РОЖЕНКО Олександр Юрійович
(08.10.1992-17.02.2023)
«Солдат, помічник гранатометника стрілецького взводу Олександр Роженко загинув 17 лютого під час запеклих боїв біля Бахмута Донецької області, захищаючи незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України», - так було написано у повідомленні, яке надійшло рідним загиблого від військового керівництва.
Народився Олександр у невеликому селі Колона-Межова. Мама тяжко хворіла, тому все своє дитинство він провів у бабусі по маминій лінії та в родині рідної тітки Світлани в селі Чугуєве. Навчатися пішов до Новопавлівської середньої школи № 2. Клас був дружний, всі веселі, жваві. Олександр нічим не вирізнявся серед своїх однолітків, хіба що зростом. Був невеличким, та це не заважало бути душею класного колективу. В будь-якій скрутній ситуації Саша бачив промінчик позитиву і ніколи не опускав руки. У нього завжди і на все був свій погляд, своя думка, свій шлях. Юнак дуже любив спорт, займався футболом. Веселий, добрий, завжди готовий прийти на допомогу. Після закінчення школи, продовжив навчання в Межівському профтехучилищі.
Олександр Роженко пішов добровольцем захищати Батьківщину у перші дні повномасштабного вторгнення російських окупантів. Боронив Україну у лавах Національної гвардії.
Рідні згадують, що Сашко, говорячи про захист рідної землі, завжди повторював слова, які не є новими чи незвичними для українців: «Хто, як не я…?» Він, як і більшість сучасників, просто не уявляв, як зможе заховатися за чиєюсь спиною. Хто ж окрім нього може захистити: маму, бабусю, сестричку, племінницю, захистити друзів, село, Україну.
Останні місяці вони були у самісінькому пеклі – у Бахмуті… Але він не скаржився, завжди переконував рідних, що у нього все добре…
І це так схоже на нього, адже бойові побратими та друзі згадують Сашка, як невичерпного оптиміста, справжнього воїна, сміливого, здатного вибратись із найскрутнішої ситуації захисника.
Ще 15 лютого Олександр був удома – в короткій відпустці. Розповідав про бойові будні. І знову легко і невимушено, ніби це його і не стосувалося, говорив про смертельну небезпеку, про страшні бої, де горіла промерзла земля, а вирви від снарядів та мін – на кожному квадратному метрі багатостраждальної української землі.
Та вже 17 лютого він потрапив під важкий мінометний обстріл. Це був останній бій Олександра Роженка. Йому назавжди залишиться 30 років…
Болюча новина облетіла соціальні мережі за кілька годин. Ні серцем, ні розумом не хотілося вірити в те, що Саші більше немає. У Героя залишились мама Олена Миколаївна, бабуся Любов Савеліївна, сестричка Юлія, племінничка.
Вічна слава герою. Твоє ім’я ніколи не зітреться з пам’яті людської.
Лідія СОТНИК
