Олександр та Наталя Гордієнко,
с. Лозове
Розповідає Наталя:
Кохання – це коли поруч людина, яка дарована Богом на все життя!
В моєму житті кохання починалось в дуже ранньому віці.
В шкільні роки познайомилась з юнаком Олександром на дискотеці. В 80-х роках були в тренді мотоцикли «Ява», на яких молодь встигала за один вечір облітати весь Петропавлівський район.
Мій коханий теж мав «Яву», тож і потрапив мій теперешній чоловік із колгоспу «Дружба» на станцію Брагинівку на дискотеку. На дискотеці лунали пісні «Модерн Токінг» та «Ласковий Май». Під ці мелодії й зароджувалося наше з Сашою кохання.
Проводжаючи мене додому, говорив: «Хоч і з неба камені будуть падати, а я все ж до тебе завтра приїду!». Як можна було встояти перед карооким чорнявим із чарівною посмішкою юнаком!
То все добре, а уроки вчити треба було! Я навчалася в Троїцькій школі.
Олександр та Наталя Гордієнко
Батьки та вчителі стверджували: «Кохання буде потім!» А я всім відповідала: «Я його кохаю! Ось проведу в армію, тоді й наздожену все, що недовчила й виправлю всі недоліки. Класний керівник Немятий Петро Данилович та його дружина Надія Василівна говорили: «Наталочка, дитино, це все минає: сьогодні – один, а завтра – інший. «Ні, – перечила я, – ви нічого не розумієте: я його люблю!»
18 листопада 1988-го року пішов мій коханий служити в армію, потрапив в Туркменську РСР, м. Небіт-Даг, в прикордонні війська. Мені навіть пощастило злітати на літаку в Туркменію. Разом з батьками Олександра ми були в далеких краях Туркменістану, на той час там служило багато хлопців не тільки з України, а навіть із нашого Петропавлівського району.
Дуже вдячна своїм батькам і батькам чоловіка, що підтримували нас та вірили в наше кохання. Адже в цій підтримці був сенс – ми з Олександром одружились.
За зразкову службу Олександр отримав відпустку додому, тиждень був в його розпорядженні і треба було повертатися знову на службу. Не гаючи часу, 18 листопада 1989 року ми одружились (рівно через рік після того, як Саша пішов в армію).
Так і тривало наше кохання на відстані: Олександр полетів на службу, а я поїхала навчатись в технікум м. Новомосковськ. Так мені заплановано було долею: чекала до весілля, чекала після одруження. Але я, як і обіцяла, навчалась.
Коли мій любий прийшов з армії, радості не було меж – хотілося обійняти й ніколи не відпускати. Продовження нашого кохання – це двоє чудових діточок: донечка Дарія та синочок Назар.
Хочу побажати своїм діткам, молодому поколінню, всім людям нашої планети – кохати і бути коханими! Коли кохаєш, то бачиш світ у всіх барвах веселки – радості, дитячого сміху, поваги та взаєморозуміння.
