Миколаївська громада знову у жалобі. Війна забрала ще одне молоде життя — за Україну загинув житель села Петрівка Ханейчук Владислав Євгенович.
Владислав народився 9 січня 1998 року. Навчався у Петрівській школі, працював на шахті «Степова». Звичайний хлопець із великими мріями — жити на своїй землі, створити міцну родину, працювати, радіти кожному дню.
22 липня 2022 року Владислав вирішив стати до лав Збройних Сил України, не вагаючись обравши шлях захисника. На війні був командиром екіпажу безпілотних авіаційних комплексів військової частини А-0536 - 53-тя окрема механізована бригада імені князя Володимира Мономаха (53 ОМБр) Збройних Сил України.
15 листопада 2025 року життя Владислава трагічно обірвалося під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Ямпіль Донецької області.
14 грудня Петрівка прощалася зі своїм Героєм. Село зустрічало Владислава живим коридором. Люди схиляли голови, притискали до грудей квіти й прапори. У повітрі — тиша, що різала серце. Біля рідного подвір’я чекали найрідніші — згорьовані, та зламані болем.
Чин відспівування звершив військовий капелан, панотець В’ячеслав, священник храму Святого Великомученика Георгія в Петропавлівці.
- Ми зібралися тут, аби провести нашого воїна Владислава в останню путь. Але я скажу інакше — ми не проводжаємо його в останню путь. Ми проводжаємо його до Царства Небесного, до Небесного війська. Бо український воїн — це воїн миру. Це той, хто пішов заради любові до ближніх. А така любов — найбільша заповідь. Вічна пам’ять Герою Владиславу, — сказав капелан.
Після спільної молитви траурна колона вирушила до місця вічного спочинку.
На кладовищі слово взяв представник військкомату Роман Шугайло:
- Ми вшановуємо пам’ять солдата Ханейчука Владислава Євгеновича. Його подвиг назавжди залишиться в пам’яті побратимів, рідних і всіх, хто мав честь його знати. Висловлюємо щирі співчуття родині та близьким. Ваша втрата є непоправною, але пам’ять про нього житиме в серцях кожного з нас. Владислав назавжди залишиться прикладом відданості військовій присязі та високим моральним принципам. Герої не вмирають — вони назавжди залишаються в наших серцях. Вічна пам’ять і слава українському воїну, який захищав Батьківщину та кожного з нас.
Староста Петрівського старостату Світлана Гарнадко говорила крізь сльози:
- Для нас усіх він був Владиком. Ви всі його пам’ятаєте — добрим, щирим, із веселими очима, таким швидким, який завжди поспішав з роботи додому, щоб допомогти сім’ї. Наскільки ж він був енергійним хлопцем. Він мріяв жити — жити на своїй землі, будувати міцну сім’ю, де буде кохання, добробут і щасливе життя. Але війна зруйнувала всі ці плани. І йому довелося, щоб захистити свою сім’ю, велику родину від цієї напасті, піти боронити Україну. Владик трагічно загинув, але не пішов від нас. Ми будемо його пам’ятати. Нехай його подвиг назавжди залишиться в наших серцях. Нехай Господь прийме його душу, а ми будемо передавати наступним поколінням, якою ціною виборювали наше життя наші воїни.
Особливо щемним стало слово директорки Петрівської гімназії Ольги Проходи:
- З пекучим болем у серцях ми — вчителі, колектив школи, однокласники й усі, хто знав Влада, — сприйняли гірку звістку про загибель нашого випускника Ханейчука Владислава. Здається, ще зовсім недавно був випускний вечір: вручення атестатів, слова вітань і побажань, щоб кожен знайшов свою щасливу життєву стежину. Але клята війна так рано обірвала життєву дорогу Влада. Усі ми пам’ятаємо його як дуже доброго, чуйного хлопця, який користувався авторитетом серед однокласників. Його любили всі вчителі. Він завжди приходив на допомогу — щирий, добрий. І юнак-красень став воїном… І обірвалося молоде життя. Але, Влад, ми завжди будемо тебе пам’ятати.
На кладовищі пролунали три салютні постріли — як прощання і як присяга пам’ятати. Над могилою — синьо-жовтий прапор, квіти, сльози й тиша, в якій чути біль кожного.
Владиславу було лише 27 років. У нього залишилися дружина, діти, батьки, сестра та рідні.
Він повернувся додому Героєм. І назавжди залишився серед нас — у пам’яті, у серцях, у молитвах.
Вічна пам’ять Владиславу Ханейчуку!
Прощання з Героєм:
