Сергій Міхеєв із позивним Міхей - солдат 93-ї бригади. Захисник родом із Верхньодніпровського району, що на Дніпропетровщині. Зараз перебуває на реабілітації після важкого поранення. Сергій отримав чисельні поранення в боях під Соледаром: у його окоп прилетіла міна. Пораненого бійця доставили в Бахмут, де йому трішки «підшили» рани, ноги та обличчя, потім у Львів, тут уже оперували ноги. На реабілітацію Сергій потрапив до Трускавця, а зараз він вдома. Ходить вже власними ногами, щоправда ще за допомогою палиці. І жартує: «Копита мої на місці, просто поранені трішки».
Від дня поранення Сергія пройшло трохи більше 40 днів. І наше знайомство, і розмова із захисником не випадкові. У той день, коли Міхей був поранений, ще один його побратим потрапив до лікарні, а двоє солдат загинули на його очах. Серед загиблих наш односелець Євген Комаров. Вони були знайомі лише одну добу, спогадами про знайомство з Євгенієм та його останній день життя ділиться з нами Сергій Міхеєв.
Ми познайомилися із Женьою в день його загибелі. Знали один одного рівно одну добу. Ми з різних рот, у той день була ротація: наша рота виходила з позицій, а рота Євгенія заступала. Нашим завданням було ознайомити хлопців із новими для них позиціями. Обхід ми робили вчотирьох: я з побратимом Сашком і Євгеній з побратимом Сашком. З Євгеном ми залізли в один окоп, два Сашка - у інший. Поки обходили позиції, Женя багато про себе розповів, говіркий хлопець. Повідомив, що одружився в серпні цього року, до цього проживали в громадянському шлюбі, має двох дітей. Постійно жартував, це в нього гарно виходило.
Під час обходу в сусідній окоп прилетіла міна. Тяжко поранило Сашка. Женя – медик-санітар, тож швидко кинулися на порятунок солдата. Женя з рюкзака дістав ноші, ми дістали пораненого та винесли його з поля бою. На жаль, потім дізналися, що солдат дорогою до лікарні помер. А потім, уже втрьох перебралися в один окоп. Тряслися руки, пам’ятаю, як зараз, а Женя жартував, намагався нас підбадьорити, навіть посміявся: «Сергій, у мене 120 кілограмів ваги, якщо мене привалить, ви ж мене й з окопу не винесете». Посміялися, що на такому адреналіні вага не відчувається. І в цей момент - свист і попадання в наш окоп…
Коли прийшов до тями, зліва поранений кричав мій побратим Сашко. Я був у крові, не одразу втямив, що поранений: найбільше мені перебило ноги й постраждало обличчя. Нас потріпало із Сашком добре. А потім я направо глянув, а там тиша… Думаю, Женя навіть не зрозумів, що з ним сталося, він загинув миттєво: уламок міни потрапив йому в потилицю, і ще інші чисельні рани по всьому тілу… Я розумів тоді, що Жені більше немає.
Уже перебуваючи на лікуванні, я побачив на сторінці «Степової зорі» допис про Євгенія та його поховання. Знову згадав, як ми знайомилися, як він показував свої весільні фотознімки, де він щасливий, обіймає дружину. Згадав, як Женя розповідав, що, коли йшов на війну, військовому комісару навіть пригрозив, щоби той відправив його воювати. У нього взагалі-то «бронь» була, він міг би лишитися вдома, працювати, але він пішов захищати Батьківщину.
Якось вловив себе на думці, що Женя був гарним хлопцем, бо лише за добу знайомства я стільки про нього дізнався. Патріотизму йому вистачало, він ненавидів російських окупантів. Коли стояли вночі, Женя зняв шолом і каже: «Сергій, дивись, якщо отаке точнісіньке лице побачиш по той бік, бий без розмов - у мене двоюрідний брат, як моя копія, тільки він на тій стороні воює».
А ще Женя не палив, коли йому запропонували покурити, він діставав із кишені смажене кабачкове та соняшникове насіння й казав: «Я не курю, ось моя пристрасть». Він лузав насіння, а всі посміхалися.
Хотів розповісти про нього ці спогади, щоби вони не лишилися тільки в моїй пам’яті. Він був класним хлопцем, добрим і веселим. Нехай усі його таким пам’ятають і не забувають.
Євген був стрільцем-санітаром 2-го стрілецького відділення, 2-го стрілецького взводу, 1-ї стрілецької роти, 1-го стрілецького батальйону в 93-й бригаді (ВЧ — А1302). Воював на Харківському напрямку, згодом під Бахмутом. 8 жовтня Євген Комаров загинув під Соледаром.
Минає 40-й день, як Євгена з нами немає. Світла пам'ять Герою!
