Велосипед для мене знайомий з дитинства.
Не пам’ятаю, чи був у мене дитячий вєлік, але з 6 років я вже їздила на «Україні» (найпопулярніша модель велосипеда того часу!)
Десь в 5-му чи 6-му класі мені подарували на день народження велосипед «Десна». Це вже був мій велосипед.
Перша моя самостійна поїздка на філію за хлібом завершилася тим, що я потрапила під машину. Аварія страшна, ледве вижила. З того часу вєліка у моєму життя не було. Почуття страху залишилося і я на велосипед не сідала. Карантин вніс певні зміни в моє життя. Мені не вистачало руху, спорту. До цього я відвідувала спортивну залу. І моя подруга Наталя, яка теж любить велосипед, запропонувала спробувати. А чому б і ні? Власного велосипеду у мене зараз немає. Наташа дала мені доньчин. Ми спробували поїздити і це було просто неймовірне відчуття – просто виїхати за місто, побачити ці поля, подихати повітрям. Коли ми роздивилися всю навколишню красу – ми вирішили продовжувати. У нас склалася така компанія «дівоча»: я, Наташа і Ліана. Ми час від час на велосипедах каталися – далеко й близько, по-різному. Насолоджувалися природою,милувалися пташками. Ми поїхали за третю шахту на ставок. Лебедя й чаплю бачили, видру бачили, чайок слухали. В полі вдихали пахощі трав. Побували біля терикону.
Поїздки недовгі. Недарма говорять люди: подорожуйте Україною! У нас скільки прекрасних місць! Карантин нас змусив, саме змусив помандрувати поза містом. І побачили як у нас тут гарно, і треба їхати за тисячі кілометрів за красою. А краса зовсім поряд, і побачила я, подорожуючи на велосипеді.
Дякую подругам, що підтримали мене. Перші подорожі були недалекими. А потім ми вирішили поїхати далі. Ну хоча б у Миколаївку в сосновий ліс. Було лячно їхати так далеко вперше. Я не могла оцінити свої сили. Запитала у однієї колеги, яка теж займається велоспортом. Вона мені порадила без підготовки так далеко не їхати. Звернулася до іншої і почула впевнену відповідь: «Їдь, Інно! Це ж елементарно! Звичайно, доїдете! Це реально!» Вона була така впевнена в цьому, що ми сіли і поїхали.
Ми поїхали, але не шосейною дорогою, а під мостом. Так нам порадила колега.
Їхали понад залізницею. Трішки заблукали. Я хоча й народилася в Миколаївці, але цієї частини села не знала.
У дорозі нас трішки налякав дощик. У Миколаївці ми зробили перекус, трішки відпочили і поїхали. Повертатися назад було легше. Настрій був чудовий, приємна втома, але й величезна радість першої підкореної дистанції.
Ми ділилися своїми враженнями з колегами.
І ще одна колега Ірина мені сказала: «Інно, ти ще о 6-й ранку не їздила! Ти ще не стрічала схід сонця!» Не думала, що спробую! І ось, дійсно, ми вдосвіта виїжджаємо з міста і на ставку зустрічаємо схід сонця. Шалена насолода їхати рано-вранці, вдихати вранішнє чисте повітря.
Світанок зустріли, то треба ще й захід сонця побачити. І поїхали до ставка о 8-й вечора. Це така краса!
Хто ще не оцінив переваги велоспорту – рекомендую спробувати. Це шлях до здорового способу життя, це неймовірні враження, це дружні розмови під час поїздки. Це можливість побачити чудові мальовничі місця поруч з нами. Десятиліття живу тут, а довелося побувати вперше за територією міста і пізнати красу. І все завдяки велосипедним подорожам!
Велосипед обожнюю і всім бажаю пересісти на нього!
