Миколаївська громада знов у скорботі: на війні загинув Віталій Шутенко. 17 липня Героя України Віталія провели в останню путь у Дмитрівці.
Віталій народився 27 лютого 2002 року в місті Гірське Луганської області. У рідному місті пройшло дитинство хлопця, після школи вступив до технічного ліцею в місті Карбоніт, де здобув професію слюсаря та почав працювати на шахті “Гірська”.
Ще підлітком Віталій зустрів свою любов Дар’ю. Познайомилися через спільних друзів, коли Віталію було 16, а Дар’ї — 15 років. Їхнє знайомство переросло у справжнє кохання, яке лише зміцніло з часом.
- Ми жили в одному місці, через одну компанію познайомилися, спочатку гуляли разом і згодом почали зустрічатися, - розповідає Дар’я.
Згодом їхні шляхи розійшлися, коли дівчина поїхала до Одеси.
- Ми розійшлися, але він завжди говорив, що тільки мене одну кохав і мріяв про момент, коли знову зможемо зійтися, - каже Дар’я.
І доля звела їх знов у квітні 2022 року, коли почалася війна.
Саме тоді родина Віталія вирішили переїхати в безпечне місто та покинути рідне місце, яке було під обстрілами. Батьки хлопця з молодшими братиком та сестричкою знайшли прихисток у Миколаївській громаді, у Дмитрівці Віталій купив для рідних будинок.
- Віталій завжди був працьовитим, завжди старався, щоб ми ні в чому не мали потреби, - згадує дружина Дар’я.
У лютому 2022 року, за кілька днів до початку широкомасштабного вторгнення, Віталій підписав контракт та вступив до лав ЗСУ. На війні Віталій був сапером, службу почав у Краматорську, пройшов чимало гарячих точок: місто Попасна, Святогірськ, Білогорівка.
Під час одного з боїв у липні 2022 року, Віталій отримав поранення в сідничний м’яз. Лікування проходив у лікарнях Краматорську, Дніпра та Черкас. Але навіть після декількох операцій кулю так і не вдалося дістати, адже операції були дуже ризиковані.
- Коли Віталій написав мені навесні 2022 року, ми почали спілкуватися як друзі, але швидко зрозуміли, що почуття нікуди не зникли. Я планувала навіть навідати його у Краматорську. Але, коли він отримав поранення, навідалася до нього вже в Черкаси, - каже Дар’я.
Під час чергової прогулянки містом, коли Дар’я приїхала навідати коханого, Віталій зробив коханій пропозицію.
- Ми пішли гуляти містом, дійшли до гарного мосту, який вів через струмок, і саме там коханий освідчився. Я не вагалася ні секунди і сказала ‘так’,» - ділиться Дар’я.
Весілля вдалося відсвяткували 27 грудня 2023 року. Цей день став по-справжньому особливим, у день весілля молодята ще й дізналися стать своєї майбутньої дитини, адже тоді наречена була при надії.
- Святкували ми в Одесі, цього дня з нами поряд були рідні та близькі. А ще на весіллі одразу зробили й гендер паті, тоді ми дізналися, що в нас із коханим буде синочок. Наше дитя ми планували довго, і в той момент були самі щасливі, - згадує Дар’я.
Після весілля Дар’я залишилася в Одесі. Але будучи ще вагітною, часто навідувалася до Віталія, підтримуючи його в найважчі моменти.
- Він був неймовірно радісний, коли дізнався, що стане батьком. На гендер паті ледь стримував сльози. Навіть зміг приїхати на пологи, дзвонив кожні п’ять хвилин, хвилювався за нас обох, - згадує Дар’я.
Незважаючи на важке поранення, яке часто турбувало Віталія, він повернувся воювати. Після численних контузій та поранень перейшов на менш небезпечну роботу, став водієм інженерно-технічної роти. Але доля була невблаганною: Віталій загинув під час виконання бойового завдання.
11 липня 2024 року при виконанні бойового завдання біля населеного пункту Григорівка Донецької області загинув Шутенко Віталій Валерійович.
Йому було лише 22 роки, але за цей короткий час він встиг пройти шлях справжнього героя.
Віталій мріяв про припинення бойових дій, мир в Україні та щасливе майбутнє зі своєю родиною.
- Коханий весь час говорив, що все буде добре, буде зі мною до кінця життя. Що не зможе жити без мене, якщо зі мною щось трапиться. При кожній ліпшій нагоді ми зідзвонювались, говорили кожного ранку та вечора, бувало, упродовж дня. Синочка показувала по відеочату, - зі смутком розповідає Дар’я.
Синочок Нікіта народився 25 квітня 2024 року. Віталій потримав його на руках лише один раз…
- Якось ми з моєю мамою сиділи, розмовляли про те, що, мабуть, у кожної людини є своя доля, яка вже написана. І так було суждено, що Бог дав нам синочка, який став мені опорою та продовженням роду, - згадує Дар’я.
19 липня подружжя планувало хрестити синочка, але 10 липня батька не стало.
Віталій завжди дбав про своїх близьких, мріяв про мир і спокій. Він залишився в пам’яті тих, хто його знав, як відданий своїй родині та Батьківщині чоловік, справжній герой.
Віталію Шутенку назавжди 22 роки. Його відданість і самопожертва завжди будуть у наших серцях.
Сьогодні, 17 липня, у Дмитрівці навколішки зустрічали Героя. Провести в останню путь захисника Віталія вийшли жителі Миколаївської громади. Живий коридор з квітами та прапорами України простягнувся до будинку батьків.
Біля двору свого Героя вже зустрічали вбиті горем рідні та близькі...
Заупокійну службу над полеглом воїном провели отець Алім з Дмитрівки та отець Олександр з Миколаївки. А далі похоронна колонна вирушила в останню путь Віталія Шутенка.
Зі співчуттями до рідних звернувся Валерій Загній, староста Дмитрівського старостату.
- Ми сьогодні проводимо в останню путь нашого Героя... Він ще зовсім дитя, Віталію лише 22 роки. Він віддав найцінніше - своє життя за наше з вами майбутнє. Висловлюю щирі співчуття рідним та близьким воїна. Нехай земля буде пухом нашому Герою. Слава Україні.
Дружині Дар’ї представники Петропавліського військкомату вручили прапор України.
Відсьогодні ще один ангол-охоронець відлетів у небо.
Трьома салютними пострілами побратими вшанували пам’ять воїна Віталія.
Вічна та світла пам’ять Герою України Шутенку Віталію!
Як прощалися з Героєм дивіться у нашому відео та на фото:
