Сьогодні, 25 червня, у Брагинівській громаді жителі Олександрополя прощалися із захисником України воїном Національної гвардії України Мироненком Миколою, який загинув на фронті. Навіки - 24 років, навіки молодий і усміхнений, як на світлині, яку тримає в руках побратим. Таким він лишиться в пам’яті односельців, рідних, побратимів назавжди.
Квіти, синьо-жовті прапори й люди навколішках: селище Петропавлівка, села Самарське та Олександропіль, через які простягнувся останній шлях воїна, сьогодні зустрічали свого Героя вдома. Дорога встелена квітами, а в очах і старших, і молодих людей сльози. Такою ціною нам сьогодні дається наша воля й незалежність нашої країни.
Микола став воїном Національної гвардії України, старшим офіцером першої бойової групи третьої групи спеціального призначення третього окремого загону «Омега», молодшим лейтенантом. Для жителів села Олександропіль він був, є і буде сином, братом, онуком... Був до 21 червня 2024 року, коли, на 25-му році, трагічно обірвалося його життя.
Мироненко Микола Сергійович народився 30 листопада 1999 року в селі Олександропіль в Петропавлівщині, на Дніпропетровщині. В 2000 році батьки переїхали на постійне місце проживання до міста Родинське Донецької області. Після закінчення 9 класів школи міста Родинське, Микола пішов навчатися до професійно-технічного училища на підземного електрослюсаря.
В 2016 році Микола переїхав до міста Одеса, де розпочинає своє доросле самостійне життя. Через два роки, 2018-го приймає вольове рішення та підписує контракт на службу в Національній гвардії України і розпочинає свій шлях військового.
З початку повномасштабного вторгнення російської федерації, у складі груп спеціального призначення «Донбас» та «Омега» Микола почав виконувати бойові завдання на території Донецької, Луганської, Харківської та Запорізької областей. Підрозділ постійно перебуває на лінії зіткнення з противником і майже щодня вступає у вогневе протистояння з ворогом, не даючи йому змоги хоч на крок просунутись у глиб країни.
Кожне своє завдання Микола виконував мужньо й самовіддано. Побратими розповідають про бойовий шлях товариша, воїна, який з честю завжди виконував усі поставлені завдання. І за це йому велика шана. З 2022 року подвиги Миколи зростали та ставали взірцем для кожного побратима.
Щоденно ризикуючи життям та здоров’ям, Микола утримував довірені позиції у визначеному районі, відбивав спроби наступу противника та не допускав його прориву в глибину оборони наших військ.
Останній бій Мироненко Микола прийняв 21 червня 2024 року, коли життя нашого воїна обірвалося.
Останній прихисток Миколи в Олександрополі, біля батьківської хати чекає на сина мати, на брата - сестра, на онука – бабуся з дідусем, поруч рідні та близькі люди. Оркестр Національної гвардії сьогодні знову звучить сумно, бо зустрічає свого побратима. Плачуть і жінки, і чоловіки, і молодь, бо Микола був для кожного з присутніх сьогодні тут був особливою людиною.
Молилися за упокій воїна сьогодні троє священників: настоятель храму Святого Великомученика Георгія Переможця панотець В’ячеслав, настоятель храму Святого Іоанна Воїна панотець Олег та військовий капелан Іван.
Після спільної молитви траурна колона вирушила до кладовища, де з Героєм прощалися та згадували, яким він був за життя.
- Люблячий і турботливий син, брат, онук, який завжди піклувався про своїх рідних він був для них надією та опорою. Війна забирає найкращих, відважних, справедливих, розумних, надзвичайно сміливих. Важко, не можна знайти слова втіхи, не можна загоїти біль та гіркоту від втрати рідної, близької людини. Та нехай добрий, світлий спогад про покійного захисника стане сильнішим за смерть і залишиться в пам’яті рідних, колег, друзів, бойових побратимів, усіх хто знав його, любив та шанував, - виголосила промову Ольга Іванченко, колишня секретар Олександропільської громади.
Промову про Миколу виголосив військовий капелан Іван.
- Я хочу згадати слово, яке сказав наш Господь: «Хто вірить і в мене, той повіки не побачить смерті, той має життя вічне». Сьогодні ми прощаємося з Миколою тут на землі, але віримо, що він має вічне життя у небі. Микола став на захист своєї країни, захищаючи справедливість, захищаючи свою Україну від напості рашиської, від напості ідеології радянської, яка нищила і в темноті тримала наш народ. Він як той світлячок боровся за Україну, щоб вона була в світлі, щоб повернулася до своїх джерел, повернулася до своєї віри, повернулася до себе самої. Дорога громадо, ми сьогодні прощаємося, нам дуже боляче, але насправді він є таким світлом для нас, світлом куди нам треба йти і що робити, світлом за що ми маємо боротися і за що боремося. Тому хай це буде для нас великим уроком і стимулом відважніше і впевненіше відстроювати свою рідну землю Україну. Дорогі побратими, Микола вже не може сказати фізично, духовно він вам скаже він буде з вами завжди, але сьогодні він відходить до вічності, до Бога, який справедливий суддя і він та я хочемо вам подякувати за те що ви були завжди разом, переживали, боролися, один за одного своє ставили життя.
З 2018 по 2022 тричі Мироненко Микола брав участь у антитерористичній операції на сході України. За що був нагороджений медаллю “Ветеран війни. Учасник бойових дій”.
З першого дня повномасштабної війни в складі груп спеціального призначення “Донбас” та “Омега” виконував бойові завдання на території Донецької, Луганської, Харківської та Запорізької областей. Підрозділ перебував постійно на лінії зіткнення з противником, майже щодня вступав у вогненне протистояння з ворогом. Молодший лейтенант постійно проявляв чесну самовідданість та військовий професіоналізм, емоційну стійкість у своїх діях, сміливість та героїзм. Ризикуючи власним життям неодноразово здійснював евакуацію побратимів, рятуючи їм життя. Був спеціалістом з мінування, розмінування та виготовленням вибухових пристроїв.
За виняткові заслуги, за віддану службу Мироненка Миколи Сергійовича 14 листопада 2022 року був нагороджений відзнакою нагрудним знаком “За доблесну службу”. За досягнення високих показників у службі та бойовій підготовці, особливу мужність, сміливі самовіддані дії виявленні під час виконання військового обов’язку 18 грудня 2023 р був знову нагороджений нагрудним знаком національної гвардії України “За відвагу”. Також був нагороджений відзнакою “Іменна вогнепальна зброя” державна нагорода України для нагородження офіцерського складу та відзнакою “іменний годинник”. За його життя було направлено клопотання до президента України про присвоєння йому почесного звання “Герой України”.
У смутку цього дня побратими Миколи, адже втратили гарного друга, побратима, надійного воїна.
- Про Колю можна сказати: абсолютно позитивна людина, на нього завжди можна покластися. Справжнім другом був не лише в мирному житті, а й в бою. Таких людей, з відвагою та мужністю треба ще пошукати. Брав участь у найзапекліших боях Донецької, Луганської, Запорізької областей, брав участь у звільненні Харківщини, звільняв Майорськ, Зарічне, Волохів Яр, Куп'янськ, Роботине. У Роботиному взагалі були тяжкі бої і Микола там піклувався про особовий склад, евакуював поранених та загиблих. Навіть при всіх дуже тяжких ситуаціях .як от коли група опинилася в оточенні, прикривав групу, координував ситуація та вивів групу з оточення. Знищив чимало окупантів та зробив багато геройських вчинків. Це дійсно та людина, яка мала були Героєм України. Він переживав за товаришів. Ми кликали його Мирон, - розповідає побратим Віктор.
Оксана (позивний Оксі) з Миколою були на виконанні бойового завдання. Тож про нього захисниця відгукується як про позитивного хлопця і крутого воїна.
- Знаю Колю, Мирона, Колясика. Ми так на нього казали, як позитивну людину, він завжди посміхався і завжди був на позитиві. В цьому він був для нас взірцем, говорив: «Якби погано не було, посміхайтеся». Це його девіз такий був, від нього завжди світлом сяяло. Він дуже любив зброю й стріляв з нього, що стріляло, навіть хотів навчатися і хотів освоїти різні види зброї та навички стрілка. А по закінченню війни хотів повернутися в цивільне життя, мати сім’ю: хотів побудувати будинок, одружитися. Мабуть, як і більшість молодих хлопців. Останнього разу коли його бачила, сказала йому: «Коля, ти такий кумедний», а він відповів: «Бабуся казала, що коли мені дівчата кажуть, що я смішний, то я їм подобаюся». Насправді ж Коля був дуже сором’язливий. Але він був крутим воїном, він нічого не боявся, а це дуже мотивувало побратимів, бо поруч з такими воїнами, таким спецом почувалися спокійно. Про таких як Коля можна писати книги, пісні, - говорить Оксі.
Побратими вручили мамі захисника прапор свого взводу. Прапор, під яким її син боровся за волю та незалежність країни, за те, аби рідні жили під мирним небом.
Три салютні постріли пролунали на шану Героя. Оркестр Національної гвардії України заграв Гімн України. На честь Героя України, на честь сина, що поклав життя за рідних та країну. Нехай світла пам'ять про воїна Мироненка Миколи буде вічною.
Фото та відео прощання з полеглим воїном:
