Наталія від 1998-го року працює в Дмитрівській лікарні. Багато змін відбулося відтоді в лікарні, та й у медицині взагалі, і не завжди на краще. Але ж вона щиро вірить в силу своєї професії, і ніколи не сумнівалася у своєму виборі.
Народилася у селі Дмитрівці, тут навчалася у школі. Яку професію обрати – особливо не задумувалася, бо найважливішими й найголовнішими у житті вважала дві – лікаря та вчителя. Разом із однокласницею, теж Наташею, склали екзамени до медичного училища, успішно завершили й повернулися працювати у рідне село.
Не в кращі часи прийшлися перші роки роботи: реформувалися відділення, скорочувалися працівники. Що вже говорити за молоді кадри – досвідченим робочих місць не вистачало.
Добрим словом згадує Наталя Мельникова головного лікаря Каніболоцьку Ірину Михайлівну:
- Саме завдяки клопотанню Ірини Михайлівни нас, випускниць медичного училища, все ж взяли на роботу. Головний лікар потурбувалася, щоб з нами уклали договори сільгосптовариства Дмитрівки і упродовж 5 місяців ми отримували заробітну плату від товариств «Весна», «Перестиж», «Алмаз». Я особисто працювала від ТОВ «Весна» (директор Рудь О.Г.) Потім устаткувалося, і ми фінансувалися від лікарні.
На фото: 2006 рік. Фельдшер Олефірова Віра Борисівна, Савенко Валентина Миколаївна, Наталія Мельникова Сова Любов Григорівна, Данільченко Ірина Миколаївна
Ірина Михайлівна була вимогливим строгим керівником і водночас людяним. Вона багато зробила для розвитку лікарні, вміла знаходити рішення у найскладніших питаннях. Тоді, коли все розвалювалося, Ірина Михайлівна тримала міцно нашу лікарню, завдяки її зусиллям ми тоді вистояли. Складні були часи.
Молодих фахівців у колективі зустріли доброзичливо, а досвідчені медичні сестри намагалися навчити усього, що вміли самі. Старша медична сестра Покусай Лариса Вікторівна, медсестра Леонова Тетяна Анатоліївна, фельдшер Олефірова Віра Борисівна ставилися до молодих колег щиро й дружньо, підказували, на практиці допомагали. Вони вчили тим найголовнішим премудростям, які можна дізнатися лише під час практичних занять. Так поступово із практикантів дівчата ставали умілими медиками.
На першому поверсі Дмитрівської лікарні знаходилася поліклініка, а на другому – стаціонарне відділення. Це відділення складалося із терапії, неврології та геронтології.
На чергуванні на весь поверх була одна медична сестра. Працювали позмінно, у відділенні було багато хворих, тож і доводилося черговій медсестрі ходити всю ніч із краю в край. А іноді, згадує Наталя, доводилося надавати першу допомогу, коли приходили серед ночі жителі із травмами.
- Бувало, що й шви накладала, і перев’язки робила людям, доки швидка приїде. Треба було рятувати людину! Ніколи не боялася ні крові, ні відкритих ран. Я знала, що мені треба допомогти людині, що від моєї оперативності залежить здоров’я пацієнта, – розповідає Наталія.
Вже 22 роки працює Наталія в Дмитрівській лікарні. Змінювалися назви, фінансування (працювали і від сільгосптовариств, і від сільської ради), та ніколи вона не шукала іншої роботи чи іншої професії.
Зараз Наталія працює у сімейній медицині разом із сімейним лікарем Александровою Ніною Дмитрівною. Ніна Дмитрівна завідує Дмитрівською АЗСМ.
Завантаження велике, адже раніше цю роботу виконували декілька медичних працівників. Треба вчасно й до комп’ютера інформацію занести, й пацієнта оглянути, й допомогу надати згідно із призначенням лікаря. Із лікарем Ніною Дмитрівною працюють злагоджено, дружно. «Це компетентний сучасний лікар, володіє новітніми технологіями та вдало їх застосовує, вміло керує колективом, допомагає та підтримує колег», – розповідає Наталія.
Шанують та поважають у селі Наталію. Сусіди знають, що й після роботи до неї можна звернутися та отримати пораду. Односельці довіряють їй, дослухаються до її порад.
Наталія ніколи не відмовила нікому в допомозі та підтримці, адже впевнена, що обрала найкращу професію, яка потрібна людям.
