У понеділок, 4 листопада, коли ворог увечері атакував село Миколаївку, ворог за кілька годин накрив ракетами та «шахедами» територію аграрних підприємств Миколаївської громади. Ракети та безпілотники летіли на територію агрофірм СПП “У «Петровича», фермерські господарства “Весна”, ФОП Міщенко та ФОП Кияшко, що на території Маломиколаївки. Усе, що було створено роками — ангари, техніка, зерно та насіння, що зберігалися в складах, посівний матеріал — перетворилося на попіл, цегляні й металеві уламки.
Теорію власного господарства показує нам директор СПП “У Петровича” Микола Мандзюк.
- Близько 11–12-ї годині вечора ракета влучила у склад, — розповідає Микола Петрович. — А потім ще вісім «шахедів» поступово знищили все, що тут було. Дякувати Богу, жертв немає, але техніка — очисна, зернова — вся пошкоджена, перетворилася на груду металу. Недалеко наші села, тож я дуже схвильований і переживаю за всіх жителів наших громад, особливо за дітей.
На місці прильоту залишилося багато небезпечних предметів. Територію ще оглядатимуть піротехніки. Електроенергії теж немає, дроти та електроопори пошкоджені. Працівники господарств ще з ночі приїхали в господасртва, спочатку рятували все від вогню. Наразі тривають роботи: великі крани розбирають руїни.
- Це страшно, бо це війна. По всьому подвір’ї ще купа небезпечних предметів — чекаємо спеціалістів ДСНС, вони будуть усе розбирати. Очисні машини наші вже витягли, дякувати крановщикам — робота проведена. Наше господарство зазнало втрат — неприємна, як кажуть, подія. Але, дякувати Богу, охоронець живий, усі живі й здорові.
На території залишилися понівечені конструкції складів. Замість сівалки — уламки металу. Комбайн - пронизаний рівними дрібними отворами. Люди розбирають руїни, прибирають залишки.
- Тут раніше були склади, — показує Микола Петрович. — Оце склад — у ньому зберігалося зерно, посівний матеріал. Збитки - все втрачено. Це з машини рештки, це від сівалки й очисної рештки - вже непридатні.
Поки обходимо всі зруйновані склади, питаю чи продовжують працювати в таких умовах. Микола Петрович запевняє, попри зруйноване господарство, на полях життя триває.
- На сьогодні ми вже посіяли 700 гектарів озимих культур: пшеницю та ріпак. Дякувати Богу, ріпак зійшов, дощі пройшли, осінь побалувала вологою — усе добре. Але от така біда з боку ворога… — каже чоловік.
Розбиті склади, понівечена техніка, втрачене зерно — усе це наслідки російського терору. Але головне — люди живі. І в цьому, попри все, — сила та віра громади, яка не здається.
Після нічної атаки велика територія, де щоденно кипіла праця, зберігали врожаї, перетворилася на руїни, довкола спалене насіння й розірвана техніка. Господарства, що годували країну, перетворилися на згарища. Але попри втрати, люди тримаються — головне, кажуть, що всі живі.
- Це мої сусіди — господарство «Весна», яким керує Пономаренко Віктор Іванович, — говорить Микола Петрович, показуючи на розбиті склади. Бачите, тут ще не вивезене насіння соняшника — усе в перемішку з камінням, це треба переробляти, але очисних машин не вистачає. Комбайн, дякувати Богу, цілий, а от жатку погнуло. Дуже сумно на це все дивитись.
У фермерському господарстві “Весна” розбирають завали на складі, де зберігався урожай соняшника. Насіння всіяне уламками та цеглою. Власник господарства Віктор Іванович говорить з болем.
- Тут усе: всі наші статки, сили й праця, що вкладали роками. Оці руїни - це життя нашої родини, наша пекельна праця. Це не просто робота — це все, що ми мали.
Стіни складського приміщення попадали, дах частково або повністю зірвало, але дивом не рознесло все повністю.
- Загалом було вісім ударів — по всій території. Перша ракета впала в наш склад, потім пішли «шахеди» в склади “Весни”. Там, де стояла сівалка, у те місце прилетів «шахед» — рознесло її на шматки, - розповідає Микола Петрович.
Він пригадує ту ніч детально, ніби кадри з фільму, що не стираються з пам’яті.
- Перша ракета прилетіла близько 13-ї ночі, а потім протягом півгодини були ще удари. Сторож вийшов на вулицю, побачили, як почали горіти машини. Потім ми доїхали — і знову вибухи. Тоді Володимир Іванович прибіг: отам стояли ЗІЛ і погрузчик — він устиг їх вивести. А от трактор і комбайн залишилися — бо їх треба було заводити, а часу не було.
Попри втому, чоловік уже думає, як зберегти те, що ще вціліло.
- Шукаємо території подалі, де можна поставити комбайни, техніку, усе дороговартісне. Це щоб зберегти техніку. Бо у нас 1300 гектарів землі в оренді, із них 700 уже посіяно пшеницею, 50 гектарів — ріпак. І ми землі не лишаємо, з пайовиками розрахувалися і далі працюємо. Так ворог нам залишив груди металу. Ось тут стояла сівалка — сюди й прилетіло. Комбайн теж пошкоджений. Але працюємо далі.
На місці руйнувань стоїть тиша, порушена лише гуркотом техніки, що розгрібає завали.
Лихо спіткало господарство.
- Оце тут стояла сівалка — он там, де тепер нічого не лишилося, — показує Володимир Міщенко. — Колеса порозкидало в різні боки, усе розтрощено, навіть на запчастини нічого не придатне. Комбайн теж — без вікон, дах упав, ворота в склади всі лежали, ми вже вчора їх підняли. Там далі трактор — теж побитий, усе розбите вщент. Я одноосібник, це наше майно, те, що ще від колгоспу залишилося. І от тепер — нічого. Нема ні сівалки, ні комбайна. Один лишився, на якому ми встигли посіятися цього року. Добре, що хоч посіяли — усе встигли зробити.
Чоловік говорить спокійно, але за цими словами — біль і виснаження.
- Наше господарство невелике, просто одноосібне — тримаємо землю наших сватів, сусідів. Але тепер техніка в неробочому стані: радіатор розбитий, коліс немає, інші спущені. Хлопці розбирають техніку, а воно все поплавилося, ніби вогнем пройшлося. Ні принесла суцільні руйнування.
Усе, що ми бачимо на території господарства на місці вибухів — глибокі вирви й обгоріле залізо. Аграрії лише руками розводять, що було під час вибухів, що так пошкодило техніку.
- Он там видно, де уламки влучили: дірки в баках, металі, усе пробите, ніби пропалене. Навіть трансформатор пошкоджений — круглі та квадратні отвори всюди. Це все наслідки вибуху ракети.
Після нічних обстрілів на господарстві Кияшка Миколи Миколайовича — суцільні руйнування.
- Це — господарство Кияшка Миколи Миколайовича. Він теж одноосібник. Тут було просто сільське господарство, складське приміщення. Нічого не лишилося, - пояснює Микола Мандзюк.
СПП “У Петровича” не вперше потрапляє під удар ворога. Близько місяця тому опівночі обстріляли й контору господарства.
- Прямо в господарство вдарили, — говорить Микола Петрович. — Я думав, сарай згорить, бо все палало: вікна в бухгалтерії побило, дах упав, жах — усе вивернуло. Усього за дванадцять метрів стояли бензовози. Бог милосердний — вціліли. Отак гатили прямо на території нашого господарства.
Чоловік зітхає, каже: сільське господарство нині під особливою загрозою.
- Ворог свідомо б’є по складських приміщеннях, їх видно з неба. Дрони все фотографують і потім маємо ось такі втрати, — пояснює він.
Про ту ніч згадує, як про страшний сон:
- Дай Боже, щоб наші громади обійшло все це, — каже. — Я їхав у ту ніч, на свій страх. Навіть після пережитого не міг заснути.
Кожен вибух — нове випробування, місцеві не здаються. Вони прибирають уламки, відновлюють техніку й продовжують жити, бо вірять — прийде час, коли ракети замовкнуть, а поля знову зеленітимуть.
Микола Петрович звертається до жителів громад:
- Прошу всіх бути дуже обережними. Не треба йти туди, де чути вибухи, бо після одного може бути інший. Уникайте скупчень, не будьте байдужими до небезпеки. А головне — бережіть себе. Будьте дружніми, не сваріться, не кидайтесь образами. Нам треба гуртуватися. Разом вистоїмо. Дай, Боже, щоб тих, хто прийшов на нашу землю зі зброєю, крутило й вертіло. Завжди кажу: Слава Україні! Героям слава! Бережімо себе, шановні наші громадяни.
Наслідки ворожої атаки:
