Він був найкращим чоловіком, люблячим батьком, турботливим дідусем та справжнім патріотом своєї Батьківщини… Кривава війна знову забрала в нас ще одного нашого захисника.. На варті України, у боротьбі з російським агресором загинув житель с. Миколаївка Володимир Володимирович Зелененко. Спогадами про щасливе подружнє життя ділиться дружина Героя, Світлана Зелененко.
Зелененко Володимир народився 6 грудня 1966 року у місті Першотравенськ. Все життя чоловік мріяв жити у власному будинку, тому вже з коханою Світланою вирішили придбати будинок у с. Миколаївка.
За 35 років подружнього життя Володимир зі Світланою мають доньку Сніжану та маленьку онучку Вікторію 8 років.
У вільний час вдома займався садівництво, мав чоловік свою улюблену справу та був великим виноградарем.
- У чоловіка гарний засаджений сад, багато різних сортів винограду, це була його душа, - розповідає дружина,Світлана Іванівна.
У мирний час Володимир працював на шахті. 10 років чоловік відпрацював на шахті «Ювілейна», ще 2 роки на «Сташкова», але почалась війна…
Захищати країну Володимир прагнув йти ще у 2014 році, але донька не відпускала батька.
- Донька була дуже проти, в нас тоді тільки народилась наша Віка, хотіла, щоб дідусь був поряд з онучкою. Він дуже був турботливий дідусь, виростив її на руках, - згадує дружина.
Як тільки маленькій онучці виповнилось 4 роки, Володимир пішов в АТО добровольцем, вважав, що він має бути на захисті України від російського загарбника. 28 травня 2019 року чоловік був призваний за контрактом на варту Батьківщини.
- Свої перші 8 місяців на фронті чоловік в Луганській області, потім їх відправили на Донеччину. У грудні 2021 він повернувся додому, як почалась ця клята війна, - зі сльозами говорить пані Світлана.
З початку повномасштабного вторгнення Володимир знову вернувся до захисту країни.
Служив захисник у 93-й бригаді Холодний Яр. Володимир Зелененко був командир відділення кулеметного взводу 2-го механізованого батальйону , військової частина А1302. Захисник мав звання солдата.
Ще у молодості Володимир служив в армії при СРСР у пограничних військах, тому мав велику військову підготовку та знання.
- Він нам завжди говорив, що зможе вивести хлопців навіть з оточення. У підпорядкуванні чоловіка було до 10 солдатів. За 9 місяців у їх бригаді жодного загиблого, він усіх виводив з під обстрілів, - розповідає дружина Володимира.
24 лютого наш земляк застав у Тростянцях, звідки бригаду відправили у Балаклею та Ізюм. Пройшовши гарячі точки на фронті та звільнивши Ізюм захисники поїхали на оборону Бахмута… Дружина зізнається, що про війну чоловік майже не розповідав, в нього завжди все було добре. Навіть коли був вдома кілька днів, все одно рвався на фронт до хлопців, казав, що повинен там бути та знищувати орків.
- Завжди сміявся та жартував. Допомоги попросив тільки один раз ще на початку війни, у березні 2022 року, тоді ми зрозуміли, що їм там дійсно важко. Вони тоді стояли на першій лінії, то була тільки мить побачитись під час тиші на фронті. Зібрали усе необхідне, їжу, ліки, засоби гігієни та самі родиною поїхали. Ніколи не забуду, як хлопці тішились як діти нашій допомозі. Зі сльозами на очах наші захисники їли хліб… - згадує Світлана Іванівна.
Війна продовжувалась, з часом логістика була налагоджена, волонтери постійно допомагали нашим захисникам, тому вони на фронті були забезпечені усім необхідним.
- Вдома бував кожні кілька місяців, завжди були раді хоч на добу побачити його поряд. Чоловік завжди казав: «Ми тримаємо оборону, щоб вони не йшли далі, ворогів потрібно тільки знищувати, щоб у майбутньому спокійно бути поряд з рідними», - зі сльозами говорить дружина Героя України.
Донька Сніжана з онучкою Вікою та чоловіком Артуром до початку повномасштабного вторгнення мешкали у Запоріжжі, але через російську агресію були вимушені виїхати за кордон до Норвегії.
- Чоловік дуже сумував за онучкою, а вона знала, що дідусь її захищає, дуже його любила та пишалась своїм Героєм. Він з дитинства був її захисником і залишиться їм назавжди, - розповідає Світлана Іванівна.
Останні три місяці Володимир з хлопцями тримали оборону під Бахмутом та захищали нашу країну від росії. Останній раз з рідними чоловік спілкувався 13 листопада…
- Я й досі пам’ятаю його останній дзвінок, кудись поспішав, мабуть біг на завдання, тому ми мало поговорили. Сказав, що поки дзвонити не буде. Останній час за нього мені писав командир, тільки кілька слів у повідомленні «У Вови все добре»… Як завжди написав у неділю, а в понеділок 18:30 нам повідомили страшну звістку… Вови більше немає…
21 листопада до родини Зелененко прийшла страшна звістка, на варті України під час бойових дій на Бахмутському напрямку загинув справжній патріот та Герой України Володимир Зелененко.
- Усіх вчив, був великим командиром для своїй бригади, врятував багато хлопців, а сам загинув, - з біллю у голосі говорить дружина полеглого захисника.
Виноград залишився без господаря, родина залишалась без люблячого чоловіка, батька та дідуся, Україна залишилась без мужнього захисника…
- Він завжди казав: «Я ціную життя і знаю до чого мені жити». Ми будемо продовжувати улюблену справу нашого Володимира, слідкувати за садом, ростити онучку та жити заради пам’яті нашого Героя. Жити треба, він поклав своє життя заради нашого майбутнього, - говорить пані Світлана.
Ми пишаємося нашими мужніми та сміливим захисниками. Боляче отримувати страшні звістки з фронту, чути сльози рідних, але війна триває…
Вони закривають наші життя своїм тілом. Цінуємо їх героїзм та вдячні кожному ранку, адже саме завдяки їм ми прокидаємось у тиші.
Вічна пам’ять захиснику України Володимиру Зелененко! Герої не вмирають, вони залишаються в пам’яті кожного з нас!
Поховання загиблого Героя відбудеться 27.11.22 за адресою: с. Миколаївка, вул. Широка (біля церкви).
