Під Хромовим загинув захисник України Яценко Володимир

Ірина СИТНІК Головна редакторка

15 травня 2023 10:15

Понад 400 днів триває велика війна в Україні. Великою ціною доводиться відвойовувати кожен метр української землі. Петропавлівщина знову має трагічну звістку з фронту: на щиті до дому повернувся захисник України, петропавлівчанин Яценко Володимир Сергійович.

Володимир народився 5 березня 1992 року в Петропавлівці. Навчався в Петропавлівському ліцеї №2. Після закінчення 11-го класу навчався у Придніпровській енергобудівний технікум, по закінченню якого пройшов строкову службу у Львові. Працював шахтарем, устиг і за кордоном потрудитися. У середині березня 2022 року Володимир збирався їхати в черговий раз за кордон працювати, але плани змінила війна.

- Коли почалася велика війна Володимир одразу прийняв рішення йти на фронт. З 1 березня 2022 року добровільно пішов на війну. Нам сказав: “Я не можу бути вдома чи за межами країни. Усі мої друзі, брати воюють. І я маю бути поруч. Навіть якби встиг поїхати за кордон до початку війни, то одразу я б повернувся. Зрозумійте мене”, - згадує слова брата сестра Альона.

Володимир воював по всій Україні: був у Кривому Розі, під Барвінковим, у Куп’янську... Півтора місяці тому пройшов навчання і став кулеметником у штурмовій роті. Востаннє воював на Донеччині — був кулеметник відділення вогневого ураження 3-го штурмового взводу штурмової роти.

У перші дні перебування в штурмовій роті Володимир ледь вижив на завданні.

- Їх відправили на завдання під Слов’янськ. Хлопці йшли з автоматами, а проти них була ворожа авіації. На них полетіло все, що тільки можна. З того бою ледь живий вийшов. Без речей, але з одним побратимом, а третього пораненого на собі 5 кілометрів ніс. Тоді він врятувався. А товаришам, однокласникам говорив: “Буде щось страшне, я можливо не повернуся”.

11 травня 2023 року Володимир загинув поблизу Хромового на Донеччині...

Останній раз Володимир телефонував мамі 10 березня. Сказав: “Мамо, молись за мене, бо нам буде тяжко. Я йду на дуже важке завдання. Йдемо двигати фронт. Але ти не хвилюйся, нас буде багато, будуть “Вовки Да Вінчі”, 93-тя “Холодний Яр”...

- 11 травня брат мав останнє завдання, після якого мали їхати на доукомплектування, але наступного дня телефонного дзвінка не було, натомість отримали батьки звістку від військкомату: “Ваш син загинув”, - розповідає сестра Альона Яценко.

Володимир мав позивний - “Сильний”. Мав ще трьох друзів, з якими були нерозлийвода, називали себе “Міцні”. З тієї четвірки лишився один побратим Фізрук. З його бригади за цей місяць усі побратими загинули. Едуард Юдін з ним служив з першого дня, тепер побратими будуть навіки разом.

- Брат був худорлявий, але завжди сильний духом. Його однокласники, з якими він спілкувався, писали: “Колись ми з тобою сиділи за партою, танцювали останній шкільний вальс. Вова, ти був найсильніший з нас у класі”. Він знав куди йшов. Якось з ним цілу добу не було зв’язку, ми запанікували, а коли нарешті роздався дзвінок, він сказав: “Ви зрозумійте, я на війні”. Розуміємо, але без хвилювань неможливо, - говорить Альона Яценко.

Не встиг Володимир створити власну родину. Навічно лишиться 31-річним мужнім воїном, сином, братом, хрещеним.

Татко все чекав сина вдома, готував автомобільні шини, бо треба було на “бойовому коні” замінити. А сестра чекала поки черешні вистигнуть, щоб відправити брату на фронт. Не дочекалися.

- Коли мій брат був маленьким, я як старша сестра, у першому класі зав’язувала йому шнурки. Ми ніколи з ним не сварилися. Наша мама не знала з нами клопоту. А потім брат виріс і став мені опорою. Останнім часом підшукували будинок йому, мріяв він мати свою домівку, про власну справу, вантажівку придбати. Не судилося цим мріям здійснитися, - говорить Альона.

Володимир був патріотом ще з дитинства. Тому на війну йшов без сумнівів. Рід свій не продовжив, але боровся на всю українську націю.

- На нас чекає ще процедура опізнання тіла брата. А сьогодні сталося якесь диво: до нашого будинку у вікно билася пташка, билася до тих пір поки ми не прокинулися і не вийшли на вулицю. Ми віримо, що це було вітання від нашого Володимира. Він і зараз нас оберігає, захищає й вітання шле, - ділиться Альона.