Дуднік Віктор Іванович народився 17 листопада 1962 року в м. Шахтинськ, Казахстан. Батьки у Віктора українці, родом з Дмитрівки.
-
Текст підготований Petropavlivka.City в рамках конкурсу платформи пам'яті Меморіал, яка розповідає історії вбитих Росією цивільних та загиблих українських військових. Аби повідомити дані про втрати України – заповнюйте форми: для загиблих військових та цивільних жертв.
Все своє життя чоловік пропрацював столяром та мешкав у Дніпрі. Власну родину Віктор Іванович не створив, шукав шляхи для реалізації своїх великих планів, але почалась війна…
З початку повномасштабного вторгнення Віктор Іванович кілька разів ходив до військкомату, аби стати на захист країни. 59-річного чоловіка не брали. Тільки з третього разу чоловіка взяли до лав ЗСУ. У квітні Віктор Іванович підписав контракт та пішов захищати Україну від ворога.
Служив захисник у 198 батальйоні (в/ч Ф7364) 111 окремої бригади ТРО, був старшим стрільцем другого стрілецького відділення, другого стрілецького взводу, другої стрілецької роти та був командиром стрілецького підрозділу. За час війни Віктор Іванович двічі отримував поранення, але після лікування повертався до бою з ворогом. Чоловік говорив рідним: «Ми йдемо до перемоги, байдуже скільки ворогів, ми підемо далі».
5 жовтня під час стрілецького бою у селищі Терни на Донеччині Віктор отримав поранення несумісне з життям. Життя захисника України обірвалося…
- Останній раз ми спілкувалися 4 жовтня, за день до загибелі… Такої страшної звістки не очікували отримати, адже він збирався йти в наступ на ворога й далі… - розповідає племінник Роман.
Все життя своєю Батьківщиною Віктор вважав Україну і віддав життя за свою рідну країну, за її майбутнє. Прощалися з Героєм 13 жовтня у рідному селі батьків - у Дмитрівці. Провести в останній путь прийшли земляки. Поряд з батьком поховали й сина - Героя України Віктора Івановича Дудніка.
