Усього два склади вміщують усе людське життя. З мамою найдорожчою, найкращою, найріднішою ми вперше пізнаємо цей світ. З нею проходить наше дитинство, з нею вчимося читати, писати. З нею ми дорослішаємо, обираємо потрібну стежку в житті. І тільки їй довіряємо наші таємниці, радощі та розчарування, бо знаємо: ніколи не зрадить, допоможе та розрадить у будь-якій ситуації. З нею ми сміливо йдемо по цьому життю, і поки живуть наші матері, ми – діти, незалежно від того, скільки нам років. Сьогоднішню розповідь дуже хочу присвятити матері, яка народила та виховала 7 дітей.
Дивлячись на неї мимоволі думаєш, що таким і повинно бути щастя. Для неї воно – у дітях, бо саме вони зробили її щасливою.
Знайомтеся, Валентина Данилова – Мама з великої літери, у якої семеро дітей і, тільки вдумайтеся, двадцять шість онуків і троє правнуків!
Дійсно чимала сімейка, а це, як зазначає сама пані Валентина, неоціненний скарб. Тож про все по порядку.
Народилася Валентина Данилова, у дівоцтві Ярова, у селі Богданівка. Тут пройшло її дитинство та юність.
- Дитиною я була дуже спритною, кмітливою – згадує наша героїня, – Але попри це дуже відповідальною та трудолюбивою. Мама Клавдія Йосипівна працювала на свинофермі свинаркою. Працювала тяжко, от і доводилося мені допомагати їй на фермі. Тільки зі школи прийду та чимдуж до мами на роботу. Разом з поросятами уроки вчила – посміхається Валентина.
Але тоді часи такі були – працювати доводилося змалечку.
Швидко промайнули шкільні роки. Зразу після закінчення школи Валентина вступила до Дніпродзержинського будівельного училища за фахом маляра-штукатура.
Після навчання на практиці була в Дніпродзержинську, потім перевели до міста Дніпра.
Згодом прийшлося молодій Валентині працювати не за фахом на залізниці.
- Довелося мені й такої професії навчитися, – говорить Валентина. – Тож і шпали тягала, і гайки крутила. Так з бригадою залізничників занесла її доля в місто Оріхів, що на Запоріжжі. Саме тоді проходив ремонт колій від Запоріжжя до Пологів.Тут і зустріла свою долю – місцевого красеня Олександра Данилова.
І, як кажуть, розпочала нову сторінку свого життя вже в статусі дружини.
- Важко нам було підніматися, – продовжує Валентина. – Чоловік на заводі працював. Один за одним у нас народилися діти Руслан у 1977 році, Оксана в 1979, двійнята Таня та Сергій у 1983, Роман у 1990, Наталія в 1993, Олена в 1995.
Подальша історія нашої героїні нічим не відрізняється від історій багатьох моїх респонденток, таких же матусь. Життя, робота, виховання дітей.
За цими буденними клопотами пролетіло ціле життя пані Валентини.
У 2008 році жінка разом з меншими дітьми переїхала до рідної Богданівки, де мешкає й тепер.
У 2017 році не стало чоловіка Олександра.
- Тяжку втрату, смерть чоловіка, допомогли пережити діти та онуки. Завдяки їм я не почуваюся такою одинокою.
Дві доньки Наталія та Олена мешкають у Богданівці, вони теж - багатодітні матусі. Нещодавно до пані Валентини переселилася донька Таня з чоловіком та двома дітками із Донеччини.
Діти, що мешкали в рідному для сім’ї Оріхові, переселилися в Запоріжжя, адже там, де було це прекрасне містечко, зараз розтоптана руїна, у яку її перетворив «руський чобіт».
- Мене доля навчила всьому, - говорить Валентина, – ніякої роботи не боюся й не боялася. Щоб прогодувати та підняти на ноги дітей, доводилося працювати на декількох роботах. Але точно знаю - моя основна професія - бути мамою, а тепер і бабусею.
Родина Данилових полюбляє збиратися в дружньому родинному колі за столом за розмовами та переглядом старих фотокарток, згадувати минулі часи, ділитися планами на майбутнє.
- Звичайно, виховувати таку кількість дітей - нелегко, - додає Валентина, - Тож ми теж часто нічого не встигали. Але це - нормально, це - життя. Мій чоловік завжди мені в усьому допомагав, у нас була традиція - він готував смачні м’ясні страви, салати. І взагалі, вважаю секрет міцної сім’ї – це любов. А мені в житті дуже пощастило із сім’єю, а саме з великою та дружньою родиною, у якій є взаємодопомога, дружба та любов. І з досвіду я знаю, що якщо Бог дає тобі дітей, то дасть усе для того, щоб була змога їх виростити.
Ольга ГОЛЯНИЧ
