Сьогодні в селі Мар'яна Роща односельці проводжали в останню путь захисника та мужнього воїна Подеречу Валерія Григоровича, який віддав своє життя за свободу і Незалежність України. Своїми спогадами про свого захисника поділилася з нами сестра Валерія, Марина.
Валерій народився 2 травня 1988 року у селі Мар’яна Роща. Шкільні роки чоловіка пройшли у Петрівській школі, а вже потім Валерій отримував освіту у Першотравенському гірському ліцеї. Отримавши спеціальну освіту чоловік у 2007 році пішов працювати підземним електрослюсарем на шахту «Дніпровська».
Валерій працював та радів життю, допоки у 2014 році росія не розпочала війну на Донбасі. У 2015 році чоловік був призваний у АТО, до 2016 року Валерій захищав країну на Донеччині та Луганщині.
Повернувшись додому чоловік продовжив мирне життя та працю на шахті, але у 2022 році знову увірвалась у життя Валерія.
З початку повномасштабного вторгнення, 26 травня 2022 року, Валерія призвали на захист Батьківщини. Захищав чоловік нас на Херсонському напрямку, мав звання солдата та мав важливі завдання, адже був захисник старшим сапером інженерно-саперського взводу.
Увесь час Валерій ніс військову службу на завданнях, зачистках територій та замінуванні, щоб зупинити наступити ворога на нашу країну.
- З початку війни брата зовсім не було вдома, в них було стільки роботи, що можливості приїхати додому не було. Спілкувалися тільки по телефону, але й то не часто, - розповідає Марина.
Старшим сапером Валерій став вже після повномасштабного вторгнення, навчав своїм знанням побратимів, а перед загибеллю тимчасово бував командиром.
- Я завжди намагалася по телефону підняти йому настрій та розповідала, як сильно ми чекаємо його вдома. Але ще тоді він казав, що не повернеться. Мабуть були передчуття, що він загине. Під страшними боями брат не витримував. На його очах гинули побратими, - згадує сестра захисника.
І страшні передчуття Валерія справдились… 3 жовтня 2022 року захисник загинув у Золотій Балці на Херсонщині.
- Ми останній раз спілкувалися в кінці вересня, десь за тиждень до загибелі брата. Він був на передовій, під постійними обстрілами, ми навіть чули під час розмови вибухи, тому було, що довго не дзвонив через відсутність зв’язку. Але цього разу він не дзвонив через інше…
Свою родину Валерій створити ще не встиг. Жив чоловік з татом, мати померла у Валерія з Мариною кілька років тому. Саме батькові довелось почути страшну звістку про рідного сина.
- Після загибелі до батька приїхали з військкомату і повідомили про смерть брата. А на наступний день нам подзвонив ротний і повідомив, як саме загинув наш Валерій. Того дня брат з побратимом та командиром були на зачистці території. Під братом та побратимом здетонували міни, і вони підірвалися на них. Командир був подалі, тому особисто бачив, як вони загинули.
Валерій з побратимом стояли саме на мінах, тому після детонування снаряду їх тіла збирали по частинам лише через кілька днів, тому що на тій ділянці була сіра зона і росіяни не пускали наших військових.
- Кілька днів вони лежали там, потім останки зібрали та відправили у Дніпро на ідентифікацію. Ми довго шукали, де саме наш Валерій, а потім дізналися, що його вже поховали у Дніпрі на кладовищі для не ідентифікованих солдатів. Ми приїжджали на могилу, щоб покласти квіти, поки чекали результатів ДНК. І це так жахливо, могили на тому кладовищі мають лише тимчасові номера…. Ні імен, ні прізвищ, ні років життя, - згадує Марина.
Минуло пів року і тільки кілька днів тому родина отримала результатів ДНК та змогли ідентифікувати свого загиблого захисника.
- Ми отримали результати, тому проводимо ексгумацію та веземо брата до рідного села, щоб попрощатися та поховати на рідній землі, - говорить сестра захисника.
29 квітня у селі Мар’яна Роща зібралися усі рідні, друзі, колеги, односельці, однокласники та побратими, щоб провести Валерія в його останню путь. До живого ланцюга пам’яті приєдналося безліч жителів Миколаївської громади. Зустрічали героя вдома живими квітами…
Відспівав молебень за загиблим настоятель храму в Миколаївці Святителя і Чудотворця Миколая отець Ігор.
З прощальним словом від Миколаївської громади до рідних звернулася Людмила Гарнатко.
- Знову сум, біль і сльози. Знову Миколаївська громада проводжає свого героя Подеречу Валерія. Молодий, йому б ще жити та працювати, створювати родину і будувати своє майбутнє. Але на жаль підступний ворог вбиває наших дітей, хлопців і дівчат, мирних людей. Сумно і страшно. Ми повинні назавжди запам’ятати ціну нашої свободи. Запам’ятайте і передайте поколінням, як відстоювали воїни незалежність нашої країни та віддавали за це свої життя. Вічна пам’ять Герою Валерію. Миколаївська громада сумує та висловлює співчуття рідним.
Про життєвий шлях загиблого захисника розповіла Ірина Латиніна.
- Сьогодні всіх жителів наших сіл зібрало велике горе. Ми проводжаємо в останній путь молодого воїна та захисника Валерія. Страшна звістка прийшла у наше село, від такого горя почорнів увесь світ для рідних і близьких. Для всіх хто його знав Валерій був відкритим, життєрадісним, дружелюбним, поважав від старого до малечі. Він був душею компаній та звичайним хлопцем, який мріяв про щасливе майбутнє. Він пішов захищати нас від російських загарбників і ніколи не ховався за товаришів. Валерій віддав життя за незалежність України та наші життя. Душа Валерія піднялася високо у небо і безіменною зіркою дивиться на усіх нас, хто залишився на землі. Він залишив по собі гідну пам’ять для батька, сестри, рідних, земляків та своїх однолітків, яким не довелося пройти випробування в АТО та на війні. У свої 34 роки він мріяв звичайно ж не про війну… Валерій хотів створити свою сім’ю, народити та виховати дітей. Валерій віддав своє життя, щоб ми з вами могли жити у мирі. Ми всі у не оплатному боргу перед ним. Нехай Господь дасть рідним перенести цю важку втрату.
Щирі співчуття на прощанні прозвучали й від колег Валерія з шахти «Дніпровська»
- Шановні працівники нашого підприємства, шановна родина Валерія, шахтоуправління Дніпровське, незалежна профспілка гірників України висловлює щирі співчуття родині та близьким. Валерій працював на нашому підприємстві, був доброю, порядною та чесною людиною. На жаль ворог лишив нас цього прекрасного хлопця. Він назавжди залишиться у наших серцях. Слава Україні.
У кінці прощального мітингу на честь полеглого захисника від побратимів пролунали три салютні постріли.
Вічна та світла пам’ять Герою України Валерію Подеречі!
Як проводили захисника в останню путь дивіться на наших світлинах та відео:
