Він пішов захищати країну заради майбутнього своєї родини, але загинув від рук російського загарбника так і не побачивши ще раз своїх рідних поряд. На фронті загинув наш земляк Віталій Вишня Миколайович з Миколаївської громади. Сьогодні, 29 листопада, з Віталієм прощалися рідні, односельці, побратими, друзі.
Віталій народився 20 червня 1990 року у селі Мар’їна Роща. Дитинство та шкільні роки хлопця пройшли в рідному селі. Після школи Віталій пішов працювати на шахту «Дніпровська» та створив свою родину. Одружився він з коханою Марією та Бог подарував їм велике щастя - донечку Євгенію, яка вже 7 рочків тішить батьків.
Пропрацювавши деякий час на шахті Віталій через стан здоров’я був вимушений покинути свою працю та перейшов працювати у ТОВ «Весна». Тільки чоловік почав пристосовуватись до нової праці, як почалась повномасштабна війна.
- Почалась війна й Віталічка прийняв рішення відправити Машу з Женьою у Німеччину, щоб уберегти їх від окупантів та бути спокійним за їх життя, - розповідає тітка захисника, Валентина Скарбо.
Найрідніші були за кордон, тож Віталій вирішив, що піде захищати країну від російського загарбника.
З 5 березня 2022 року чоловік був мобілізований до ЗСУ. Служив Віталій стрільцем та мав звання солдата у відділенні вогневого ураження першого штурмового взводу штурмової роти.
На початку вересня Віталій повідомив родині, що вони йдуть у наступ, тому деякий час буде без зв’язку. З 23 вересня захисник перестав відповідати на дзвінки рідних….
- Він казав йдемо у наступ, буду без зв’язку, не турбуйтеся, але минуло вже багато часу, а новин від Віталія ми так і не отримували, - розповідає Валентина Скарбо.
Минуло ще два тижні, настав жовтень і пані Валентина вирішила сама ще раз зателефонувати до племінника й одразу отримала відповідь, але не від Віталія.
- Уже не змогла чекати, душа боліла за нього... Телефоную Віталію й слухавку беруть, зраділа, питаю: «Віталій, як справи», а мені відповідають російською: «Я не Виталик, я русский. Твой Виталик убит, я его убил». І кинув слухавку. Я злякалась, не знала що робити. Зібрала всю родину та вирішили знову зетелефонувати, а знову відповідає руський: «Мать не задалбуй меня, я же сказал твоего Виталика уже нет», - згадує тітка загиблого Валентина.
Тоді родина почала розшукувати Віталія, звертатися до волонтерів та військкомату за допомогою. Почалася довга процедура. Знайшли тіло, батьки зробили ДНК-тест у Павлограді для скорішого пошуку та упізнання сина та чекали результати.
І ось вже три тижні, як батьки дізналися страшну правду, яку так боялися почути. Результати ДНК-тесту дали відповідь та допомогли опізнати Віталія. Родині офіційно повідомили, що їх син віддав своє життя при захисті Батьківщини.
- Не можемо у це повірити та не знаємо як пережити наше страшне горе. Так любив свою дружину та донечку. Він був дуже спокійний та працьовитий. Любив батьків дружини, вони його сином називали. Віталічка наш був золота дитина, - говорить пані Валентина.
25 вересня 2022 року герой загинув поблизу КПВВ Майорське на Донеччині від отриманих поранень несумісних із життям під час атаки на бойову позицію.
- Старший брат Віталія дізнавшись про загибель рідного брата повернувся додому з Польщі та одразу пішов у військкомат. Сергій вирішив, що має бути на варті Батьківщини і наразі вже знаходиться на навчаннях та готується до захисту країни, - розповідає пані Валентина.
Сьогодні, 29 листопада, полеглого захисника провели в останній путь на його Батьківщині, поховали у селі Мар’їна Роща. Зустрічали героя земляки живим коридором з квітами й прапорами України.
Попрощатися з захисником Віталієм прийшли найрідніші люди, друзі, односельці та побратими, з якими чоловік пліч-о-пліч боронив нашу країну.
- Віталій Вишня хоробрий воїн. Перша наша зустріч з ним була у військовій частині, коли я взяв командування. Пам’ятаю його перші військові здібності на перших навчаннях. Він один зі взводу, хто на полігоні вибив мішень усю в десяточку. Мав показові здібності зі стрільби. Коли був на позиціях він гідно давав відсіч нелюдам, які прийшли на нашу землю. Він був відповідальною, ввічливою та порядною людиною. Зі всіма побратимами знаходив спільну мову. Людина, яка за покликом серця та душі пішов захищати свій народ, свою землю. Він добровільно прийняв рішення йти у штурмову бригаду. Був на Донецьку напрямку в найгарячіших точках. Віталій - велика втрата і для своїх рідних, і для нас, побратимів. Вічна пам'ять захиснику, - говорить лейтенант Головко Володимир Валерійович, командир 5-го взводу.
Лейтенант Головко Володимир Валерійович, командир 5-го взводу
Поховали Віталія Вишню поряд з дідусем та бабусею на його рідній Батьківщині, за яку він віддав своє життя.
Вічна пам'ять захиснику України!
Герої не вмирають!
Як прощалися із захисником Віталієм дивіться на наших фото та відео:
