У Миколаївській громаді знову смуток: до села Дмитрівка на щиті 19 липня 2024 року повернувся захисник України Подереча Віктор Григорович.
Віктор народився 25 травня 1976 року: у рідному селі Дмитрівка пройшли його дитинство, юність. Навчався Віктор у Дмитрівській школі, закінчив 9 класів, а потім вступив до навчання в Петропавлівське професійно-технічне училище, вчився на тракториста-водія. Після завершення навчання, тоді Віктору виповнилося 18 років, юнак готувався до служби в лавах Армії. Щоправда, перед службою освідчився коханій дівчині Любові, тож і весілля зіграли і проводи в армію одночасно.
- З Віктором ми були однокласниками, дружили ще з 6 класу. У старших класах з’явилися почуття, які до закінчення школи тільки зростали. Тож коли Віктор зробив мені пропозицію руки і серця, я погодилася, бо знала, що він моя доля, - розповідає дружина Любов.
25 травня 1994 року, саме в день народження чоловіка, закохана пара зареєструвала шлюб. Згуляли весілля, вже за кілька днів після одружин Любов проводжала коханого на службу, як молода дружина.
Служив Віктор у льотних військах поблизу міста Біла Церква.
У серпні 1994 року в молодого подружжя народилася первістка - донечка Каріна. Щастя молодим батькам не було меж, почали планувати сімейне життя.
Віктор влаштувався працювати на шахту «Дніпровська» прохідником. На цій шахті пропрацював аж до виходу на пенсію.
Подружжя оселилося в Дмитрівці, а вже у 2002 році у молодій родині народився синочок Кирило.
У парі Віктор та Любов будували родину, ростили дітей та мріяли про спільні плани на майбутнє, як війна уперше увірвалася до родини. У 2015 році Віктора мобілізували: він пройшовши навчання в Полтавщині і став учасником АТО: рік Віктор служив зв'язківцем на Донеччині.
- У 2016 році чоловік повернувся додому, знову працював на шахті, вже отримав і пенсію. А потім почалося повномасштабне вторгнення, знову війна, Віктор не чекав мобілізації, сам пішов до військкомату, - згадує дружина.
З початком повномасштабної війни у 2022 році Віктор добровільно пішов на захист країни і вступив до лав Національної гвардії України. Служив Віктор на Запорізькому напрямку, Харківщині, Куп’янську. Увесь час був на фронті, виконуючи свої обов'язки, як рядовий.
- Ми сумували і завжди чекали його вдома. У травні 2024 року він приїжджав додому. 25 травня в нього був День народження і наші 30 років подружнього життя. Того дня Віктор був уже під селом Урожайне на Донеччині. На День народження ми з дітьми привітали нашого татка зі святом, поспілкувалися і виходить, що попрощалися… 26 травня Віктор з побратимами заступили на бойові позиції, з цього бою вони не повернулися, 30 травня наш Вітя загинув, - не стримуючи сліз розповідає Любов.
30 травня 2024 при виконанні бойових дій Віктор Подереча загинув поблизу села Урожайне Донецької області. До сьогодні, рідні не могли проститися з рідним, тривала процедура розпізнання, довелося пройти тест ДНК. 17 липня загибель чоловіка, татка підтвердили.
19 липня у селі Дмитрівка зустрічали свого Героя на щиті. Живий коридор, квіти, державні прапори, оркестр Національної Гвардії України: Героя зустрічали вдома з шаною.
- Сьогодні ми проводимо в дорогу нашого Героя, нашого друга, нашого земляка Віктора. Ми завжди будемо його пам’ятати усміхненим, як він любив рибалити, яким приязним він був для кожного з нас. Рідним Віктора висловлюємо співчуття і розділяємо біль утрати, - виступив з промовою староста Дмитрівського старостату Валерій Загній.
- Кожного разу, коли отримуєш страшну звістку з фронту, коли висловлюєш співчуття рідним полеглого воїна, хочеться, аби це було востаннє, аби це було останнє віддане життя за нас з вами. Хочеться, аби більше не плакали матері, дружини, діти. Наше завдання пам’ятати всіх, хто віддав життя за наше майбутнє, передавати цю пам'ять нашим нащадкам. Майбутнє покоління має знати, що наші полеглі воїни, наші Герої віддали найдорожче – свої життя заради нас і незалежної України. Вічна пам'ять нашому Герою, - промовила секретар Миколаївської сільської ради Тетяна Лесюк.
У пам'ять про Віктора дружині Любові вручили синьо-жовтий прапор. Три салютні постріли пролунали на кладовищі, де спочиватиме наш Герой.
Віктор був веселим, дружелюбним, захоплювався рибалкою (це було його улюбленим заняттям у мирний час), він завжди буде поміж нас, таким, яким ми його пам’ятаємо, - не стримуючи сліз говорить дружина Любов.
Пам'ять про Віктора назавжди залишиться в серцях його родини та всіх, хто його знав.
Світла і вічна пам'ять Віктору!
Моменти прощання з героєм у світлинах:
Як прощалися з героєм дивіться у відео:
