Цьогоріч виповнилося 35 років, як Людмила Воронова прийшла працювати в медичну сферу. За роки роботи вона стала своєю людиною у сільській раді та районі. А пацієнти вважають Людмилу Миколаївну всесильною – вона вміє надати й медичну, і моральну допомогу. Petropavlivka.city розповідає історію фельдшерки.
Дніпропетровське медичне училище, 1985-й рік. Студентське життя завершилося, майбутні медики отримували призначення на роботу. Люда знала, що поїде працювати у Петропавлівський район, але в який саме населений пункт – невідомо. Ознайомившись із документами випускниці, комісія запропонувала на вибір три фельдшерсько-акушерські пункти: Василівський, Успенівський та Вереміївський.
Правду кажучи, дівчина не лише не знала, де розташовані ці села, а й навіть назви були маловідомі. Закінчивши Миколаївську середню школу, Люда все ж сподівалася, що й робота буде недалеко від дому. Тож, почувши назви медичних пунктів, розгубилася. «Обирала за назвою, – згадує тепер із усмішкою. – Назва села Вереміївка мені здалася найкрасивішою». Так Людмила отримала направлення на роботу у Вереміївський ФАП.
Приїхавши у Петропавлівку, Людмила зустрілася з головним лікарем районної лікарні Кавуненком, який вирішив особисто показати молодій спеціалістці місце роботи.
- Їхали від райцентру ми довго, – згадує Людмила. – Навіть не вірилося, що є такі віддалені села. Приїхали в село, подивилася – сподобалося. Але мені пояснили, що це лише село Українське, центральна садиба, а до Вереміївки ще їхати й їхати. І це була чиста правда, бо мені здавалося, що везуть мене на край світу, де немає життя.
Так 20-річна фельдшерка почала працювати. Дівчина відчула, що жителі села із радістю зустріли. У такому віддаленому від центральної лікарні селі фельдшерка була людиною авторитетною. Пацієнти вірили і довіряли їй. Та й неможливо було не довіряти відвертій вдачі, щирій посмішці, доброму слову, на які не скупилася дівчина.
Тут же, у Вереміївці, зустріла свою долю – Миколу Воронова, який щойно повернувся додому після закінчення сільгоспінституту. Одружилися, народилася донечка. Збудували дім в Українському.
З 1989-го року Людмила Воронова почала працювати фельдшеркою швидкої допомоги. А після реорганізації в 2006-му році знову повернулася у Вереміївський ФАП.
Хвилює фельдшерку, що все частіше хворіють люди, що багато захворювань стали молодшими. Особливо онкологічні хвороби, цукровий діабет, серцево-судинні.
- На жаль, хвороби не питають ні статі, ні віку, – сумно зазначає Людмила. – Навіть зі свого досвіду знаю, наскільки стали молодшими пацієнти, які звертаються до лікарів.
Тривожно Людмилі Миколаївні й за долю медицини. Реформи через скорочення медичних працівників навряд чи на користь звичайним жителям. Працює у маленькому віддаленому селі, то дуже добре знає всі проблеми.
- Якби не допомога та фінансування громади Української ОТГ – навряд чи зберігся б ще ФАП у Вереміївці. А так ще жевріє надія, люди знають, що отримають хоча б найпершу допомогу.
Цьогоріч виповнилося 35 років, як жінка прийшла працювати в медичну сферу. А здається ніби вчора. Ніби вчора було й навчання в училищі, і в школі, і дитинство.
А іншої професії обрати вона й не могла! Згадує, що в Миколаївці будинок батьків був розташований біля фельдшерського пункту. Тоді вона у захваті поглядала на той будиночок, а тьотя Ліда, фельдшерка, здавалася справжньою чарівницею. Все, що вона робила, було дивом і фантастичним дійством – і уколи, і перев’язки. Згадує, як прохала тьотю Ліду подарувати шприц, щоб лялькам уколи давати, бо з іграшкового набору зовсім не придатні. Всі ляльки у дівчинки були перебинтовані, всім уколи зроблені.
35 років – і Людмила Миколаївна Воронова вже сама та чарівниця, що вміє лікувати, заспокоювати, давати надію і сіяти віру. Бо таку вона обрала професію – оберігати й відновлювати здоров'я
Проєкт реалізується за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Чеської Республіки у рамках Transition Promotion Program. Погляди, викладені у спецпроєкті, належать авторам і не відображають офіційну позицію МЗС Чеської Республіки.
