Сьогодні, 17 грудня, Петропавлівщина провела у засвіти захисника України Зикова Руслана Сергійовича.
Живий коридор, квіти, синьо-жовті прапори, спільна молитва в Свято-Петропавлівському храмі за захисника. У Руслана немає в Петропавлівці рідні, немає близьких і в рідному краї. Родом Руслан з Росії. Народився 26 листопада 1975 року в селі Роздолля Касторенського району, Курської області. Проте рідною країною для нього давно стала Україна.
За кілька років після народження Руслан з мамою переїхали в Луганщину до її батьків, хлопчика виховували дідусь та бабуся. Після школи Руслан навчався у Лисичанському професійно-технічному училищі, де 1992 року отримав диплом за спеціальністю маляр-штукатур. Професійні вміння знадобилися як в побуті, так і в роботі. Про таких людей зазвичай кажуть: «має вправні руки».
Знайомі Руслана розповідають, що чоловік кілька разів потрапляв у «яму» до ополченців. Тож 2020 року Руслан свідомий переїхав на територію підконтрольну Україні. Тож рідним домом стала для нього Петропавлівка. Винаймав житло, працював на різних роботах, зокрема був майстром в приватному підприємстві «Будмак».
Усі, хто знав Руслана та працював з ним говорять: «Працьовитий, ставився по господарчому до своїх обов’язків, використовував власний інструмент у роботі.
У Петропавлівці зустрів і люблячу жінку, разом з цивільною дружиною Юлією проживали разом, вели господарство, усю важку роботу Руслан брав на себе. Не все в житті Руслана складалося добре. Померла його обраниця. Після цієї втрати довелося шукати власний куток для проживання, знайшов у добрих людей, прийняла родина по вулиці Благодатна. Він став для родини незамінним помічником. А коли отримав повістку, то ці ж люди стали єдиними, хто допомагав Руслану зібратися на фронт.
Початок повномасштабної війни змінив життя Руслана. 2 серпня 2024 року Руслана мобілізували до лав Збройних Сил України. Одразу потрапив у Сумську область до десантно-штурмового батальйону та став гранатометником.
26 листопада цього року Руслан відсвяткував 49-річчя. А через два дні, 28 листопада, в Курській області поблизу села Нижній Клин Суджанського району, захисник загинув. Серце захисника зупинилося там, де починало битися.
На щиті Руслан повернувся в Петропавлівку, яка стала його останнім рідним домом. Прощалися з Русланом у Свято-Петропавлівському храмі. Священник панотець Андрій провів прощальну панахиду. Молилися за Руслана жителі Петропавлівської громади.
Прощалися з Русланом також у храмі.
- Руслан загинув під час виконання бойового завдання, захищаючи незалежність нашої держави. Він став нашим односельцем і земляком. Світла і вічна пам'ять Герою, луганчанину, який проживав у Петропавлівці і загинув, захищаючи рідну землю, - зазначила у промові в.о. голови Петропавлівської громади Лариса Замура.
- Сьогодні ми проводимо в останній шлях нашого земляка, нашого Героя Зикова Руслана – гранатометника десантноштурмового відділення десантно-штурмового взводу десантно-штурмової роти ВЧ А 2582. Ми прощаємося з мужнім воїном, гідним громадянином своєї держави. Вічна пам'ять Руслану! Світла пам'ять усім, хто поклав своє життя за незалежність нашої держави. Герої не вмирають, - зазначив Олександр Міщенко, майор, заступник начальника відділу, начальник відділення обліку та мобілізаційної роботи 2-го відділу Синельниківського РТЦК та СП.
Проводжали Руслана в останній шлях живим коридором. Поховали Руслана на місцевому кладовищі з почестями, як вірного сина Україні.
Три салютні постріли пролунали на честь захисника. Герої не вмирають! Пам’ятаймо тих, хто нас захищає!
Прощання із захисником дивіться у нашому відео:
