилося двоє дітей – Матвій (7 років) та Мирослава – 3 роки.
З багатодітної родини
Олексій народився, ріс у багатодітній родині: був другим - 1994 року, уже мав старшого брата Ігоря, а потім батьки подарували молодших — брата Івана, сестру Альону та брата Богдана.
Навчався Олексій у Петропавлівському ліцеї №1, після якого закінчив Петропавлівське професійно-технічне училище, освоїв професію тракториста-комбайнера. Невдовзі зустрів і свою суджену Майю, з гарною дівчиною познайомив Олексія товариш. Майя згодилася стала дружиною Олексія. І Бог подарував подружжю двох чудових діток — Матвія (зараз йому вже майже 8 років) та Мирославу (зараз їй три рочки).
- 9 серпня було весілля сина Олексія та Майї, уже 9 років минуло від того часу. Як зараз пам’ятаю, на весіллі в Льоші були військові, тоді вже в країні йшла війна. Льоша потоваришував із хлопцями, а згодом прийняв рішення йти захищати Батьківщину, - згадує мама Ірина Коляса.
З 2014 року захищає Україну
У молодого подружжя вже народився синок Матвій, як Олексій підписав контракт на військову службу.
Боєць захищав Маріуполь, у боях під Лебединським був важко поранений та тяжко переживав втрату своїх побратимів. Після реабілітації Олексій пішов працювати на шахту — працював підземним електрослюсарем на водовідведенні.
Почалося повномасштабне вторгнення, і Олексій знову став у військовий стрій. Виїхав із останньої зміни в шахті й одразу пішов служити.
- Херсон, Маріуполь, Бахмут... Там, де найгарячіше, там мій Льоша. Під Херсоном він урятував побратима з позивним Кіпіш, зараз, на жаль, хлопець вважається безвісти зниклим. Там же Льоша отримав дуже серйозне поранення. Коли побачила сина, в якого голова через осколкове поранення ледь тримається на плечах, була шокована. Але щойно лікарі “підлатали” Льошу, як він знову відправився на війну, - згадує мама Ірина.
Олексій отримав важке поранення. Під час бою уламки снаряду глибоко вп'ялися йому до шиї та передпліччя. Не зважаючи на те, що сам ледь не втратив голову, Олексій виніс з-під куль товариша, якому розбило уламками дві ноги. Солдат проходив реабілітацію, тому й серце, і душа, і думки Ірини були поруч із сином. Він для неї - Герой, сміливий, мужній, сильний.
Зараз уже можна про це говорити: Олексій був розвідником, мав спеціальний сертифікат, бо пройшов навчання у військах НАТО. Через великі обов’язки та секретність військових дій Олексій рідко бував удома. Він і сам несамовито рвався виконувати будь-які поставленні завдання.
Остання зустріч матері з сином
Про останню зустріч із сином мама Ірина щемно згадує.
- Це мені Бог так дав, щоб я побачилася востаннє із сином. Непросто було мені отримати статус волонтерки. Це все заради цієї поїздки, щоб я могла побачити сина Олексія. При зустрічі він був дуже сумний, бо багато побратимів загинули в бою. Я зустріла його, коли автомобіль вивозив 300-сотого. Олексій був у камуфляжі, видно було лише очі, по яких я його й упізнала. Маму не надуриш, - розповідає Ірина Коляса.
Чергове військове завдання для Олексія стало фатальним. Він вивозив пораненого з поля бою, їх “накрили” постріли з бойових Турів.
- Це було пряме влучання в автомобіль сина. Зазвичай Тури застосовують проти танків, а тут легковий автомобіль знищили. Олексій саме вивозив пораненого побратима. Знаю, що він із села Миколаївка, Новомосковського району. Вони обоє загинули, - розповідає Ірина.
60 бригада 97-го батальйону відтепер для Ірини найрідніша, бо вона сама собі дала слово допомагати хлопцям, як рідним синам.
- Тепер 60 бригада — це мій син, ними опікуватимусь, бо моя душа там. Їх лишилося зовсім мало. Але вони всі молодці, спілкуються зі мною, як із матір’ю. На поховання хлопців не відпустили, обстановка не дозволяє. Але чекаю на них найближчим часом, вони прибудуть вшанувати Льошу, - зізнається Ірина.
Про Олексія всі відгукуються лише з хорошого боку
- Я отримала такий приємний відгук про сина від зовсім незнайомих мені людей, що не могла без сліз його читати, - говорить мама Ірина Коляса.
“Ірина, здрастуйте. Наша сім'я хоче висловити Вам глибоке співчуття з приводу загибелі Льоші. Ми його знали та допомагали хлопцям, чим могли, поки вони були біля нас за Оріховим. Ви - мужня жінка, виховали справжнього чоловіка та героя”.
- Писала мені Надія Малинкіна. І ми з нею поговорили по телефону, вона розповіла, що, коли Льоша був у Комишувасі, вони допомагали йому та його побратимам. Сама жінка зараз - біженка. Надія сказала мені, що такої доброї й порядної людини, як Олексій, ще не зустрічала, - розповідає мама Ірина Коляса.
Для Ірина Олексій був улюбленою дитиною.
- Любимчик, він був для мене любимчик. Наскільки серйозний та цілеспрямований. Він просто спішив жити. Завжди все швидко робив. У нього в руках усе “горіло”. Він усе вмів. Їсти зварити — будь-ласка, пальчики облизати можна, настільки все смачно. Попрати, поприбирати, полагодити, на городі попоратися... Він умів усе й робив це із задоволенням. Ми з ним схожі характером. Такий же впертий був, як і я. Остання зустріч була й для сина несподіванкою, бо не очікував, що мати поїде на фронт і доїде аж до нього, - згадує Ірина Коляса.
За роки війни Олексій здобув бойові нагороди, одна з них "За захист Маріуполя". Ще одну нагороду вручав особисто президент України Петро Порошенко. Представлений Олексій ще до однієї нагороди, але то вже буде пам’ятна для його родини...
Шана Герою Олексію Колясі
Сьогодні, 7 січня, зима вступила в свої права та вдарила сильним морозцем, але Олексія прийшли провести в останню путь багато односельців.
- Трішки знав Олексія, може не так гарно, як інші побратими, але ми разом були в 97-му батальйоні. Про загибель дізнався одразу. Ми стояли за Бахмутом на Сіверському каналі. Олексій їхав за пораненим бійцем, коли їх розбомбили з Турів: три машини — три попадання. На полях бою дуже багато лишилося наших хлопців, ми вже не маємо батальйону... А про Олексія побратими відгукуються як про класного бійця, рвався в бій, вивозив із пекла наших поранених побратимів. Він не боявся їхати, навіть під обстрілами РПС, завжди їхав на завдання. Маю один день відпустки, маю змогу попрощатися, а далі - на війну: нам ще треба помститися за побратима, - говорить Віталій Козуб, військовий 60 бригади, 97 батальйону, 5 роти, 2 взводу.
Віталій Козуб
Від самого в'їзду в селище й до домівки Героя жителі краю зустрічали Олексія навколішки, віддаючи данину пам'яті Герою України за мужність і захист Батьківщини.
Траурний кортеж із державними прапорами проїхав головними вулицями селища. Односельці стояли на колінах, люди плакали, дорослі та молодь... “Гине цвіт нації” — кажуть односельці. Гинуть хлопці, щоб врятувати українську націю! Не забуваймо цього ніколи!
Ушанували Героя побратими 60 бригади 97-го батальйону, 6 роти. Захисники передали червоно-чорний прапор.
Вшанували Героя хвилиною мовчання. Пролунали три постріли в небо на честь Олексія Коляси.
Вічна пам’ять Герою Олексію Колясі!
Зворушливі світлини, як односельці прощаються з Олексієм.
Як проводили в останній путь Олексія Колясу можно подивитись у нашому відео:
