Маленька крапочка на мапі України, та й в порівнянні з іншими селами нашої громади теж відносно маленьке переважаючи хіба що село Чаус. Безмежні, майже первозданні краєвиди, ліс, річечка, луки, поля і пасовища. Тут хочеться мріяти і милуватися природою, тут легко і вільно дихається. Це козацький край, вольниця. Тут час немов би завмер, і навіть отара овець, що пасеться обабіч дороги якась особлива.
Колись у Філії кипіло життя. Колгоспне життя не вирізнялося різноманітністю, та все ж чимало людей із ностальгією згадують ті часи. Зараз же життя у Філії досить тихе. Про ферми залишилася тільки згадка, лишилася жменька домогосподарств в яких мешкають віддані своїй Філії люди, які вже точно знають, що кращого села не має ніде...
Катерина Олексіївна Міщанин теж мешкає у селі Філія. Познайомив нас з цією жінкою випадок і назвати її звичайною, просто язик не повертається, тому що вона незвичайна. Хто знає її, чи хоч раз у житті спілкувався з пані Катериною, це підтвердять. Адже, незважаючи на свій поважний вік, вона сама порається по господарству, підтримуючи в будинку майже ідеальний порядок, пише вірші, романси, має прекрасні вокальні дані і пам’ятає та співає старовинних козацьких пісень! Чуйна, дбайлива господиня і просто всебічно талановита людина.
Ми завітали до Катерини Олексіївни, щоб послухати, та записати пісні, що співали наші предки, пісні з історичним корінням, а ще послухати цікавих розповідей про життя.
«Дітки, я ніде, крім школи не вчилася» - любе часто повторювати героїня нашого допису - «Пишу як умію, і співаю як мене вчили старі люди». І пісні ці, безмежні та красиві, як краєвиди її рідної Філії, тужливі і задумливі, як сама історія...
Родина Міщанин має свою, не менш цікаву історію, з глибоким корінням. Це родина козаків. За спогадами Михайла Григоровича Міщанина, найстаршого з цієї родини, їхній прадід був козацьким сотником. Тому, на щастя, ці люди і зберегли для нащадків ці дивовижні, старовинні пісні. Це не аби як важливо, особливо в наш час.
Народилася пані Катерина (в дівоцтві Сулима) далекого 1938 року в селі Дача. 7 класів закінчила в Дачі, а десятирічку - у Новопавлівці.
- Я була дуже кмітливою, та допитливою дитиною. Гарно вчилася. Мене любили вчителі. Поважала старших, мала хист до музики, танців. Але попри це була дуже сором’язлива та скромна, - розповідає Катерина Олексіївна.
А ще пані Катерина була як то кажуть дуже «домашня», тому не зважаючи на всі поради вчителів та батьків не змогла пересилити себе та поїхати навчатися до міста, щоб здобути професію.
- Знаєте, пам’ятаю, як тільки подумаю, що доведеться покидати рідну домівку, мене прямо такий жах брав. Як же я там буду десь далеко від рідного села, знайомих мені людей?
Згодом доля звела Катерину Олексіївну із філіянином Миколою Григоровичем Міщанином - місцевим красенем. І почалося сімейне життя в якому народився син Ярослав.
- За все життя де я тільки не працювала, - говорить наша героїня, - і обліковцем, і дояркою, і ланки полола. Все робила щоб було за що жити. Та й дома завжди було чимале господарство. Та попри втому Катерина Олексіївна знаходила відпочинок у написанні віршів.
- Ви знаєте, я просто не вмію по іншому розказати про свої почуття, - пояснює пані Катерина, - от буває наробишся на роботі, і так на серці тяжко, в таких випадках хтось хватається за чарку, хтось біжить до друзів, а я беру ручку і пишу, як на душу лягло.
А на душі у пані Катерини тільки всеохоплююче добро, та любов до рідної землі. Кожен рядочок немов сповідь, кожне слово, кожна крапочка - це все для людей і про людей.
- А ще я дуже люблю співати! Дітки, раніше усі зберемося дружньо, компанією, та як затягнемо пісень. Співали завжди українські пісні, - з особливою любов’ю згадує Катерина Олексіївна, - козацькі. Любі мої, це ж наша пісня, наше коріння, наш родовід. Не можна забувати своє коріння - це гріх, а треба щоб коріння міцніло рід примножувався. Я знаю таку велику кількість пісень що й дня не вистачить їх співати. Дуже хочеться щоб вони не загубилися а перейшли наступнім поколінням.
Доречі, Катерина Олексіївна пише пісні, та вірші і про теперішні часи.
- Пишу вірші, бо по іншому не можу висловити, те що лежить на душі, - пояснює наша героїня. Син далеко, чоловік відійшов у вічність, що ж мені лишається - тільки виплескувати паперу те, що так болить та турбує.
А душа в неї не може мовчати, особливо коли, побачить старенька, що в країні коїться.
- Дітки, війна це страшне лихо... Не думала я, що впаде на нас така доля
пережити ще такий страх. Ми вже старі, а вам молоденьким треба ще багато витримати.
Але, Катерина Олексіївна щиро вірить в Перемогу, і не перестає повторювати, що любить свою рідну Україну, своє маленьке село, кожну пташечку, кожну квіточку і взагалі все, що її оточує.
Я не чула жодного вірша про Філію, ніколи. Ніхто не писав. А Катерина Олексіївна написала. І мені здається дуже гарно вийшло.
Ольга ГОЛЯНИЧ
ФИЛИЯ МОЯ РОДНАЯ
Филия, моя родная, природы лучшей
не сыскать,
У берегов трава
колышется
большая,
Цветут кувшинки.
Показать?
Что можно ещё
добавить,
рассказать.
Любуюсь всем, всем, всем, что вижу,
Лес вижу сосновый и Мокрые Ялы.
Солёная, что к
Вовчей примыкает:
«Штаны» назвали это место пацаны..
В речке стадо коров напоили,
Где лилиями скрыты все «штаны»,
В тернових зарослях напевно-стоголосы
На тополях
вороны-крикуны.
Как косы виснут вербы ветки
Спокойным водам,
кувшинок полоса,
Под всплески рыб, метёлками качает,
Кого-то камышовка в камышах.
Траву на всходе солнца чистая роса ласкает,
Рядом пляж
любимый песком золотится,
На рассвете слушно голоса птичьи,
В тумане только эхо раздаётся.
Городские люди, с восходом солнца,
Поскорей спешат к Вовчей добраться,
Чтобы в речной воде искупаться,
Как можно больше сил набраться.
Ближе к лугу, улья стоят рядами,
Какой запах создают поля грачихи сами,
Везде цветы
благоухают до речки близко, рукой подать,
Ну, разве есть ещё где на свете такая
Божья благодать!
Катерина Міщанин
