Невтішна звістка надійшла до Миколаївської громади: боронячи країну від російського загарбника загинув захисник України, житель с. Дмитрівка Кодацький Ігор Васильович. Сьогодні, 12 лютого, односельці провели Ігора в останній путь та вшанували його світлу пам’ять.
Рідні, друзі, односельці, побратими... Квіти, державні прапори... Віддати останню шану захисникові зібралися усі, хто любив, поважав, товаришував з веселим, енергійним хлопцем Ігорем.
Ігор народився 7 листопада 1984 року в селі Дмитрівка. Тут же закінчив Дмитрівську середню школу. Любив футбол і першим записався до місцевої футбольної команди. Чуйний, з гумором хлопець мав шану серед односельців.
- Ігоря знаю з малого віку. У нас була футбольна команда, в якій грав батько Ігоря, а потім, коли ми набирали нових гравців, першим записався до команди Ігор. Після школи Ігор пішов служити в армію. Після строкової служби повернувся до дому та пішов працювати на шахту імені Сташкова. У той період він одружився й переїхав на проживання до Павлограду. До речі, у Павлограді Ігор врятував дівчинку, витягнув її з річки. Йшов з роботи та помітив, як дівчинка тонула в річку. Ігор навіть отримав нагороду за цей вчинок. “Будь-то так би вчинив” - пам’ятаю говорив Ігор. Таким Ігор і був: щирим, добрим, любив життя і все навколо, - розповідає староста Дмитрівського старостату Валерій Загній.
Ігор був гарним сім’янином, разом з дружиною виховував донечку. Потім почалася повномасштабна війна і Ігор був призваний до Збройних Сил України.
3 березня 2022 року Ігор був у лавах ЗСУ. Мав звання молодшого сержанта, був командиром 2-го стрілецького відділення, 1-го стрілецького взводу, 2-ї стрілецької роти. Захищав Україну на різних напрямках, зокрема Харківському та Донецькому. Навіть ніс службу на харківському кордоні, на межі з росією.
Він був відважним воїном...
7 лютого 2023 року Ігор загинув під час танкового обстрілу на Харківщині, поблизу Куп’янська. Це зараз найгарячіші місця на війні.
І досі не можуть повірити у втрату побратима його товариші. Про Ігоря лишилися найтепліші спогади.
Ігор Гнієв, старший лейтенант, заступник командира з морального психологічного забезпечення 2-ї стрілецької роти згадує знайомство з Ігорем.
- З хлопцями нашого батальйону ми на передку із самого Дніпра, коли сформувався окремий стрілецький батальйон. З червня - у найгарячіших точках на війни. Ігор був одним з нас, один з найкращих воїнів. У вересні вся країна почула про Харківський порив, то великий штурм, який стався в тому числі завдяки Ігорю. Саме Ігор був одним із найактивніших учасників прориву, якби не він, то й штурмовики нікуди б не зайшли й нікого б не звільнили. Завдяки йому і зусиллям його побратимів вдалося прорвати ворожу облогу. У більшості там була заслуга Ігоря. Пишаємося ним сильно. Ігор був гарним воїном, саме тому його часто представляли до нагород. Завжди давав нам, командирам, як кажуть, прикурити. Але без нього було б важко. Я з Ігорем бачився за тиждень до його загибелі, якраз приїхав йому звання дати — молодший сержант. Для мене Ігор завжди буде в серці, лишиться в пам’яті енергійним і веселим хлопцем, - говорить Ігор Гнієв.
Невгамовний біль для рідних... Непоправна втрата для побратимів і цілої країни...
- Я мав честь називати його побратимом. Ми понесли непоправиму втрату. Війна забирає найкращих. Назавжди він буде серед нас, у серці кожного з нас. Сподіваюся і в кожного з вас, - сказав над могилою воїна побратим Ігор Гнієв.
Сьогодні односельці вшанували світлу пам’ять захисника України Ігора Кодацького. На його честь прозвучали три військові салюти. Над могилою воїна майорить синьо-жовтий прапор. Нехай спогади про Ігора залишаться назавжди в наших серцях.
Прощання з героєм України дивіться у нашому відео:
