Сьогодні, 4 березня 2025 року, рідні захисника України Сергія Тємнікова отримали нагороду – орден «За мужність» ІІІ ступеня. Посмертна нагорода воїна, найкращого чоловіка, батька та дідуся. Орден полеглого воїна вручили онуку Максиму.
Сергій народився та проживав у селі Богинівка. Разом з дружиною Оленою виховував двох доньок та онука. Радів життю до поки в країну не прийшла війна. 25 лютого 2022 року Сергій став на захист своєї родини та поповнив лави Збройних Сил України. Служив у 43-ій окремій механізованій бригаді головним сержантом взводу протитанкових ракетних комплексів 2-го механізованого батальйону.
14 травня 2024 року Сергій загинув поблизу села Іванівка Куп'янського району на Харківщині.
Минуло майже півтора року відколи Сергія провели у засвіти. Сьогодні рідні Сергія отримали посмертну нагороду за свого чоловіка, батька, дідуся.
Вручив нагороду Олександр Міщенко - майор, заступник начальника відділу, начальник відділення обліку та мобілізаційної роботи 2-го відділу Синельниківського РТЦК та СП.
- Ми вшановуємо пам'ять та відзначаємо державною нагородою справжнього Героя України, військовослужбовця, старшого сержанта Сергія Тємнікова. Сергій до кінця лишався вірним військовій присязі, мужньо виконував свій обов’язок. Ми завжди пам’ятатимемо Героя. Маю честь особисто вручити нагороду рідним Сергія, - сказав Олександр Міщенко.
За особисту мужність виявлені у захисті державного суверенітету Указом Президента України від 16 жовтня 2024 року №702 орденом «За мужність» ІІІ ступеня, на жаль, посмертно, нагороджено Сергія Вікторовича Тємнікова.
Не стримуючи сліз онук Максим бере нагороду в руки:
- Хотілося б аби цю нагороду тримав у руках дідусь Сергій. Я зберігатиму цю нагороду, бо це пам'ять про мого дідуся. Він був добрий, чуйний, завжди відгукувався на допомогу. Я його дуже сильно любив, а він мене любив. Найкращий дідусь у світі. Пам’ятаю той день, коли він пішов на фронт, пам’ятаю кожен день, коли він приїжджав додому, як ми говорили... Дуже сумую за ним.
На вручення нагороди приїхали старша донька Юлія, дружина Олена, онук Максим та друзі родини.
Дружина Олена не змирилася з втратою коханого чоловіка, пригадує їхні щасливе життя:
- Із Сергієм ми разом з 1990 року: одружилися коли мені було 18 років, а йому 19. Він для мене – все життя. Наші донечки були нашим щастям. А потім війна, він пішов захищати країну, зять мій зараз також воює. Ніколи не змирюся з його втратою. Телефонують побратими Сергія, товариш повідомив, що нещодавно загинув побратим, який витягнув мого Сергія пораненого. Я чекала їх всіх в гості. Вони стали для мене великою родиною. Я вдячна їм, що забрали мого Сергія з поля бою, якби вони, він вважався безвісти зниклим. Живу заради дітей. Нагороду вирішили, що отримає онук Максим, він єдиний онук і дуже схожий на дідуся. Для нього ця нагорода важлива, - говорить Олена.
Згадав, яким був Сергій за життя і голова Брагинівської громади Василь Сінгур.
- Сумна сьогодні подія. Хотілося б йому особисто сказати: «Сергій, поїхали до дому». Але вже не скажу цього. Максиме, пам’ятай завжди свого діда, він був справжній. Сергія поважали на шахті, і в селі. Орден – це пам'ять про діда, чоловіка та батька за те, що своїми душею, серцем та тілом захищав нас і дав нам жити ще на цій землі.
Орден «За мужність» - це державна нагорода України, орден, який надається для відзначення, зокрема військовослужбовців за особисті мужність і героїзм, виявлені при виконанні військового обов'язку в умовах, пов'язаних з ризиком для життя.
Вручення дивіться у нашому відео:
