У небесному війську воїн Присамарського краю - на фронті загинув Захисник України — Анатолій Шевчик.
З Анатолієм Шевчиком ми зустрічалися у грудня 2023 року, у шпиталі, після його четвертого поранення. Тоді лікарі говорили про лікування і відновлення військового, а він — про підрозділ і позиції, куди планував повернутися.
Тоді ми довго розмовляли. Він спокійно й послідовно згадував свій фронтовий шлях — від перших днів повномасштабної війни до боїв на найгарячіших напрямках.
Коли ми прощалися тоді, у шпиталі, він говорив, що після лікування повернеться до своїх. Так і сталося. Він повертався щоразу — до останнього свого бою.
І ось чергова звістка з фронту: не від Анатолія, а про нього… Про його останнє бойове завдання і про те, що він тепер у лавах війська Небесного…
Шериф до війни й на війні…
Анатолій Шевчик народився 4 грудня 1983 року в селі Олександропіль на Дніпропетровщині. Після школи пройшов строкову службу у підрозділах протиповітряної оборони у Дніпрі. Згодом здобув вищу освіту в Харківський національний автомобільно-дорожній університет за спеціальністю «Транспортні технології».
У 2003 році розпочав службу в правоохоронних органах. Майже двадцять років працював у Національній поліції, зокрема у Петропавлівському відділенні. Останні три роки до повномасштабного вторгнення працював поліцейським офіцером Миколаївської громади. Люди знали його як відкритого та справедливого правоохоронця. Він і сам любив цю роботу: подобалося спілкуватися з людьми, завжди боровся за справедливість. Уже на фронті за рішучість, характер і вміння тримати порядок уже в лавах ЗСУ отримав позивний «Шериф», який став відображенням його особистості.
Його щастя у дружині та доньці
2016 рік змінив і особисте життя Анатолія: він зустрів свою майбутню дружину Ольгу. Побралися, весілля - у колі найрідніших. А 2018-му році Анатолій став найщасливішим татком у світі. У подружжя народилася донечка Поліна. Сенс його життя – дружина й донька, які давали йому сили. Заради них він ладен був змінити світ…
Бойовий шлях захисника
24 лютого 2022 року Анатолій був на роботі. Війна… Ця звістка не давала спокою. Тоді він розумів, що звичне життя завершилося. Він з най, що стане до лав ЗСУ. 2 жовтня 2022 року був зарахований до лав 53-тя окрема механізована бригада імені князя Володимира Мономаха. Уже 22 жовтня сержант Шевчик виконував бойові завдання в Бахмуті.
Саме Бахмут став його першим фронтовим містом. Там отримав перше поранення і першу відзнаку — нагрудний знак «Тризуб».
А потім змінювалися міста, села, додавалися поранення та він повертався у бій.
Під час виконання завдання в районі Опитного Анатолій з побратимами потрапив під обстріл. Дістав переломи та важку контузію. П’ять днів у шпиталі в Дружківці і він повернувся на позиції.
Авдіївка… Під час одного з боїв група опинилася в оточенні. Двоє побратимів були поранені, сам Анатолій зазнав контузії, але вони дві доби тримали позицію. За цей епізод Анатолій отримав медаль «За хоробрість у бою». Після короткого лікування знову повернувся на напрямок. Під час іншого завдання група зайшла в укріплення противника і знищила бліндаж. За це його відзначили медаллю «За відвагу».
На його рахунку — захоплений «язик», знищені ворожі позиції, евакуації поранених, інженерні роботи на передовій. Він чотири рази отримував поранення і щоразу після лікування повертався у стрій.
7 грудня 2023 року під час бойового завдання дістав уламкове поранення в голову й обличчя. Саме після цього поранення ми й зустрілися. У шпиталі він говорив про побратимів, із якими тримав зв’язок, про Бахмут і Авдіївку, про втрати. Розповідав і про родину — дружину та доньку. Казав, що заради них живе. І вже тоді говорив, що збирається повернутися на фронт.
Після поранення поблизу міста Нью-Йорк знову повернувся на фронт. У грудні 2024 року Анатолій продовжив службу у складі 18-та Слов’янська бригада НГУ (батальйон спеціального призначення «Донбас»). Підрозділ виконував завдання, зокрема в районі Часового Яру.
Він продовжував виконувати бойові завдання. Розмов із дружиною про війну ставало менше.
- Ми щодня говорили. Я відчувала, що він втомився. Він і сам не заперечував та службу не залишав. Про війну став менше говорити, більше хотів говорити про цивільне життя, - говорить дружина Ольга.
Хрест Героя посмертно
10 лютого 2026 року під час виконання чергового завдання поблизу Райгородка командир інженерно-позиційного відділення Анатолій Шевчик загинув від удару ворожого FPV-дрона. Того ж дня про це повідомили його дружині Ользі.
Поховали Анатолія у Вінниці, на військовому кладовищі, де нині проживає його родина.
- Не повірила… Не могла ці слова сприйняти… І зараз важко, дуже його не вистачає, - говорить Ольга.
Донечці Поліні зараз 8 років – вона була його маленьким всесвітом. Задля неї хотів миру в країні. Хотів бачити як вона росте…
- Він любив футбол, волейбол… Він не обирав війну, війна обрала його, як багатьох чоловіків, які йшли захищати Україну, - говорить Ольга.
Востаннє Ольга з Анатолієм бачилися у червні 2025 року. За збігом обставин, збирався у відпустку, а вдома сталася біда: по сусідству – ракетний удар. Війна добралася до його найближчих, родині треба була допомога та підтримка.
Справедливість була його вагомою рисою. Це знали командири, побратими, дружина та рідні. Риса. яку цінували близькі, яка додавала йому авторитету, яка не відпускала його з війни…
Уже посмертно Анатолій нагороджений ще однією відзнакою – орден «Хрест Героя». Нагороду вручили дружині Ользі, як символ мужність, незламність та жертовність, які були притаманні воїну Анатолію Шевчику.
Анатолія Шевчика – захисника України поховали у Вінниці, там, де нині проживає його родина. Могила - на Сабарівському військовому кладовищі.
Вічна пам’ять Захиснику України!
