Владислав Шинкарюк народився 28 січня 1999 року в селі Новопавлівка Межівського району Дніпропетровської області. З його народженням у сім’ї Анатолія Сергійовича та Світлани Омелянівни Шинкарюк стало дві донечки Оля і Таня та два синочки Женя і Владик. Владик був найменшенький. Все у багатодітній сім’ї крутилося навколо нього. Та хлопчик з малечку ріс самостійним і дуже любив давати поради старшим брату та сестрам. Та непомітно минав час. Старші діти закінчували школу, а малий Владик зібрався до першого класу. До школи йому дуже хотілося, адже він був веселим, товариським, зовсім не вмів ображати, та і сам дуже швидко вибачав образи інших, якщо такі траплялися. Він швидко знайшов спільну мову з однокласниками. А головне – в його житті з’явилася ще одна людина, до якої він міг звернутися з будь-яким питанням та отримати від неї захист та підтримку – це перша вчителька Омельченко Тетяна Федорівна. З 2006 року він став школярем і дуже цим пишався.
Коли Владислав підріс, його життя звело ще з однією людиною, що наповнила його життя вірою в людей, в торжество честі та справедливості. Цією людиною став священник Андрій Теслюк. В ті роки тільки почав відновлюватися Святовознесенський храм (храм, в приміщенні якого довгі роки розміщувався Новопавлівський сирзавод). Приїхав священник. Храм був у жахливому стані. Приход був не великий. Тож усі клопоти лягали на плечі батюшки. Владислав став його вірним помічником. Хлопець з малку не цурався ніякої роботи. Був чесним і безкорисливим.
Швидко пролетіли 11 шкільних років і 2017-ого він уже випускник. А ще через рік Владислава призвали до лав Української армії на строкову службу. Службу проходив на протязі року в Маріуполі. Після демобілізації, 2019-ого року, додому повернувся гарний, сильний, впевнений у собі військовий. Владислава відразу прийняли на роботу в ТОВ «Чугуєво». На нього можна було повністю покластися. Будь-яку роботу він виконував якісно і бездоганно. Був дуже відповідальною людиною.
І, мабуть, все було б у його житті добре, якби не повномасштабне вторгнення росії на територію України 24 лютого 2022-ого року. Саме в цей день Владислав Шинкарюк не вагаючись пішов захищати нашу з вами рідну Україну. Старший солдат Владислав Шинкарюк належав до військової частини А 0414. Він був водієм піхотного відділення піхотного взводу піхотної роти 97 піхотного батальйону 60 окремої піхотної бригади.
Коли у піхотинців запитують, кому вони найбільше завдячують при виконанні поставлених бойових завдань, то вони найчастіше виділяють саме водія. Таким був і Владислав. Не одне бойове завдання було виконано на відмінно завдяки його вправним і вдалим водійським діям. Не зважаючи на те, що кожний бойовий виїзд був пов’язаний з ризиком для життя, (це виїзди на нуль, замінована місцевість, постійні обстріли) Влад завжди підтримував і виручав бойових побратимів. Майже 5 місяців Влад Шинкарюк на своєму авто вдало виконував поставлені бойові завдання. Та 18 липня 2022-ого року о 21:50, поблизу села Князівка, Бериславського району, Херсонської області, повертаючись з бойового завдання, його автомобіль підірвався на міні. На превеликий жаль воїн-захисник Владислав Шинкарюк отримав поранення не сумісні з життям. Українському герою було всього 23 роки. Він став наймолодшим загиблим захисником у Новопавлівській громаді.
Поховали героя-захисника на новопавлівському кладовищі по вул. Гірка, якраз напроти Святовознесенського храму, який він допомагав відновлювати священнику Андрію. У цей час отець Андрій уже служив у Межівському храмі, та відправити службу за загиблим своїм помічником Владиславом приїхав особисто. Думаю, що зірка Владислава, яка засяяла на небосхилі, горітиме найяскравіше за всі роки, які йому не вдалося прожити на цьому світі. А його побратими палитимуть ворожі позиції в знак помсти за обірване молоде життя.
Лідія СОТНИК
