Цей матеріал підготувала наша читачка газети «Степова зоря» та сайту Петропавлівка.City, дослідниця та родовідниця Валентина Сідорова. У своїй розповіді вона поєднала власний інтерес до історії роду з глибоким дослідженням минулого Петропавлівки, її храму та витоків нашої громади. І саме цього року Петропавлівка відзначає свій 250-річний ювілей.
До війни я брала участь у мистецьких заходах і виставках. Тема моїх робіт мала назву: «Тобі, моя Петропавлівко, присвячую свої роботи». Ця стаття — не виняток: її я теж присвячую дню заснування нашого селища.
Із дослідженням свого роду я досліджувала і історію Петропавлівки. Мене цікавило її минуле: дата заснування, пікінерів Луганського пікінерного полку, які заснували її, Бахмут, Бахмутську фортецю і звичайно, минуле Петропавлівської церкви до перенесення до нашої слободи.
Однією з найулюбленішою роботою є вишивка нашого Свято-Петропавлівського Храму. Свято-Петропавлівський Храм — це візитна карта нашого селища. Він зображений на гербі Петропавлівки. На гербі Петропавлівки вказана дата заснування 1775 рік, три ключі від нашого Храму. Для себе мені цікаво було розібратися з передумовами заснування нашої слободи.
Від назв храмів пішли і назви слобод нашого краю. Пікінери називали їх на згадку собі і своїм нащадкам. Моя стаття — це не історична книга, на сторінках якої можна подати події, факти в хронологічній послідовності. У статті я розповім в стислій формі ті події. Вона розрахована на певну категорію людей яким цікава історія нашого селища.
Церква та духовенство Бахмутського краю протягом свого історичного минулого підпорядковувалися різними єпархіями, які змінювалися відповідно до змін в адміністративному устрою росії.
Петропавлівська церква в Бахмуті зазнала всіх лихоліть того часу. Під час чергового нападу на місто вона була спалена вщент «неприятельськими людьми», відбудована наново за громадський кошт.
Вдруге в 1742 році церква була підпалена зловмисниками. Під час пожежі громадянами було врятовано й збережено в зручному місці церковні дзвони, ризи, богослужбові книжки й решту церковного начиння. Відбудована в третє стараннями козаків першої роти Бахмутського кінного козацького полку, який щойно був утворений під командуванням Івана Васильовича Шабельського, батько якого Василь Шабельський, був засновником Бахмутської козацької компанії. Петропавлівська церква утримувалася коштом Бахмутських козаків, а після перетворення в 1764 р. Бахмутського козацького полку на Луганський пікінер ний полк, була предметом особливого піклування першої роти Луганських пікінерів. Жодних інших прибутків на утримання церкви не було.
Передбачити своє майбутнє не можливо так і пікінери першої роти Луганського пікінерного полку не знали, що чекає їх на новому місці, що чекає їх церкву, яка спідкає її доля. Перенесення церков Луганського пікінерного полку разом з переселенням значної частини парафіян були не поодинокими випадками в Бахмутській провінції того часу. Проханням Луганських пікінерів було дозволено Слов’янською духовною консисторією перенести Петропавлівську церкву з Бахмута до військової слободи Петропавлівську Луганського пікінерного полку біля річки Самара і Бик. Так чи інакше, коли розібрали церкву, склали в обози і волами рушили в дорогу. Відстань від Бахмута до слободи Петропавлівської становить 149,6 км (через Покровськ). Можливо вони в дорозі були близько 2-х тижнів. Сучасними видами транспорту можна подолати за дві години.
У 1777 році в Петропавлівці налічувалося 133 двори парафіян, а в них «521 душа чоловічої, 478 душ жіночої статі». Так слобода отримала назву від Петропавлівської церкви парафіянами якої були пікінери, «військову слободу Петропавлівську». Я давно думала. Можливо це збіг, а можливо і ні.
Будівництво церкви в Петропавілівці розпочалося 28 липня 1778 року. У липні православні християни вшановують пам’ять первоверховних апостолів Петра і Павла, це пристольне свято. Виходить, що дата вибрана не випадково. З лютого 1779 року Петропавлівська церква була освячена і відкрита для Богослужіння. Якими ж були ці 244 роки? Із цього року розпочався новий відлік часу Петропавлівської церкви. Першим священником у Петропавлівці був Гаврило Поновський зі слободи Вишньої Біленької Бахмутської протопопії, а в 1779 році був переведений Яків Соколовський зі слободи Новоселиці Самарської протопопії.
Підсумовуючи свою розповідь, хочу зробити висновок, що заселення наших слобод відбувалося в останню чверть ХVIII ст., у той період відбувалися зміни територіально-адміністративного устрою та системи управління, відбувався процес колонізації території, зміни старих традицій. Усе це сприяло розбудові релігійних споруд.
Збільшення кількості населення і структурні зміни в системі населених пунктів сприяли перенесенню церковна нові місця, перебудові вже існуючих Храмів Божих та зведенню нових релігійних споруд. Усі ці складові були тісно пов’язані між собою, переплітались та були взаємно стимульованими. Наші слободи не були винятком.
Наша Петропавлівка розпочалася із архітектурної духовної цінності — храму Святих Петра і Павла, яка й досі лишається окрасою нашого селища. Петропавлівська церква — це не лише архітектурна пам’ятка, а й свідок історії, яка формувала наш край. У її стінах зберігалася віра, мужність і надія багатьох поколінь. Сьогодні, коли ми перегортаємо сторінки минулого, розуміємо: храм і досі залишається тим місцем, де переплітається історія та ідентичність Петропавлівки.
Цьогоріч наше селище святкує 250 років. Це не просто дата, а символ витривалості та сили громади, що пройшла крізь війну, лихоліття та відбудову. Петропавлівка завжди була осередком працьовитих людей, міцних родин і глибоких традицій. Наше багатство — це земля, яка годує, наш храм, який надихає, і наша єдність, що допомагає вистояти у найтяжчі часи.
Ювілей Петропавлівки — це нагода не лише згадати минуле, а й замислитися про майбутнє. Нехай приклад предків і надалі буде для нас орієнтиром, а стежка до храму і до серця нашої громади ніколи не заростає.
