Петропавлівська громада знову в скорботі – на війні загинув солдат Коцюбинський Вадим Григорович. Не стало Героя – воїна, який з перших днів великої війни став на захист країни.
Жив, працював, поки не прийшла велика війна…
Народився Вадим у селі Васюківка (Самарський старостат) 18 жовтня 1997 року. Коли Вадиму виповнилося півтора роки, родина переїхала в Петропавлівку, де він закінчив Петропавлівську загальноосвітню школу №1. Зростав Вадим разом із меншою сестричкою Юлією. У дитинстві був скромним хлопцем.
Після закінчення школи здобував професійну освіту в Першотравенському гірничому ліцеї, отримав спеціальність машиніста електровоза підземного. Одразу ж влаштувався працювати на водовідлив шахти «Ювілейна» мотористом.
У жовтні 1997 року Вадима призвали на службу до лав Української армії. Півтора року відслужив, у квітні 2019 року повернувся зі служби та продовжив працювати на шахті «Ювілейна». Пішов у Павлоградський гірничий навчальний заклад, де підвищив свою кваліфікацію до гірничого майстра. Робота Вадиму подобалася, все в нього ладилося.
Життя змінилося, у лютому 2022 року – велика не рахувалася з долями та планами людей. 7 березня 2022 року Вадима мобілізували.
- Сина мобілізували. Він потрапив на Яворівський полігон на навчання. Там він одразу зрозумів, з ким матимуть справу на полі бою, бо й тижня не минуло, як їх обстріляли. 13 березня, хлопців накрили ракетами. Тоді багато загиблих було. Пам’ятаю, як син телефонував і тремтячим голосом розповідав про обстріл і наслідки. Потім їх вивезли під Київ. Там вони продовжували навчання, були аж на межі з Білоруссю, - розповідає татко.
На фланзі Времівський виступ…
У серпні 2022 року Вадим уже був на Донеччині, він вже був на війні. Вадим був стрільцем-снайпером 2-го механізованого відділу, 3-го механізованого Президентського батальйону ЗСУ.
- Усе добре, все нормально… Син ніколи не скаржився, хоча ми знали, як там хлопцям нелегко. Потім з часом дізнавалися, які тяжкі він бої проходив, як виносили поранених, як втрачали побратимів. Питав у сина: «Хіба ж це нормально?», а він відповідав: «Не хочу, аби ви за мене хвилювалися», - продовжує згадувати тато Григорій.
Вадим від початку мобілізації виконував бойові завдання на фланзі Времівський виступ. Времіївським виступом називають район на межі Запорізької та Донецької областей на півдні населеного пункту Велика Новосілка, біля села Времівка. Там українські бійці вибили окупантів з населених пунктів Нескучне, Сторожеве та Благодатне, що розташовані по обидва береги річки Мокрі Яли.
У серпні 2023 року за бойові заслуги Вадиму Коцюбинському присвоєно медаль «Ветеран війни і учасник бойових дій».
Вадим удома бував зрідка, та навіть отримавши зовсім невелику відпустку, намагався якомога швидше повернутися на фронт.
- За свій фронтовий колектив син дуже переживав: у відпустку приходив і поспішає повернутися. Казав: «треба повертатися скоріше на позиції, бо поки я не повернуся інші хлопці не зможуть поїхати у відпустку». І поранення, і контузії отримував, але завжди повертався на фронт, - говорить батько.
У січня 2023 року Вадим з побратимами потрапив під мінометний обстріл. Коли виконували бойові завдання. Тоді він отримав уламкове поранення в плече. Пройшов лікування і знову відправився на фронт. Улітку 2023 року - черговий артобстріл, Вадим отримав контузію. І після цього випадку знову повернувся на фронт.
Чекали дзвінки від сина…
Удома майже не бував. Тож частіше сам батько Григорій їздив до сина, навідував, передав гостинці з дому. Привозив необхідні речі.
- Коли під Богатирем були, я їздив до сина. А потім, коли хлопці відігнали окупантів, переїхали хлопців в район Великої Новосілки. Там ситуація напружена була. 18 жовтня сину був день народження, він був на позиціях. А вже 20 жовтня я їздив до нього, він зміг виїхати до мене, тоді ми з ним бачилися востаннє, - пригадує батько.
Із сином рідні майже щоденно спілкувалися телефоном. Це були короткі розмови, син повідомляв, що все добре, несуть службу.
8 грудня Вадим заступив на позиції. А 9 грудня зранку написав: «Привіт, у мене все добре»… А вже 10 і 11 грудня від сина не було ні дзвінка, ні повідомлення.
- Чекаємо один день, другий… Потім я почав шукати сина. Згодом дізнався, що був артобстріл і пряме попадання в бліндаж. Там загинуло шість чоловік. Трьох хлопців упізнали, а троє були не впізнавані, - згадує батько.
Серед загиблих у тому бліндажі був і Вадим. Проте 13 грудня батькам офіційно повідомили, що їхній син вважається безвісти зниклим.
- Привезли мені сповіщення, що син пропав безвісти. Я продовжував шукати сина. Наступного дня я поїхав у Курахово. Там вже дізнався, про шістьох загиблих, здав ДНК. Потім повторно здавали ДНК в Дніпрі. 24 грудня нам вже повідомили: «мужньо виконував військовий обов’язок, загинув у бою за Україну», - говорить батько.
Одружився з війною…
9 грудня 2023 року Вадим загинув поблизу села Урожайне на Донеччині.
Не встиг Вадим створити власної сім’ї, як каже тато Вадима: «Син побрався з війною». Лише лишилися на згадку акації, які Вадим висадив поблизу річки, яку ж самотужки чистив. Нагадують про нього вулики, бо любив пасічникувати.
- Не пив, не палив, природу любив, майбутнє планував. Був нашою опорою, - говорить батько Григорій.
Прощання з Героєм
Сьогодні, 26 січня, Вадим Коцюбинський повернувся додому назавжди…
Живий коридор простягнувся селищем від в’їзду в Петропавлівку до батьківського будинку захисника. Десятки людей схилили голови зустрічаючи Героя на Батьківщині.
Прощальну літургію над загиблим воїном провів отець Олег, настоятель храму Святого мученика Іона Воїна в селі Слов’янка.
Прощальні слова промовила Галина Негей, жителька села Самарське.
- Сьогодні ми проводжаємо нашого земляка, нашу дитину, яка загинула захищаючи нас з вами. Вадим мужньо захищав Україну. В родині він був улюбленим сином, йому б ще жити, створювати родину та тішити батьків онуками. Але страшна рашистська рука забрала його життя. Тяжко прощатися з такими дітьми. Болить душа і серце плаче... Навіть погода сьогодні плаче за нашим героєм. Висловлюю співчуття рідним та близьким від усієї громади.
Зі співчуттями до рідних звернулися побратим.
- Знову страшна подія зібрала нас. Сьогодні ми проводжаємо в останній шлях та віддаємо шану справжньому захиснику своєї Батьківщини, військовослужбовцю, солдату Вадиму Коцюбинському. Він загинув виконючи своє бойове завдання на захисті нашої Батьківщині від агресії російської федерації. Наші воїни пройшли багато випробувань та стоять проти зла і сьогодні ми впевнено можемо сказати, що незалежність України ми збережемо назавжди, тому що нашу країну захищають такі воїни, як Вадим. Він до останнього подиху захищав територіальну ціліність нашої держави і поклав свою голову за нашу землю, щоб ми були вільні. Ми завжди будемо пам'ятати його героїзм, відвагу і вірність військовій присязі. Висловлюємо щирі співчуття рідним. Низький уклін батькам, які виховали справжнього захисника. Вічна та світла пам'ять Герою!
Поховали Вадима на кладовищі в селі Васюки.
На пам'ять про героїзм сина побратими вручили мамі прапор України.
Завершили похоронну процесію трьома салютними пострілами на честь полеглого воїна.
Світла і вічна пам'ять Вадиму!
Як прощалися з Вадимом Коцюбинським дивіться на наших світлинах та відео:
