Невтішна звістка з фронту сколихнула Богинівську громаду. Під час виконання бойового завдання загинув захисник України — Білецький Віталій. 24 грудня Героя провели в останній шлях.


Віталій народився 2 січня 1988 року в селі Шевченка Богинівської громади. У батьків Марії та Федора Білецьких народилося двоє дітей: донька Олена та син Віталій.


Ріс звичайним хлопцем, навчався в школі, встиг попрацювати шахтарем та стати батьком.

2004 року у Віталія та Яни народилася донька Богдана.
- Батько завжди був уважним до мене. Переживав, підтримував, ми спілкувалися, попри те, що батьки вже не були вже разом, - говорить донька Богдана.

Повномасштабна війна змінила долю Віталія, він приймає рішення захищати країну. У вересні 2025 року стає до лав Збройних Сил України. Служив солдатом-кулеметником у складі 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр».
- Знала про рішення батька. Він говорив, що йде захищати країну, що має тут бути. І запевняв, що все буде добре. “Я прийшов сюди не помирати. Усе буде добре”, - згадує донька Богдана.

19 грудня 2025 року Віталій загинув поблизу села Андріївка Краматорського району Донецької області, захищаючи рідну землю від російського агресора.


На щиті Героя зустріли 24 грудня у селі Шевченка. Живий коридор, квіти та похилені прапори - земляки віддали шану своєму Захисникові.


Під час церемонії прощання зі словами співчуття до родини та громади звернувся представник ТЦК Олександр Міщенко:
- Сьогодні ми вшановуємо пам’ять солдата-кулеметника військової частини А1302 Білецького Віталія Федоровича. Він загинув під час виконання обов’язків військової служби на Донеччині. Його серце перестало битися, але пам’ять про нього житиме вічно. Висловлюємо щирі співчуття родині та близьким загиблого. Ваша втрата є непоправною, та пам’ять про Віталія назавжди залишиться в серцях кожного з нас. Він був взірцем відданості військовій присязі, честі та високим моральним принципам. Герої не вмирають — вони живуть у нашій пам’яті.


Зі щирою та болісною промовою виступив і голова Богинівської громади Сінгур, який згадав Віталія як людину, що не сховалася від війни:
- Сьогодні ми прощаємося з Героєм. Про Віталія можна говорити багато, але головне — це людина, яка не заховалася від війни. Він прийшов захищати цю землю, це небо, це село і своїх дітей. Бо є рід, бо є діти, які треба захищати. Кожен день, який він та інші захисники були на війні — місяць, два, три, навіть тиждень — це дні нашого життя. Бо в ці дні ми мали право жити, ходити в магазин, пити каву зранку. І це — завдяки таким хлопцям. Вони своїми смертями закривають небо, своїми душами. І дай Боже, аби це був останній раз, коли на шевченківській землі ми проводжаємо у засвіти нашого сина.

Молебень за воїном прочитав священнослужитель Андрій.

Три салютні постріли на знак вшанування Воїна пролунали над кладовищем.

Прапор України представники військкомату передали сестрі захисника, Олені.


Похоронна процесія зібрала односельців, родичів, побратимів, представників влади. У скорботній тиші звучали слова молитви та вдячності тому, хто віддав життя за свободу України.



Світла пам’ять і вічна слава Герою. Він назавжди залишиться у серцях земляків як символ мужності, відданості та любові до Батьківщини.



Прощання з Героєм:



